Дискримінація шкодить науковому прогресу: інтерв’ю з Кетрин Гейманс

Британська астрофізикиня та професорка Кетрин Гейманс (Catherine Heymans) досліджує і викладає в Единбурзькому університеті в Шотландії. У 2018 році за дослідження темної енергії вона отримала премію Макса Планка від Фонду Алєксандра фон Гумбольдта у розмірі 1,5 мільйона євро. Як запрошена професорка Рурського університету в Бохумі, вона є співдиректоркою Німецького центру космологічного лінзування.

Наука виграє від різноманітности. Проте тим, хто не відповідає усталеним нормам, загрожують негативні наслідки.

«Заради подолання глобальних криз світова дослідницька спільнота має стати більш гнучкою, міждисциплінарною та прозорою», — стверджує Кетрин Гейманс, британська астрофізикиня та лавреатка премії Макса Планка від Фонду Алєксандра фон Гумбольдта. Що також потребуватиме різноманітніших команд. На думку Гейманс, найбільш важливим і нагальним питанням майбутнього є зміна клімату. «Зараз нам потрібна наполегливість для спільної роботи над рішеннями в якомога більш різноманітних командах і в різних галузях».

Гейманс наголошує: «Найкраще в науці — те, що ви можете ставити справді важливі питання. Щоб відповісти на ці питання, нам потрібні команди дослідників з різними поглядами, які виростали в різних умовах, пройшли через різні шкільні системи і мають різний досвід. Такі команди здатні підійти до вирішення проблеми з абсолютно різних сторін». Різноманіття в науці не просто відображає дух часу або є «політкоректним», підкреслює Гейманс. «У бізнесі це вже давно стало нормою: доведено, що різноманітний колектив, члени якого відчувають себе комфортно і цінуються на робочому місці, покращує результати».

Професорка Гейманс веде дослідницьку та викладацьку діяльність у Королівській обсерваторії в Единбурзі, зосереджуючись на темній енергії. Ця форма енергії займає приблизно три чверті Всесвіту і, поміж іншим, має пояснити його прискорене розширення. У травні 2021 року 45-річна вчена стала першою жінкою, яка за свою працю отримала почесне звання «Королівський астроном Шотландії», що відзначає астрономів за їхні дослідження і водночас робить їх більш відомими. Коли Гейманс отримала це звання, вона заявила, що хотіла б встановити телескопи в шотландських навчальних центрах просто неба, де діти зазвичай проводять тиждень останнього року початкової школи. Щоб учні, незалежно від походження, мали до них доступ.

«Наука для тебе занадто складна»

Для того, щоб зацікавити наукою різні групи людей, Гейманс вважає, що насамперед необхідна постійна репрезентація, наприклад, жінок-науковиць, які свідомо прагнуть публічности як рольові моделі. «Ми також повинні почати з батьків, — говорить Гейманс, спираючись на власний досвід. — Часто саме вони кажуть своїм донькам чи небілим дітям: наука — це надто складно і не для тебе». Успішні темношкірі жінки-науковці в очах громадськости можуть допомогти.

Окрім різноманітности, Гейманс також виступає за відкриту науку. Дослідження часто є дуже конкурентними і часто зосереджені на секретності, зауважує Гейманс. «Для того, щоб вирішити величезні глобальні проблеми, ми повинні розповідати про свої дослідження і ділитися результатами одне з одним — а також мати сміливість публічно визнавати помилки, — говорить Гейманс. — Так ми можемо заощадити наш дорогоцінний час».

Одне з питань, яке останнім часом на дуже особистому рівні також турбує Гейманс, — це те, як передова наука ставиться до людей з інвалідністю. З моменту зараження коронавірусом астрофізикиня страждає на лонг-ковід (постковідний синдром) — хворобу, щодо якої досі дуже мало досліджень і для якої поки що не існує ні ліків, ні стандартизованої клінічної картини.

«У наукових дослідженнях часто важлива не лише якість роботи, а й кількість результатів», — говорить Гейманс, яка є співавторкою понад 140 наукових публікацій. Після того, як вона захворіла, Гейманс на собі відчула, наскільки дискримінаційною може бути наукова спільнота — чи то до людей з інвалідністю, чи то до соціяльно незахищених людей або до людей з дітьми. «Дехто з різних причин може бути не в змозі працювати 60 годин на тиждень, але при цьому бути видатним вченим». Тому необхідно більш гнучко визначати, що є передовими дослідженнями і науковою досконалістю. «Через хворобу я не змогла б тепер конкурувати за фінансування досліджень, — зауважує вона, — часто ти розумієш, наскільки дискримінаційною є система, лише тоді, коли сам стаєш її жертвою». Цей досвід зміцнює її прагнення до більшого розмаїття. Зрештою, вона стала рішучішою, підсумовує Гейманс. «Оскільки я роблю менше, я концентруюся на дійсно важливих речах».

Записала Марлєне Гальзер.

Стаття вперше була опублікована німецькою мовою під назвою «Diskriminierung schadet dem Fortschritt» в журналі Фонду Алєксандра фон Гумбольдта «Kosmos», випуск 115, 2023 рік.

Переклали Анастасія Коваленко та Дмитро Юткевич