Альберт Мальц. У неділю в джунглях
Чарлз Фаллон, тринадцяти літ, розгойдував у руці гранату й чекав, поки зміняться вогні світлофора. Автобус на Восьму авеню рушив, і він сховався за кучугурою снігу. З відстані в двадцять кроків він метнув високо у повітря свій, смертоносний снаряд. Граната розірвалася просто на даху автобуса. Чарлі задоволено посміхнувся і почав згрібати сніг, щоб зліпити нову гранату.
Він повільно просунувся по Хадсон-стріт, не знаючи, як би це згаяти час — низькорослий, худорлявий хлопчина з блідим обличчям і міцно стуленими губами. На розі Перрі-стріт він знайшов конверт, у якому було один мільйон двісті тисяч тридцять чотири долари. Він покинув свою снігову гранату і перебіг на протилежний бік до крамниці лихваря. Була неділя, і
перед дверима знадвору спустили сталеві грати, але Чарлі лиш загадав бажання і одразу ж пройшов усередину. Він взяв собі електричний ліхтарик, пару ковзанів, бойскаутський ніж, бінокль, картину «Богородиця в яслах», а також безліч інших речей. За все він честь честю розплатився, лишивши в крамниці банкноту в сто тисяч доларів.
Біля Дванадцятої стріт він знову перебіг через дорогу. Потім почвалав до Грінвіч вілледж1 і там зайшов подивитись на картинки у вестибюлі кінематографа. Чарлі одразу вирішив, що Аніта Луїз набагато вродливіша за оту гордячку Норму Шірер. Він поцілував Аніту Луїз. Вони присіли на краєчок її мільйоннодоларового басейну для плавання, і Чарлі поцілував її ще раз. Вона вже саме зібралася йому сказати, який він шикарний кавалер, коли підійшов білетер і закричав:
— Катай звідси, шмаркач!
Чарлі поплентався далі.
На розі Одинадцятої стріт і Сьомої авеню він вріс в землю перед вітриною кондитерської. Швидко, одне за одним, з’їв шоколадне тістечко, «наполеон», шарлотку і два персикових тортики, із збитими вершками всередині, по двадцять п’ять центів штука. Він уже збирався закупити всю кондитерську, але тут на дверях з’явилася жінка і сказала, щоб він не притулявся до скла і йшов, куди йому треба.
Нудьгуючи, Чарлі, завернув на Сьому авеню і рушив додому. По дорозі, між Комерційною і Мортон-стріт, він заскочив до крамнички, де купував іноді дешевенькі цукерки. Гладка хазяйка, важко дихаючи, підійшла до прилавка.
— Скільки коштують ваші леденці? — спитав Чарлі.
— Два на пенні.2
— А оці?
— Чотири на пенні.
— А оті, що на паличках?
— Пенні штука. Яких ти хочеш?
— Я збігаю додому по гроші. Через вісім хвилин повернусь.
Він знову перейшов на інший бік вулиці і рушив тепер уже вздовж Хаустон-стріт, мріючи про те, як добре було б купити леденців. Кого-кого, а Чарлі не треба вчити, як розтягнути одну карамельку на півгодини. Поклади її на язик і смокчи. Треба мати багато витримки, щоб не схрумати всю штуку одразу. Зате ж як довго солодко в роті. І зуби не болять. Чарлі зняв мокрі рукавиці й почав хукати на пальці. І навіщо оце сьогодні неділя? Весь їхній район схожий зараз на кладовище, бо в неділю не працює жодна фабрика.
До зупинки наближався автобус. Чарлі побачив, як старе подружжя Шіхі, що жило в тому самому будинку, де й він, квапливо перейшло через Варік-стріт, намагаючись не пропустити свого номера. Автобус зупинився. Старі заспішили ще дужче, і, коли містер Шіхі витягнув руку з кишені, звідти вилетіла монета в п’ятдесят центів. Старий прожогом кинувся за нею, але монета покотилась на край тротуару і зникла під решіткою вентиляційного колодязя підземки. З сердитим бурчанням старий поліз в автобус. Він притримав рукою двері і закричав до Чарлі, який одразу кинувся до решітки:
— Якщо знайдеш її, Чарлі, я дам тобі десять центів!
— Гаразд, — відгукнувся Чарлі.
Автобус поїхав, а Чарлі щодуху помчав додому. Щоб витягти монету, потрібна жувальна резинка і мотузка. П’ятдесят центів! Йому вже траплялось витягати з-під решіток підземки дрібні монети, одного разу він навіть видобув звідти десять центів, але такі великі гроші чекають на нього вперше! Звісно, легше за все буде сказати старому Шіхі, що монети він не зміг розшукати. 55 Камінні джунглі
До свого будинку на Даунінг-стріт Чарлі домчав за одну мить.
Він був такий схвильований, що зовсім забув про поламану сходинку на другому поверсі і вскочив правою ногою просто в діру. Він упав головою вперед і дуже боляче забив гомілку. Останні три прогони сходів він прошкутильгав з сльозами на очах.
Мати сиділа за штопанням біля вікна.
— Ма, ти даси мені три пенні? — спитав Чарлі.
Поставлені як питання, його слова звучали, мов наказ:
Чарлі вже давно зрозумів, що мати завжди відступає перед силою.
— Тихше, ради бога! — сказала вона. — Батько спить. А потім, чому це ти заходиш до кімнати в мокрих калошах і брудниш підлогу?
— Я зараз знову піду. Тільки дай мені три пенні, ма.
— Я не можу дати тобі три пенні. Адже ти одержав пенні на цукерки у вівторок.
— Ма, але мені вони дуже потрібні! Бачиш, там під решітку закотилась десятицентова монета. Я б її витяг, коли б у мене була жувальна резинка.
— От воно що! І ти хотів приховати це від матері, га! — Вона лагідно посміхнулась. —.Три пенні я тобі не дам, можу дати одне, але ти мусиш його повернути.
— Одного мало. Мені треба три. Що я зроблю на одне пенні? На нього не купиш скільки треба резинки, як ти цього не розумієш, ма!
Місіс Фаллон вийшла в кухню і повернулася з гаманцем.
— У мене є тільки два пенні, — сказала вона, — і ще десять центів, щоб сходити увечері до церкви.
— То дай мені оті десять. Я... — Чарлі спинився і чхнув, — я їх розіб'ю. Ти все одержиш назад, от їй-богу.
— Ні, рискувати я не можу. — Вона дала йому два пенні.
Чарлі похмуро взяв гроші. Це значно ускладнювало йому роботу. Але він знав, що мати стає незламною, коли йдеться про гроші на церкву.
— І щоб ти повернув мені ці два пенні, — сказала мати.
— Добре. — Він уже нишпорив по кухні, шукаючи мотузку.
— Ох, — промовила мати своїм звично-страждальницьким голосом, — годі й казати. Раніше, коли б ти оце так прийшов до батька чи до мене і попросив пенні, ми б дали тобі п’ять. А потрібно було б тобі п’ять, ти, можливо, мав би цілих десять.
Чарлі знайшов клубок міцного шпагату і, відрізавши мотузку, .футів десять завдовжки, поквапливо засунув її в кишеню.
— Але тепер твій нещасний батько — каліка, — продовжувала бідкатися мати. — Інші чоловіки ходять, а він, бачиш, кульгає, інші працюють вдень, а він — ночами, та ще, хвалити бога, що хоч така робота є.
— Ну, добре, ма, я іду, — сказав Чарлі.
Не чекаючи відповіді, він грюкнув дверима. Всі матері вредні, сказав він собі, а батьки ще гірші. Хіба ж його старий відмовиться від склянки пива, щоб купити своєму синові шоколадку!
Чарлі пробіг квартал і повернув за ріг до крамнички на Кармайн-стріт. Там він купив дві пачечки жувальної резинки «Чіклет» і тут же висипав їх обидві собі в рот. Треба, щоб резинка була вологою і м’якою, інакше монета не прилипне. Він подався тюпцем через Варік-стріт, завзято розжовуючи на бігу резинку і тримаючи її в роті лише з правого боку, щоб не розболілися зуби. Добігши до автобусної зупинки, Чарлі ліг на обледенілу решітку підземки і розпластався на ній на весь свій зріст. Дно залізобетонного колодязя під решіткою було засипане сміттям і притрушене снігом; тут і там виднілися невеличкі калюжі води. Чарлі почав неквапливо і уважно обслідувати дно колодязя, дюйм за дюймом пересуваючи своє тіло по решітці. Серце в нього страшенно стукотіло, а перед очима невідступно стояла вітрина кондитерської.
Хвилин десять спливли марно; він припинив розшуки, щоб зігріти диханням руки. Потім взявся до роботи знову.
Нарешті Чарлі побачив монету. Вона лежала наполовину в калюжі, наполовину на бетонованому дні колодязя, — дістати її буде нелегко. З напруженою посмішкою на міцно стулених губах Чарлі зробив на кінці мотузки кілька вузликів і приліпив до них шматок жувальної резинки, приплюснувши її так, щоб була широка і рівна поверхня. На протилежному кінці він зробив петлю і надів собі на руку, щоб мотузка не вислизнула. Потім востаннє засунув резинку в рот, добре її послинив і лише після цього з величезною обережністю опустив на дно колодязя.
Чарлі був весь захоплений своїм ділом і не помітив, як ззаду до нього підійшов невисокий бідно зодягнений чоловік, років сорока п’яти, з сірим землистим обличчям, вкритим червоними плямами від холодного вітру.
Чарлі почув цього чоловіка раніше, ніж побачив; незнайомець дихав напружено, неначе він ніс на собі важку ношу. Чарлі кинув на нього побіжний погляд і знову заглибився в свою роботу.
Зараз він думав над тим, як йому виконати найскладніше в усій цій справі. Шматок резинки на кінці мотузки був недостатньо важким, а щоб монета прилипла, треба вдарити по ній досить сильно. Мабуть, разів сто доведеться прицілюватись, перш ніж влучиш точно.
Якусь хвилину незнайомий спостерігав мовчки. Потім він опустився на коліна поруч Чарлі і прохрипів:
— П’ятдесят центів, еге?
Чоловік пильно придивлявся до мотузки, що погойдувалась над монетою.
— Важкенько так, правда? — спитав він вкрадливим голосом.
Чарлі не відповів.
Чоловік так само напружено простежив ще за одною невдалою спробою.
— Все ясно, на такому холоді резинка одразу твердішає, — зробив він свій висновок. —. Здається мені, хлопчику, що в тебе нічого не вийде. А вже поночіє. Для такої справи треба мати справжній інструмент. А з цим ти ніколи не витягнеш.
Не підводячи голови, Чарлі голосно сказав:
— А тебе хто питає?
Чоловік підвівся; швидко подивився на всі боки. Навколо не було і душі. Він одійшов на кілька кроків і розстебнув пальто. До підкладки були прикріплені на ремінцях чотири тонко вистругані палички, кожна футів зо три завдовжки. На одному кінці кожної палички були насаджені гумові патрони, які дозволяли з'єднати всі палички в одну довгу жердину. Впевненими рухами він і зробив це. На кінці останньої палички виявилась маленька гумова чашечка. Чоловік наблизився до Чарлі, спритно просунув свою жердину крізь решітку і, ставши на коліна, опустив її на дно колодязя.
— Я покажу тобі, як це робить професіонал, — сказав він жартівливим тоном, уникаючи, однак, дивитися Чарлі в обличчя. —. Це спосіб перший. Другий спосіб — застосування тавоту. З тавотом можна витягти навіть браслет. Та коли перед тобою дрібнячок, гумова чашечка...
— Куди прешся? — закричав Чарлі з люттю. — Чого тобі тут треба?
— Я хочу показати тобі, хлопчику, як це робить професіонал.
— Забирайся геть звідси! — лівою рукою Чарлі злобно рвонув незнайомого за рукав. — Забирайся геть!
Чоловік відштовхнув Чарлі і засміявся хрипким, невеселим сміхом.
— Яка тобі різниця? Ти ж однаково її не витягнеш, — сказав він. — То навіщо ж її залишати для інших?
— Дідька лисого, не витягну! — крикнув Чарлі. — Ти тільки не лізь. Вона моя. Прошу, містер!
— Я дам тобі п'ятачок — сказав чоловік.
Чарлі з рішучим виглядом витяг свою мотузку і засунув її в кишеню. Потім, звівшись на ноги, він ззаду наблизився до незнайомого і щосили вдарив його ногою в поперек. Чоловік скрикнув від болю. Чарлі миттю відскочив кроків на десять.
— Та хіба ж так можна, — застогнав чоловік, хапаючись рукою за забите місце. — Я тобі голову відкручу, шибеник ти поганий! Через тебе трохи інструмента не впустив.
Якусь мить вони стояли нерухомо і злісно дивилися один на одного, не знаючи, що робити далі. Незважаючи на тридцятилітню різницю у віці, вони були дивно схожі між собою. Обидва низькорослі: хлопчик — для своїх років, незнайомий чоловік — для дорослого; в обох були перекошені від люті огрубілі обличчя.
Чоловік знову опустився на коліна, не зводячи погляду з Чарлі. Він просунув жердину в колодязь, але вниз не дивився. Чарлі постояв трохи в нерішучості. Потім він кинувся до кучугури снігу біля краю тротуара. Чоловік пильно стежив за ним.
— Тільки підійди — голову тобі відкручу! — крикнув він. — Чуєш, що кажу? Забирайся геть звідси! Тепер я навіть п’ятака тобі не дам. Ти розізлив мене.
Чарлі вихопив з кучугури кусок льоду і кинув його щосили. Туди, куди йому хотілось, він не влучив, але чоловік злякався і, підхопившись на ноги, витяг свою жердину. Чарлі сховався за кучугурою. Впившись очима в свого ворога, він весь аж тремтів, судорожно ламаючи руками льодову корку на кучугурі.
— Бачу, ти добиваєшся, щоб я нам’яв тобі вуха, — сказав чоловік із злістю. Він подивився в обидва кінці безлюдної вулиці, де вже згущалися сутінки. — Ти думаєш, мені це подобається? — раптом спитав він. — Думаєш, мені приємно битися з таким малюком, як ти, за якихось п’ятдесят центів?
В цю мить грудка обледенілого снігу вдарила його по коліну, куди не досягало коротеньке поношене пальто. Чоловік замахав кулаком, і голос його сповнився гнівом:
— Ти таки доб’єшся свого, хлопчисько! —задихаючись, викрикнув він. Потім кинув жердину на землю і метнувся вперед. Але Чарлі відскочив убік. Велика грудка мерзлого снігу, майже чистого льоду, вдарила чоловіка в лоб. Він притиснув руку до голови, мало не плачучи від люті й болю.
— Що, не подобається, вонючка? — крикнув хлопчик.
Чоловік погнався за ним, але Чарлі був набагато спритніший і весь час знаходив захист за сніговим бар’єром. Не минуло й хвилини, як чоловік зупинився і, задихаючись, приклав руку до грудей, що важко здіймалися і хрипіли. Нічого більше не кажучи, він повернувся до решітки, став навкарачки і знову просунув жердину в колодязь.
Зовсім оскаженівши, Чарлі змінив тактику. Він подався в обхід і, зайшовши з тилу, жбурнув великий кусок крихкого льоду. Крижина влучила чоловікові в потилицю. Той затремтів усім тілом, але не обернувся. Він у цей час витягував жердину, щоб просунути її в іншу клітину решітки. Чарлі знову наскочив на нього, вирішивши цього разу пустити в хід ноги. Але чоловік з лайкою підхопився назустріч, піймав Чарлі і, хоч як той пручався, намагаючись вирватись, скрутив йому обидві руки. Жердина лежала між ними на решітці.
— Тобі слід би було відкрутити голову! —закричав чоловік, шарпаючи хлопця. — Зовсім відкрутити твою погану гадючу голову! Та я не зроблю цього, розумієш? Ти ще малий. Але ти послухай...
Чарлі різко рвонувся і, визволившись, тієї ж миті з силою вдарив чоловіка по нозі, а потім кинувся за кучугуру. Чоловік залишився стояти на місці, безпорадно дивлячись на хлопчика. Обличчя в нього скривилося від болю.
— О господи! — простогнав він. — Яке ж ти підле гадюченя! Що я тобі поганого зробив? Хіба я бив тебе, навіть коли міг?! Я хотів по-чесному запропонувати тобі....
Грудка мерзлого снігу вдарила його в груди.
— Ну що ж, — промовив чоловік, — я не зможу витягти монети, коли ти мене не підпустиш. І ти не витягнеш, якщо я не підпущу тебе. І не дістанеться вона ні тобі, ні мені. А скоро вже зовсім стемніє. Я поділюся. Я дам тобі двадцять п'ять центів.
— Ні! — крикнув Чарлі. — То мої гроші!
Він весь аж затрусився.
— Невже ти не бачиш, що тобі їх не дістати без справжнього інструмента? — Тепер чоловік просто благав. — Твоя жувальна резинка не годиться на такому холоді.
— Гроші мої!
— Боже, та хіба ж я кажу, що ні?! — вигукнув чоловік. — Але ж у мене є інструмент. Я їх дістану, і ми поділимось порівну.
— Ні!
— Господи боже мій, але ж мені потрібні гроші, хоч трохи грошей! — заволав чоловік, і в голосі його вчувались біль і сором. — Це моя професія, хлопчику! Вся моя робота! Можеш ти це зрозуміти чи ні? Я прошлявся сьогодні цілісінький день. І нічого не знайшов. Ти повинен дати мені хоча б трохи. Повинен!
— Ні!
Чоловік простягнув руки вперед.
— Ех, хлопчику, хлопчику! — сказав він з відчаєм у голосі. — Було б тобі років на десять більше, ти б зрозумів. Ти гадаєш, мені хочеться цим займатись? Був би ти років на десять старший, я б міг поговорити з тобою. Ти б зрозумів.
Губи у Чарлі міцно стулилися. Його бліде обличчя, що вкрилось від холоду червоними плямами, дихало злістю.
— Був би я років на десять старшим, я б розквасив тобі пику, — сказав він.
Незнайомий через силу нагнувся і взяв свою жердину. Злегка шкутильгаючи і тримаючись рукою за поперек, він поплентався геть. Він плакав.
Чарлі завмер у позі переможця, його обличчя, здавалось, скам'яніло.
Було вже зовсім поночі.
Примітки:
1 Грінвіч вілледж — частина району Манхеттен в Нью-Йорку, де живуть письменники, художники і т. п.
2 Пенні — назва монети в один цент.
Переклад Л. Солонька
Твори
Критика
Поділитися