Альберт Мальц – новеліст

Альберт Мальц – новеліст

Валентина Оленєва

Американці називають свою країну «батьківщиною новели». І мають на те підстави: саме в новелі особливо яскраво проявляється американський національний характер, через це, певно, вона і є одним з найпопулярніших жанрів американської літератури. Едгар По і Вашінгтон Ірвінг, Брет Гарт і Марк Твен, О. Генрі і Джек Лондон, Шервуд Андерсон і Теодор Драйзер, Хемінгуей і Колдуелл зробили помітний вплив на мистецтво оповідання в європейських літературах.

Новела виникла у США на початку минулого століття як жанр усної народної творчості. В оповіданнях-небилицях підкорювачі Нового Світу — мисливці і лісоруби, шукачі золота і фермери, рибалки і ковбої — виражали радість перемоги над силами природи, віру в енергію і розум людини.

Одними з перших творів американської літератури, які стали всесвітньовідомими, були оповідання Вашінгтона Ірвінга «Ріп Ван Вінкль» і «Легенда Сонної Улоговини». Ірвінг «відкрив» для літератури значення американського фольклору, саме йому належить заслуга у створенні американської реалістичної новели, яка протягом XIX-XX ст. стала справді національним літературним жанром Америки.

Уже в творчості Ірвінга, Едгара По, Готорна та інших перших американських новелістів новела набула багато характерних рис, які розвивалися і вдосконалювалися письменниками наступних поколінь: різноманітність змісту, що грунтується на глибокому інтересі до людини, напружений, динамічний сюжет, гармонійне поєднання серйозного й комедійного, лаконізм і витонченість форми.

Гордістю американської літератури по праву вважаються новели Марка Твена, який по-новаторському використав багатства фольклору і заклав підвалини самобутніх реалістичних традицій у північноамериканській літературі.

Видатна роль Теодора Драйзера в розвитку реалізму в літературі США загальновизнана. Сам Драйзер у 1938 р. вказує на такі припини, що сприяли зростанню реалізму в творчості американських письменників. Своєю новелістикою 20-х років Теодор Драйзер, Шервуд Андерсон, Сінклер Льюїс, Рінг Ларднер полемізують з авторами оповідань з так званим happy end (щасливим кінцем). Кращі представники американської літератури тих років звертаються до ідеалів наукового соціалізму. Серед них і Джон Рід, і Теодор Драйзер, і Майкл Голд.

Важливий етап в історії американської новелістики становлять 30-і роки: адже це був період бурхливого піднесення революційного руху в Америці. Недарма ці роки називають там «червоними». Як ніколи раніше, увага письменників була прикута тоді до класової боротьби, ніколи так багато не писалося про страйки і фермерський рух. Літературу 30-х років можна назвати літературою нового героя, який боровся за краще життя народу. Вона дивилася в майбутнє. Піднесення суспільної боротьби справило великий вплив на творчість письменників соціалістичного реалізму (М. Голд, А. Мальц. Дж. Лоусон) і багатьох письменників критичного реалізму (Хемінгуей, Стейнбек, Колдуелл), сприяло поглибленню їхнього гуманізму.

Багато письменників у ці роки звернулося до економічного і соціологічного дослідження суспільства. Два величезних страйки 1929 р.— текстильників Гастонії і гірників Харлена — залишили слід не тільки в історії робітничого руху, а й в історії американської літератури. Так, Теодор Драйзер, Шервуд Андерсон, Сінклер Льюїс та інші письменники виступили в ролі свого роду громадських слідчих у книзі «Кажуть гірники Харлена». Передова література США 30-х років з честю продовжила кращі традиції американської літератури, традиції У. Уїтмена, Марка Твена, С. Крейна, Ф. Норріса, Г. Фуллера, Джека Лондона, Джона Ріда.

Сучасна буржуазна американська критика, приділяючи велику увагу проблемам літературної спадщини 30-х років, часто намагається применшити її значення, викреслити з історії США цей період суспільного піднесення і соціальних битв, коли прогресивне мистецтво служило народу, сприяло зростанню свідомості американських трудящих.

Прогресивний американський письменник Філіпп Боносський виступив зі статтею на захист літератури 30-х років, в якій підкреслив дійове значення цієї літератури в наші дні. Справді, хіба ж ідеали 30-х років застаріли? І хоча сучасна Америка відрізняється від Америки 30-х років, суть капіталістичного суспільства й нині та ж сама: гонитва за прибутками та експлуатація людини — основні його закони. До суспільних проблем, що хвилювали письменників у 30-і роки, додалися лише нові складні проблеми.

Ідеали 30-х років живуть і сьогодні як у творчості тих письменників, котрі були з народом у «червоні тридцяті», так і тих, що прийшли в літературу після війни.

У кращих своїх творах сучасна американська проза чесно продовжує демократичні традиції. Життя простої людини, людини «на дорозі», людини «з вулиці», завжди привертало увагу американських художників слова. В останнє десятиріччя у новелістичному жанрі американські письменники досягли великих успіхів. Досить згадати тут таких майстрів новели, як Рей Бредбері, Дж. Селінджер, Джеме Болдуїн, Гордон Вудворд, Поль Дарсі Болз, Еван Коннел, Сеймур Епштейн.

Глибокий інтерес до людини, віра в її гідність — ось що насамперед є характерним для оповідань цих письменників. У їхніх творах бачимо будні багатьох американців без будь-яких прикрас. Щоправда, деякі новели залишають відчуття людської самотності і безнадії. Та в цілому перед нами немовби сукупність свідчень, які дають багатогранне уявлення про духовне життя і побут наших американських сучасників. Вони допомагають нам зазирнути у внутрішній світ людини з-за океану, познайомитися з життям далекого народу, життям, яке показане таким, яким його бачать самі американці.

Захищаючи людську гідність, відстоюючи гуманізм, прогресивні американські письменники тим самим активно заперечують вади (нехай тільки окремі), притаманні капіталістичному суспільству. Ось чому у багатьох новелах виразно звучать критичні інтонації.

Американська критика закидає цим письменникам-реалістам навмисне «згущення фарб». Час, коли писалися «Грона гніву», кажуть ці критики, давно минув; нема більше бездомних, безробітних американців, які мандрували дорогами довоєнної Америки. Американський капіталізм, мовляв, вступив у «народну» фазу свого розвитку і несе благоденство всім американцям.

Але самі ж американці рішуче спростовують цей міф про загальне благоденство американського народу. Приміром, у книзі американського журналіста Майкла Харрінгтона «Інша Америка», недавно перекладеній на російську мову, наводяться надзвичайно промовисті факти і статистичні дані, що суперечать брехливій версії про «народний» капіталізм...

Та повернемося до третього десятиріччя, коли провідною темою літератури США стає трагізм американської дійсності. У ці роки в новелістиці відбуваються суттєві зміни. Тематика творів стає злободенною і політично загостреною. Література критичного реалізму збагачується новими іменами: починає свій творчий шлях Ерскін Колдуелл, з’являються кращі твори Джона Стейнбека, Уїльяма Сарояна, Джона О’Хари.

У 30-і роки великий внесок в американську новелістику зробили письменники — соціалістичні реалісти. Причому йдеться не тільки про багатство ідейного змісту їхніх творів, а й про досягнення цих письменників у художньому пізнанні дійсності. Спільність творчого методу об’єднує таких різних за стилем і манерою письма художників слова, як Теодор Драйзер, Майкл Голд, Альберт Мальц, Мерідел Лесур, Агнес Смедлі, Майк Куїн, Ленгстон Хьюз. І коли в 20-і роки послідовником Джона Ріда в американській новелістиці став Майкл Голд, що створив образи борців за справу робітничого класу (новели «Проклятий агітатор», «Вільні!»), то в 30-і роки в прогресивній літературі США голосно зазвучало ім’я Альберта Мальца.

Альберт Мальц народився 1908 р. у Нью-Йорку, в імігрантській родині. 1930 р. він закінчив Колумбійський університет і протягом наступних двох років вивчав драматургію. Літературну діяльність Мальц почав як драматург. У співавторстві з Джорджем Склером він написав п’єси «Карусель» («Merry Go Round», 1932) і «Мир на землі» («Peace on Earth», 1933). Перша викриває продажність американського державного апарату, друга присвячена боротьбі за мир. Уже ці його початкові літературні кроки засвідчили, що Альберт Мальц приєднався до демократичного табору американської літератури, що його цікавлять і хвилюють актуальні соціальні проблеми.

У наступних п’єсах Мальца «Чорна шахта». («Black Pit», 1935) і «Рядовий Хікс» («Private Hicks», 1936) на першому плані — життя робітників, їхня боротьба за свої права. Мальц-драматург показує, як серед передової частини робітників визріває протест проти капіталістичного рабства, як робітничий клас Америки піднімається на організовану політичну боротьбу.

Після закінчення університету Мальц деякий час був безробітним і впритул зіткнувся з багатьма проблемами тогочасного американського життя. Саме в ці роки письменник приходить у комуністичну партію Америки. Чому? Та тому, що відповідь на запитання, як жити і що робити далі, вимагала вибору: або приймати буржуазний світ таким, яким він є, і пристосовуватись до нього, або ж активно боротися. Ця дилема у виборі шляху стає головною в житті як самого письменника, так і його героїв. Альберт Мальц він переконується і переконує своїми творами, що тільки боротьба за краще життя всіх людей дає можливість людині залишатися Людиною.

У другій половині 30-х років в американських журналах і газетах з’являються оповідання Альберта Мальца, які одразу ж звертають на себе увагу і читачів, і критики. Більшість з них увійшла до збірника «Таке життя» («The Way Things Are»), який було видано в 1938 р. у Нью-Йорку з передмовою Майкла Голда. Збірник цей мав великий успіх. У 1938 р. за новелу «Найщасливіша людина на світі» Мальцу була присуджена премія О. Генрі.

Альберт Мальц живе в складному, суперечливому світі. Але і в цьому суперечливому світі він спромігся зберегти цільність, яка притаманна тільки вірній собі і своїм принципам людині.

Джо Коварський, герой п’єси «Темна Шахта», стає донощиком. Це його вибір. І письменник з глибоким психологізмом умотивовує такий вибір: Джо не вистачило мужності для опору, він перестав бути Людиною.

Герой іншої п’єси, солдат Хікс — син робітника, відмовився стріляти в страйкарів. Майор намагається «обробити» Хікса, хоче, щоб той повинився. «Заради чого, синку? Заради чого ти хочеш зробитися мучеником?», — запитує він солдата. Але Хікс не здається. Він зробив свій вибір. Перемагають його переконання, за які варто віддати навіть життя.

Мальц ставить перед вибором і героя свого першого роману «Глибоке джерело» («The Underground Stream», 1940). Роман цей грунтується на фактичному матеріалі: він розповідає про боротьбу автомобільних робітників Детройта за створення прогресивної профспілкової організації.

У центрі книги — драматична історія викрадення фашистами комуніста Прінсі, робітника заводу Дженерал Моторе, одного з організаторів профспілок. Ставши перед вибором; життя ціною зради робітничій справі або смерть в ім’я своїх переконань — Прінсі залишається вірним собі і приймає мученицьку смерть.

Уже перший роман Мальца за своєю композицією схожий на новелу: в основу його покладено один драматичний епізод. Дія розвивається блискавично (показово, що над кожним розділом помічені години і навіть хвилини). Ідейна насиченість, драматизм дії, тонкий психологічний аналіз, ліризм характерні для цього роману.

Двобій Прінсі і Гребба (кращі сторінки «Глибокого джерела») триває лише кілька годин. Тут розкриваються дві різні долі, стикаються два протилежних світогляди. Письменник переконливо обгрунтовуй мужність і вибір Прінсі. Перед смертю той думає: «Найголовніше – вірність меті, яку ти усвідомив! Ось те глибоке джерело сили, без якого життя безглузде. І я не відступлю! Ні! Той, хто зраджує своїй справі, — не людина!». Ерскін Колдуелл назвав цей роман Мальца «однією з найзахоплюючіших книг».

[...]

Під час Другої світової війни Мальц живе в Лос-Анжелосі. Він пише там кілька сценаріїв: для документальної кінокартини про розгром гітлерівських військ під Москвою — «Москва дає відсіч» («Moscow Strikes Back»), для фільму, спрямованого проти расової дискримінації — «Будинок, в якому я живу» («The House I Live in») та ін.

1944 рік... Розпал війни. Альберт Мальц видає роман «Хрест і стріла («The Cross arid the Arrow»). У цьому творі з особливою яскравістю проявляється гуманізм Мальца. Не можна мовчати, залишатись байдужим, коли на очах всього людства відбуваються страхітливі злочини, фашизм стає міжнародною проблемою. Роман Мальца і був серед тих, тоді не численних ще книг, що відповідали на запитання: як з’явився фашизм, чому він переміг у Німеччині?

Письменник показав, як зрів антифашистський опір у самій Німеччині. Ми знову зустрічаємося з провідною для нього проблемою вибору, яка стала тепер провідною проблемою для мільйонів людей. Дія цього роману А. Мальца також обмежена в часі: вказано години і хвилини, все відбувається протягом однієї доби влітку 1942 р. у фашистській Німеччині. Драматична напруженість і динамізм дії примушують читача буквально стежити за рухом годинникової стрілки. Два плани — сучасне і минуле — тісно переплітаються, що допомагає письменникові глибше проникнути у внутрішній світ головного героя роману Віллі Веглера.

Веглер — сорокалітній німецький робітник, який раніше ніколи не цікавився політикою, кінець кінцем стає на шлях боротьби проти фашизму. Перед нами німець, який зберіг людську гідність, усвідомив свою провину перед людством і після важких пошуків зробив єдино вірний вибір шляху.

У післявоєнні роки Альберт Мальц активно бореться проти наступу реакції на демократичні права американців. У жовтні 1947 р. разом з групою прогресивних діячів літератури і кінематографії (Д. Трамбо, Дж. Лоусон, А. Бессі та ін.) Мальц був викликаний до комісії по розслідуванню антиамериканської діяльності. За відмову відповідати на запитання комісії він був звинувачений у «неповазі до Конгресу» і притягнений до суду. В 1950-1951 роках письменник відбував тюремне ув’язнення у Вашінгтоні.

У 1950 р. в Нью-Йорку вийшла невелика книга нарисів Мальца під назвою «Письменник і громадянин» з підзаголовком «Нариси на захист американські культури» («The Citizen Writer. Essays in Defense of American Culture»). У цих нарисах Мальц чітко визначив місце письменника в суспільній боротьбі. Тільки любов до людей, тільки «найпристрасніша відданість інтересам бідняків, всім, хто страждає і пригнічений», роблять письменника громадянином, борцем за справедливість. Мальц називає письменника совістю народу і закликає американських літераторів мужньо підняти свій голос на захист прогресивних поглядів, на захист американської культури.

Талановитий оратор і публіцист, Альберт Мальц розповідає широким колам американської громадськості про судову розправу над діячами культури і викриває політичний зміст цієї розправи, його яскраві виступи на мітингах і конференціях, промова на допиті і самі нариси, присвячені захистові миру і демократії, належать до кращих зразків американської публіцистики.

У 1949 р. Мальц видає роман «Подорож Саймона Макківера» («The Journey of Simon McKeever»). Його герой, сімдесятидвохрічний; Макківер, хоче поліпшити життя людей на землі. Багатий духовний світ цієї простої людини. І цим романом письменник знову продовжує розмову про місце людини на землі і серед людей, про її призначення.

У 50-і роки Мальц живе у Мексіці. Тут він створює одноактну п’єсу «Справа Моррісона» («The Morrison Case», 1952), де виступає проти реакції, порушення елементарних прав американських громадян, а також — роман «Довгий день у короткому житті» («А Long Day in a Short Life», 1957).

Це останній роман американського письменника, матеріалом до якого послужили тюремні враження Мальца. У романі висміюється буржуазний суд і викриваються соціальні причини злочинності в США.

Життя в’язнів вашінгтонської тюрми протягом одного дня — такий зміст роману. Мальц створив яскраві самобутні характери людей, знедолених суспільством, людей нужденних і нещасних. Великою творчою вдачею письменника є образ робітника Макпіка, котрий рятує життя негритянському юнакові Уїлсону. Роман «Довгий день у короткому житті» глибоко людяний; Мальц любить своїх героїв, ставиться до них із співчуттям і розумінням.

Як ми вже відзначали, першими літературними спробами Мальца були п’єси. Згадаймо хоча б одне з ранніх оповідань Мальца «Людина на дорозі» («Man on a Road»). Воно хвилює нас і сьогодні, в ньому — благородство і велика людяність простої людини, чиїми мозолистими руками твориться життя на землі.

Один з цих людей Джек Піткен, захворівши на будівництві тунелю на селікоз, залишає дружину, дитину і йде геть з дому, аби не бути у них нахлібником. Ця смертельна хвороба вражає усіх робітників, бо компанія не дотримує найелементарніших правил безпеки. За листом Піткена до дружини — трагедія цілого людського життя. Залишаючи сина, батько заповідає йому боротися з тими, хто покалічив його життя: «Коли хлопчик підросте, скажи йому, що зробила зі мною компанія».

Читаєш оповідання мовби під журливий акомпанемент одноманітних крапель дощу. Бачиш то шосе, розмите дощем, то похмуре небо. Чуєш глухий кашель, який трусить тіло шахтаря. Побіжні пейзажні зарисовки підсилюють настрій глибокого смутку і безвиході. Бачиш очі людини, яка знає, скільки місяців їй залишилося жити. Оповідання закінчується тим, що людина йде «в темінь і дощ». Разом з автором, від особи якого ведеться оповідання, відчуваєш «любов до цієї людини і холодну, глибоку ненависть до того, що вбило її».

Або взяти оповідання «Свято» («Season of Celebration»). Тільки три години з життя морально і фізично покалічених людей, мешканців нічліжки, а скільки різних доль, характерів, життєвих шляхів проходить перед читачем! Це — одне з найбільших оповідань у новелістиці Мальца. І за художньою манерою, і за змістом воно дуже подібне до горьківського зображення «дна». Сам Мальц не раз відзначав, що великий пролетарський письменник зробив на його творчість неабиякий вплив.

Дія оповідання відбувається напередодні Нового року в Нью-Йорку. В нічліжці з пишномовною назвою «Готель Рейлі» зібралися люди з різних штатів з надією відшукати у місті роботу. Письменник створює цілу галерею життєвих образів. Бродяга-наймит Бенсон, який уже тридцять п’ять років мандрує з ферми на ферму по всіх 48 штатах. Хлопчик на прізвисько Горбань з обличчям старика. Смішний і жалюгідний дідок Нокс, що торгує ліками і порнографічними журналами. Боязкий Льюк Холл зі своєю наївною вірою у всеперемагаючу силу молитов. Вірні друзі Блессі і О’Шонессі. Черговий готелю Уайт «Лисий», що умудряється наживатись на злиднях своїх мешканців...

Серед цих бідних, невлаштованих, невпевнених у своєму завтрашньому дні людей вирізняється спокійний, серйозний Рейнольдс — в минулому корабельний кок. Він, мабуть, єдиний з усіх знає, як можна змінити життя. І коли Льюк каже, що шукатиме порятунку тільки в бога, Рейнольдс відповідає: «У ньому твоя безпомічність, він не дозволяє тобі стиснути руку в кулак... Ми й так надто довго мовчимо. В цьому вся й біда».

Про що мріють, що згадують ці люди у новорічну ніч? Вони прагнуть небагато — тільки роботи! Лежачи поруч із хворим другом, Блессі думає: «Господи! Як весело, мабуть, зустрічати Новий рік, коли в тебе є робота і дівчина!». Льюк мріє про те, аби щодня обідати. Нокс підбиває безрадісний підсумок свого життя: «Важке у мене було життя! Сьогодні переддень Нового року, і я можу сказати про це вголос: собаче життя! Мені завжди хотілося стати лікарем, а вчитися не довелося».

У чому ж винні всі ці люди? За що вони так покарані долею? І чи справді ж долею? Суспільство винне, тільки воно. І коли поліцай запитує про причину смерті О’Шонессі, білявого юнака з Пітсбурга, доброго католика і хорошого слюсаря, Рейнольдс вголос називає цю причину:

«— Безробіття! — сказав Рейнольдс.

Це до справи не стосується, — відрубав поліцай.

Чого він помер? — знову запитує він у лікаря.

Він помер через те, що в нього не було роботи! — люто крикнув Рейнольдс. — Через те, що він не міг їсти, як слід, і не розумів, що треба боротися. Ось чого він помер!».

Безробіття штовхає людей на злочини. В оповіданні Мальца «Гра» («The Game») безробітний, у якого немає грошей на пляшку молока для хворої дитини, охоплений соромом, сумом і страхом, учить свого старшого сина, як украсти цю пляшку з фургона молочника.

«Гра» — тонка психологічна новела. Мова її кінематографічна: це мовби сценарій невеличкого фільму. Скупий діалог, жодного зайвого слова. Ніби все бачиш на екрані. З полегшенням зітхаєш, коли хлопчик повертається з пляшкою молока до батька, і ковтаєш сльози, коли чуєш діалог:

«— Ти знаєш, що красти недобре?

- Звичайно, знаю, тату.

- Ти знаєш, що ми робимо це тільки заради твоєї сестрички?

- Звичайно, знаю... Ти не засмучуйся. Я не буду злодієм, коли виросту. Я знаю, що красти недобре... Я не буду красти. Я виросту і буду таким же сильним, як ти, і знайду собі роботу. Слово честі, тату».

За долею кожного безробітного — трагедія мільйонів американців. Доведений до відчаю довгим безробіттям Джессі Фултон, герой найкращої новели Мальца «Найщасливіша людина на світі» («The Happiest Man on Earth»), відчуває себе безмежно щасливим, одержавши небезпечну для життя роботу, — адже «вперше за сім років можна буде пишатися собою».

Звичаї великого капіталістичного міста, яке розтліває і калічить душі людей, показав Мальц в оповіданні «Неділя в джунглях» («Afternoon in the Jungle»). Тринадцятилітньому підліткові, який люто б’ється з голодним безробітним за дрібну монету, незнайоме почуття жалості, він уже встиг ввібрати в себе жорстокість антигуманного буржуазного світу.

А. Мальц — чутливий, спостережливий художник, тонкий психолог. Він уміє проникнути і в дитячу душу. Із зворушливою теплотою і любов’ю описує Мальц братів Кембл у новелі «Цирк приїхав» («Circus Has Come to Town»). Психологічну канву оповідання складають переживання двох братів, яким треба відробити за вхід до цирку («Вперше за своє коротке життя Едді і Ален усвідомили страшну владу грошей»): хвилююче очікування приїзду цирку, надія, що. їх візьмуть на роботу, страх, що все втрачено, і, нарешті, вибух бурхливої радості, коли дітей наймають... Потрапивши в цирк, хлопці схиляють потомлені голови і засинають. Тільки гарматний постріл, що повідомив про кінець циркової вистави, розбудив хлопчаків: «Дивитися більше не було на що, і брати Кембл теж пішли додому. Вони плакали так тихо, що ніхто, жодна людина на світі не могла б помітити цього...»

Новели Мальца дають широке уявлення про американське життя напередодні Другої світової війни: Нью-Йорк і Детройт, сільська глушина Середнього Заходу і вотчина плантаторів — американський Південь. Це оповідання про життя безробітних, фермерів, негрів, наймитів, робітників, дітей. Чверть століття тому написав Мальц оповідання «Таке життя» («The Way Things Are»), але воно не втратило злободенності і в наш час.

[...]

Образ негра Бічера — безсумнівна вдача Мальца-художника. Бічер заступився за дівчинку-негритянку, яку хотів згвалтувати керуючий плантацією. Коли шериф заради злого жарту інсценує погоню лінчевателів; Бічер кінчає життя самогубством. Подібні сюжети вже не раз використовувалися американськими письменниками. Принципово новим в оповіданні Мальца був саме образ Бічера: адже письменник показав людину, яка подолала страх смерті, не залишилася покірною жертвою. Переконаний, що за ним женуться лінчевателі, Бічер в цій трагічній ситуації знайшов єдино можливий вихід, гідний справжньої людини.

Сильно виписаний шериф Текахью — втілення підлоти. Ось його кредо: «Я лижу декому п’яти, а ті, хто від мене залежать, лижуть мені... І так воно й має бути. Таке життя!». Тонка і зла іронія чується у ставленні автора до ліберального плантатора Смоллвуда, який вважає себе гуманістом, а насправді опиняється в одному таборі з шерифом.

Незважаючи на трагічний кінець, оповідання не породжує почуття приреченості. В душі Бічера народилась справедлива «жагуча ненависть і презирство, а над усим цим була гордість — гідність і гордість. Він висловив Смоллвуду все, він ударив Бейлі — і тепер боятися нічого. Так, так, він висловив усе! Є негр на світі, який сказав те, що йому хотілося сказати! Ніхто не назве його боягузом!».

Герої Мальца — не просто жертви експлуатації і безробіття. В оповіданнях звучить активний протест проти світу капіталістів. Ворожість народу представникам капіталістичної держави виразно показано в оповіданні «Випадок на розі» («Incident on a Street Corner»).

Фермери — організатори профспілок, яких по-звірячому катують фашисти-хулігани, не здаються, не занепадають духом і продовжують боротьбу («Лист з ферми» — «А Letter from the Country»).

Гине робітник, котрий 28 років працював біля сталеливарної печі, перерізаний навпіл сталевим брусом (оповідання «Прощай» — «Good-by»). На все, що відбувається в оповіданні, ми дивимося очима Ольги, дочки робітника. Вона бачить труну з тілом батька, його обличчя, яке було завжди мідно-червоного кольору, а зараз «як у хворої дитини». Пастор читає молитву, а в Ольжиній голові настійливо звучать запитання: «Кому потрібні ці молитви, кому вони допоможуть?» Проносяться розрізнені, не пов’язані між собою думки про дядька Радича, який багатіє, про грамофон, за який він дає шість доларів, а гроші зараз дуже до речі.

З великою майстерністю показує письменник, як росте в душі Ольги ненависть до тих, хто вбив батька, як вибухає в ній гнів на брата Чарлі за його покірність долі, як гнів цей змінюється жалем і глибоким співчуттям. Всі думки і почуття дівчини, її ставлення до навколишнього, рішення залишити свій дім і почати нове життя глибоко вмотивовані письменником.

Мальц розкриває характер Ольги, описуючи її внутрішній світ, передаючи найтонші нюанси в настрої та їхнє відбиття у вчинках героїні. Причому на відміну від інших новел в оповіданні «Прощай» головне полягає не в сюжеті, а в розкритті образу дівчини.

В одній з останніх новел А. Мальца «Картини» («The Pictures») дія відбувається у повоєнній Європі.

Художник-декоратор Жаке у справах фірми приїжджає з Франції у Західну Німеччину, де потрапляє на обід до німецького комерсанта Бека. У вітальні Бека француз бачить картини Модільяні і Ренуара, які до війни належали його матері. Під час окупації всі меблі і картини сім’ї Жаке були вивезені якимсь німецьким офіцером. Чи був цим офіцером Бек, чи він купив десь картини? За обідом Жаке дістає відповідь на це запитання — Бек мешкав у квартирі Жаке. Картини, які Жаке шукав 16 років, знайдені! Але як повестися в цій ситуації? Ніхто не здогадується, що відбувається в душі гостя. А в Жаке борються дві людини. Той, хто сидить за столом, керується практичними міркуваннями, він — лише представник фірми. «Справа насамперед, — майже чує він голос директора компанії. — Почуття треба тримати в собі». Другий Жаке — той, хто в роки війни гибів п’ять місяців у тюрмі, а потім здолав Піренеї і дістався нарешті до Англії, щоб взяти у руки зброю, не може забути брудного минулого Бека, не може не ставитись до нього з презирством. Для цього Жаке «справа не стільки в самих картинах, скільки в тому, що не можна залишати мерзотника не покараним».

Жаліючи дітей Бека, Жаке промовчав за обідом про злочини їхнього батька. Розмова з хазяїном відбувається в кабінеті сам на сам, по якій Жаке знімає свої картини і залишає квартиру Бека.

Хай Бек сам відповідає на запитання дружини: «Що все це означає?». І ще йому треба відповісти на запитання доньки: «Що таке концтабір?». Відповісти, пояснити — це розказати про своє минуле. Це означає — втратити повагу сім’ї, повагу дітей.

Цікавий образ сина Бека, Рейнгардта, вдумливого, щирого юнака. Він належить до повоєнного покоління і ні в чому не винний. Але минуле Німеччини не залишає його байдужим. Він багато читав і думав про війну. Ось чому він не хоче їхати вчитись до Франції: «У Франції мені буде неприємно, якщо на мене почнуть дивитися, як на вчорашнього завойовника, я не хочу почувати себе незваним гостем тільки тому, що я німець».

Новела викликає роздуми про відповідальність старшого покоління за злочини в роки фашизму, про взаємини батьків і дітей, про моральну чистоту і чесність людей, про вірність почуттю справедливості.

Збірник новел Альберта Мальца «Таке життя» і тепер залишається одним з яскравих явищ сучасної американської літератури.

Мальц не тільки таврує «стан речей» у буржуазній Америці, його герої — не самі лише жертви і страждальники. Серед них є люди, здатні на енергійний протест, люди, які усвідомили необхідність організованої боротьби: це фермери («Лист з ферми»), негр Бічер («Таке життя»), Рейнольдс, учасник робітничого руху, пропагандист («Свято»).

Відмінна риса героїв новел Мальца — їхня велика людяність.

Роздуми Мальца про долі співвітчизників просякнуті глибоким співчуттям, біллю і сумом. Але рухає пером письменника не це, а почуття справжнього братерства і єдності з простим народом. Ось чому оповідання Альберта Мальца — не твори байдужого спостерігача — це голос чесної людини, письменника-громадянина.

Різноманітні сюжети новел Мальца, проста їхня композиція, лаконічна мова. Більшості оповідань притаманні драматизм дії, тонке психологічне вмотивування вчинків героїв, ліризм. Простотою і точністю відзначається мова. Гарні портретні характеристики, майстерно написані діалоги, деякі новели кінематографічні у повному значенні цього слова («Гра», «Неділя в джунглях»). Уміло використовує Мальц скупі пейзажні зарисовки: вони ніколи не порушують оповіді, вплітаються в неї, служать необхідним тлом («Людина на дорозі», «Гра»).

Мальц-новеліст володіє хистом психологічної і побутової спостережливості, що допомагає йому створювати різноманітні і виразні характери. Аналізуючи внутрішній світ своїх героїв, Мальц зупиняє увагу читача на найтонших відтінках людських переживань.

Часто він звертається до іронії, яка відіграє велику роль у його творчому методі. Гірка іронія звучить навіть у назвах деяких новел: «Найщасливіша людина на світі», «Гра», «Свято».

Велике місце в творчості письменника займає проблема моралі. Викриваючи аморальність представників американської буржуазії, Мальц переконливо показує духовну перевагу над ними простих людей.

«Новели Мальца, — пише Майкл Голд у передмові до збірника «Таке життя», — завдають біль, подібний до болю хірургічної операції. І вони так само вкрай необхідні, як операція, якщо Америці судилося прозріти і знайти порятунок».

Творчість Альберта Мальца не тільки породжує ненависть до тої системи, яка вбиває людську особистість. Вона сповнена віри в простих трударів, у їхні творчі сили.

Л-ра: Радянське літературознавство. – 1965. – № 9. – С. 73-83.

Біографія

Твори

Критика


Читати також