Біографія Тобайаса Смоллета

Біографія Тобайаса Смоллета

Тобайас Джордж Смоллет – шотландський поет та прозаїк – народився 19 березня 1721 року в Далькхерні (тепер частина Рентона в сучасному Західному Данбартонширі, Шотландія) в сім’ї шотландського лорда.

Він був четвертим сином Арчибальда Смоллета з Бонгілла, судді та власника землі, який загинув близько 1726, та Барбари Каннінгем, яка померла приблизно в 1766 році. Тобайас відвідував університету Глазго, потім став учнем хірурга, довго бідував, оскільки його багатий дід, не схваливши нерівного шлюбу свого сина, відмовив онукові у спадщині. Смоллет вирушив у Лондон у 1793 з рукописом трагедії «Убивця короля», але п’єсу не взяв жоден тодішній театр і взагалі вона ніколи на ставилася на сцені.

Розчарувавшись у своїх оповіданнях, Смоллет влаштувався помічником хірурга на лінійний корабель, що вирушав в експедицію проти Картахени. Він брав участь у невдалій облозі Картахени – факт, що залишився у пам’яті Смоллета на все життя і згодом був відображений у його романі «Пригоди Родеріка Рендом» («The Adventures of Roderick Random», 1748). Після численних пригод він подав у відставку у Вест-Індії, деякий час жив на Ямайці, де зустрів багату спадкоємницю Анну Лесселс і одружився з нею у 1743.

У 1744 Смоллет влаштувався в Лондоні на Давнінг-стріт, практикував як хірург. Найохочіше проводив час зі своїми співвітчизниками-шотландцями. Не знайшовши свого покликання у медицині, Смоллет вирішив зайнятися літературою.

Перші поетичні спроби Смоллета датуються 1746 – «Сльози Шотландії» («The Tears of Scotland») – поема, яку тепло прийняли сучасники, була насичена критикою на адресу герцога Кемберленда, котрий жорстоко розправився з шотландцями після поразки якобінського повстання 1746 року. Наступними творами Смоллета стали сатири на лондонське життя: «Порада» («Advice», 1746) та «Докір» («Reproof Смоллет, 1747). Перші здобутки зміцнили Смоллета у намірах продовжити письменницьку діяльність, і упродовж восьми місяців він створив «Пригоди Родеріка Рендома» – роман побачив світ у 1748. і мав гучний успіх. У 1747 народилася єдина донька Смоллета Елізабет. У 1749 письменник вирушив у подорож долішньою Шотландією та Францією. Повернувшись у Лондон, він спробував далі заробляти на прожиток хірургією, але цього разу йому не надто таланило.

Хоча Смоллет поєднував свої основні заняття з видавничою та журналістською діяльністю, його сім’я постійно нарікала на брак коштів. Проте у той самий час, у 1750, Смоллети переїхали до великого будинку у Челсі і жили на широку ногу. Здобувши вчений ступінь в Абердинському університеті, Смоллет знову вирушив у Париж, а згодом використав свої враження від мандрівки у романі «Пригоди Переґріна Пікля» («The Adventures of Peregrin Pickle», 1751). Друге видання вийшло у 1758 і було значно перероблене автором.

У 1752 він написав памфлет «Істинне описання Хаббаккука Хілдінга», спрямований проти Г. Філдінга, з яким Смоллет постійно полемізував, хоча й віддавав належне своєму суперникові у «Продовженні завершеної історії». Перший роман Смоллета з’явився на рік раніше від «Тома Джонса». Філдінґ дотримувався радше сервантесівської концепції роману, натомість Смоллет схилявся до «крутійського» роману А.Р. Лесажа, автора роману «Жіль Блаз», який побачив світ у Франції 1735 р. Як і Лесажа, Смоллета приваблювала позірно проста або навіть примітивна форма роману, що поєднувала серію комічних, бурлескних або фарсових епізодів, які блискуче викривали звичаї і характери епохи.

У 1753 Смоллет видав роман «Пригоди Фердинанда Фетома» («The Adventures of Ferdinand, Count Fathom»), який не приніс йому ні визнання, ні матеріального успіху. Того ж таки року він знову здійснив мандрівку рідною Шотландією і відчув помітне погіршення свого здоров’я. Смоллет тривалий час займався перекладом «Дон Кіхота» і видав його під назвою «Історія і пригоди Дон Кіхота» у 1755, але ця книга успіху не здобула. У 1756 Смоллет повернувся в журналістику, ставши співвласником і видавцем «Критичного огляду». Його діяльність у цьому журналі тривала до 1763. У цей час Смоллет видав низку брошур з медицини й описів своїх численних мандрівок (1756).

У 1757–1758 він опублікував «Історію Англії» («Complete History of England»), що містила чимало суперечливих і екстравагантних оцінок, але здобула добрий комерційний успіх і була швидко спродана. У 1757 Смоллет успішно дебютував у театрі п’єсою-фарсом на морський сюжет «Атака у відповідь». Гаррік поставив фарс у Друрі Лейні. Розповідь про походеньки англійського Дон Кіхота публікувалася у «Британському журналі», в якому працював О. Голдсміт. Цей журнал проіснував до 1767.

Фатальним для Смоллета став 1760 – письменника оштрафували на 100 фунтів і ув’язнили на три місяці за образу в «Критичному огляді» адмірала Ноулза. Наступного року Смоллет видав новий переклад творів Вольтера; у 1762 – роман «Сер Ланселот Ґрейвз» («The Adventures of Sir Launcelot Greaves»). Смоллет брав участь у політичному житті країни. У 1762–1763 він за ініціативою лорда Б’юта видавав торійський журнал «Британець» («The Briton»), але наскоки Вілкіса, котрий паплюжив його у «Північному британці», змусили Смоллета замовкнути.

Смоллет мав постійний клопіт з пошуками роботи і думав про вакансії за кордоном. Смерть доньки у 1763 прискорила його рішення на деякий час покинути Англію і помандрувати Італією та Францією. На батьківщину він повернувся у 1765 і через рік опублікував «Мандри Францією та Італією» (вдавшись до епістолярної форми викладу). За це Філдінґ дав йому прізвисько Смелфанґус. У 1768-1769 після невдалих спроб знайти роботу за кордоном Смоллет опублікував, вочевидь, не без допомоги і підтримки друзів, «Справжнє становище всіх націй» – твір, що поєднує статистику, географію, історію, політику і соціологію. У 1768 Смоллети подалися до Італії, а наступного року побачила світ чудова сатира на державних мужів і громадську діяльність «Пригоди Атома» («The History and Adventures of an Atom», 1769).

Найвищим досягненням Смоллета-романіста вважається епістолярний роман «Виправи Гемфрі Клінкера» («The Expedition of Humphry Clinker», 1771), опублікований через кілька місяців після смерті письменника.

Творчість Смоллета, головним чином, виникла на ґрунті протиставлення прозі його суперників С. Річардсона та Філдінґа. Письменник прагнув свідомо відмовитися від епістолярної форми і повернувся до неї у найкращому своєму творі. Протиставляючи сервантесівській моделі роману лесажівську пікареску, Смоллет, поза тим, перекладав «Дон Кіхота» і віддав данину шани іспанському ідальго, створивши його англійську протилежність в образі сера Ланселота Грейвза.

Він прагнув виправляти суспільні звичаї, підкреслюючи потворну, карикатурну сутність людини, і безжально порушував пропорції людського тіла, щоби підкреслити дисгармонію і відхилення від намірів Природи. Герої Філдінга – типи зі всіма людськими вадами і чеснотами. Герої Смоллета карикатурні, і, як усі карикатури, вони потворно гротескові і звертаються до сумління читача із закликом їх виправити. Смоллет був налаштований проти рицарського романтичного роману і присвятив своє мистецтво створенню винятково людино-звірів – деформованих істот без людських ознак. Проте гуманізм С. особливий. У передмові до «Родеріка Рендома» письменник каже, що він хоче розбудити в душі свого читача ненависть до недосконалості та жорстокості світу.

Перший роман Смоллета містить чимало автобіографічних подробиць. Як і сам письменник, герой відчуває тяжку матеріальну скруту через те, що його батькові відмовили у спадщині. Родеріка рятує і підтримує дядько, лейтенант Том Баулінґ. Після навчання у хірурга герой наймається помічником лікаря на корабель і вирушає на війну з іспанцями. У романі багато пригод та дивовижних історій (приміром, дон Родріґо виявляється батьком Родеріка, купцем-скоробагатьком). Щасливий фінал роману – по суті, незавершена повість про життя самого Смоллета. Прекрасні епізоди, що змальовують корабельний побут, фешенебельне життя у Лондоні і Баті, складають, так би мовити, каркас, декорацію п’єси. Але цей світ театру населений карикатурами, щоправда, не без ознак життя, оскільки Смоллет майстерно поєднує точність і тонкість спостереження з інтенсивністю пристрасті, почуттів, які можуть виявлятися у поведінці Стрепа, добропорядного Родерікового друга, або Тома Баулінґа чи жорстокого, хоча й з гумором зображеного капітана Сукеме.

«Переґрін Пікль», на відміну від «Родеріка», спрямований проти головної людської вади – гордості. Головний оповідач-письменник є свідком усіх пригод Переґріна у Вінчестері, Оксфорді та під час мандрів. У романі діють реальні фігури, сховані за масками героїв: добродіїв Спонді (Філдінґ), Мармозета (Гаррік), Ейкенсайда (лікар).

Міське життя надто погано впливає на героя, і він відмовляється від гамірної марноти великого міста на користь сільського життя з коханою жінкою, руку і серце якої він здобуває в результаті багатьох пригод та непорозумінь. Численні епізоди твору пов’язані логічним розгортанням біографії героя. Але звичаї і дух епохи передано надзвичайно правдиво, точно і конкретно, без жодних оздоб та прикрас.

«Пригоди графа Фердинанда Фетома» – твір, який на десятиліття випередив появу першого англійського готичного роману – повісті Г. Волпола «Замок Отранто» (1764). У передмові до роману Смоллет стверджує, що його головним завданням є створення заплутаної картини, де домінує постать головного героя, якому підкоряються різні групи та епізоди. Обман і шахрайство, брудні інтриги та непорядність протиставлені шляхетній великодушності справжнього графа Мельвіля та його сина Ренальдо. У романах Смоллета багато подорожей, багато журналістики, багато фактичної інформації, і в усіх його творах він сам – невтомний трудівник, гострий та іронічний спостерігач і комічний карикатурист. «Сер Ланселот Грейвз» – найкоротший з-поміж романів Смоллета, у якому йдеться про безумця Ланселота, котрий вирушає у рицарську подорож Англією, борючись за справедливість та розум. Урешті-решт, після перебування у божевільні, він виліковується і возз’єднується зі своєю коханою Аурелією.

«Виправи Гемфрі Клінкера» – найдосконаліший серед романів Смоллета. Він написаний в епістолярній формі. Його герої – кілька пар кореспондентів, серед яких найяскравішими є Метью Брембл і його лікар Льюїс, сестра Метью Табіта й економка місіс Гуїллім, небіж Брембла Джеррі Мелфорд і його друг Філіпс, Лідія, племінниця Брембла, і її шкільна подруга Летті. В основі сюжету – подорож з Уельсу до Лондона, в Шотландію і назад; головний акцент – взаємодія персонажів, які спочатку навзаєм вороже налаштовані, а потім доходять згоди. У листах змальовується не так характер персонажа, як його погляди на певні предмети, явища, постаті. Найцікавішим коментатором подій є Метью Брембл.

Листи відображають різний рівень освіченості і грамотності персонажів, їхнє сприйняття життя та гумору. Гумористичні та комічні ситуації в романі значною мірою сприймаються як прототипні щодо відтворених дивовижною майстерністю Ч. Дікенса. Вплив комічної, гротескової стихії на авторів наступних поколінь був величезним – його зазнали Л. Керрол і Дж. Джойс, Меріатт і В. Скотт, І. Во та Дж. Керрі.

Тобайас Джордж Смоллет помер 17 вересня 1771 року в Ліворно (Італія).

Біографія

Твори

Критика


Читати також