Анна Ярославна: київська княжна на французькому троні

Анна Ярославна - легендарна королева Франції, чий образ знайомий нам зі шкільних підручників. Ця видатна жінка, відома як Anne de Kyiv, жила понад десять століть тому, але й досі її життя овіяне ореолом таємничості, міфів та легенд. Її етнічна приналежність досі стає предметом суперечок між країнами-нащадками Київської Русі, адже Анна Ярославна стала не просто королевою, а й символом зв'язку між Україною та Францією.

Від Києва до Реймсу: шлях Анни Ярославни до трону

Сьогодні постать Анни Ярославни набуває нового значення у контексті зміцнення українсько-французьких відносин. Це робить ще більш актуальним питання: що ми дійсно знаємо про цю легендарну королеву? Як відокремити достовірні факти від пізніших нашарувань та здогадок?

Важливо зазначити, що Анна Ярославна не згадується в жодному давньоруському джерелі. Вся інформація про неї має західноєвропейське походження. Дата народження Анни невідома, але з огляду на дату її шлюбу, історики припускають, що вона з'явилася на світ між 1024 і 1032 роками.

Анна Ярославна народилася в сім'ї київського князя Ярослава Мудрого. Її матір'ю була Інгігерда (в православії Ірина), донька першого християнського короля Швеції Олафа III Шетконунга. Оскільки Анна вийшла заміж останньою з дочок Ярослава, історики припускають, що вона була наймолодшою в князівській родині.

Ярослав Мудрий славився своєю освіченістю та любов'ю до книг, тому можна не сумніватися, що Анна отримала чудову освіту. Її навчали читати та писати, знайомили з основами наук, релігії та дипломатії. Ці знання згодом стали їй у пригоді, коли вона опинилася на французькому троні.

У середині XI століття Київська Русь, яка на той час переживала період розквіту, намагалася зміцнити свої позиції на міжнародній арені. Цьому сприяли не лише активні торговельні зв'язки, але й династичні шлюби. Одним із таких шлюбів і став союз київської княжни Анни Ярославни з французьким королем Генріхом I.

Французьке королівство на той час перебувало у стані феодальної роздробленості, а сам Генріх I з династії Капетингів ворогував з могутньою Священною Римською імперією, яка об'єднувала значні території. У цій ситуації король прагнув домогтися військово-політичного союзу з київським князем Ярославом Мудрим, який славився своєю мудрістю та могутністю.

Окрім політичних міркувань, Генріх I мав й особисті причини для шлюбу. У 1044 році померла його перша дружина Матильда Фризька, від шлюбу з якою так і не народився спадкоємець престолу. Король потребував нової дружини, яка б не лише дала йому спадкоємця, але й зміцнила його політичні позиції.

До того ж, у близьких до Франції країнах не залишалося принцес королівської крові, які б не були близькими родичками Генріха. Це робило Анну Ярославну ідеальною кандидатурою на роль французької королеви.

У 1048 році до Києва прибуло урочисте посольство з Франції, яке мало завдання просити руки київської княжни Анни Ярославни для французького короля Генріха I.

Ярослав Мудрий, відомий своєю вмілою "шлюбною дипломатією", вже женив трьох своїх синів на принцесах з Польщі, Німеччини та Візантії, а дві дочки стали дружинами королів Норвегії та Угорщини. Шлюб з французьким королем обіцяв не лише династичний союз, але й нові політичні та економічні можливості для Київської Русі.

Тож після ретельного розгляду пропозиції Ярослав Мудрий дав згоду на шлюб Анни та Генріха. 

Подорож Анни Ярославни до Франції була довгою та складною. За два місяці вона подолала понад дві тисячі кілометрів, проїхавши майже через всю Східну Європу. Щоб краще адаптуватися до нового життя, вона вивчала французьку мову.

Після знайомства з нареченим у 1049 або 1051 році у соборі Реймса відбулось вінчання та коронація Анни Ярославни. З великою імовірністю Анна прийняла західне християнство, бо в одному з джерел її згадують під новим ім'ям - Агна.

Життя при дворі короля Франції

Переїхавши до Франції, Анна стикнулася зі значними культурними та мовними відмінностями. Проте вона швидко адаптувалася до нового життя і стала шанованою королевою.

На час укладання шлюбу королю було трохи більше 40 років, тоді як королева, ймовірно, була приблизно вдвічі молодшою. Така вікова різниця в той період вважалася абсолютно нормальною. Наречена, прибувши з Києва, привезла з собою щедрий посаг, що складався із золота, зокрема золотих монет візантійського карбування, хутра та дорогоцінного каміння. Згодом її онук король Людовик VI Товстий подарував абатству Сен-Дені під Парижем "найкоштовніший гіацинт бабці, доньки короля рутенів". Цей щедрий дар свідчить про багатство та велич київської князівської династії.

У шлюбі з Генріхом І Анна Ярославна народила трьох синів. Першим сином Анни та Генріха був Філіп (1052-1108), відомий пізніше як "Добрий" і який згодом став королем Франції. Ім'я старшого сина, яке мало грецьке коріння і до того не використовувалося у Франції, ймовірно, вибрала сама Анна. Це не дивно, адже вона була добре знайома з грецькою (візантійською) культурою. На честь його народження королева заснувала монастир Святого Вікентія в Санлісі.

Вибір Анни виявився пророчим: ім'я Філіп стало династійним для королів Франції. Шестеро королів цієї країни носили це ім'я, а ще один - Луї-Філіп.

Пізніше Анна народила ще двох синів: Роберта (1055-1060), який, на жаль, помер у дитинстві, та Гуго (1057-1102), який згодом став графом Вермандуа та прославився у Першому хрестовому поході.

Анна дбала про освіту своїх дітей, навчаючи їх грамоти, мов, арифметики та історії. Її зусилля не були марними: майбутній король Франції Філіп I, на відміну від свого батька, став одним із найосвіченіших монархів свого часу. Філіп I та Гуго протягом усього життя зберігали глибоку повагу та щиру любов до матері.

У 1059 році Папа Римський Миколай II надіслав Анні Ярославні листа, в якому висловив їй свою глибоку повагу. Він високо оцінив її благочестя, мудрість і турботу про виховання дітей.

Анна відігравала значну роль у політичному житті країни, брала участь у державних справах та підписувала дипломатичні документи. Вона також активно займалася благодійністю, засновувала монастирі та церкви, а також сприяла розвитку освіти та культури.

Скандал, другий шлюб та втрата впливу

1060 року король Генріх I раптово помер, залишивши трон малолітньому синові Філіпу I. Попри поширену думку, регентом при ньому не стала його мати Анна Ярославна. Цю роль обійняв граф Балдуїн Фландрський.

Хоча Анна Ярославна не стала офіційним регентом, вона все ж відігравала важливу роль у житті сина та в управлінні державою. Її мудрість, досвід та рішучість допомогли Філіпу I стати гідним королем Франції. Свідченням авторитету Анни є й те, що вона брала участь у підписанні державних документів. До наших днів дійшли дипломи, видані різноманітним монастирям, де чітко прослідковується її підпис.

Після смерті Генріха I Анна вийшла заміж за графа Рауля де Крепі де Валуа. Цей шлюб викликав гучний скандал при дворі, адже Рауль був уже двічі одружений. Він звинуватив свою другу дружину в перелюбі, вигнав її та одружився з Анною, не розлучившись офіційно.

Граф Рауль де Крепі де Валуа був потужним феодалом, який очолював опозицію до колишнього чоловіка Анни, короля Генріха I. Його багатство та земельні володіння майже не поступалися королівському домену.

Внаслідок скандалу Анна втратила вплив та авторитет при дворі, а Рауль, у свою чергу, був відлучений від церкви.

Смерть і спадок

Лише після смерті свого другого чоловіка Рауля де Крепі де Валуа у 1074 році Анна Ярославна змогла повернутися до королівського двору. На деяких документах того часу знайдено її підпис "АНА РЪИНА", що латиною означає "Anna Regina", тобто "королева Анна".

У 1075 році Анна разом із сином Філіпом I підписала хартію, видану монастирю Нотр-Дам де Понлевуа. У цьому документі вона вже згадується не як королева, а як "мати Філіпа короля".

На жаль, це останнє достовірне свідчення про життя Анни Ярославни, яке дійшло до наших днів. Більше жодних звісток про неї не збереглося.

Тільки у 1089 році Філіп I зробив щедрі пожертви церкві святого Квентіна в Бове. Ці пожертви були призначені для поминальних молитов за його батьків, що дає підстави вважати, що Анна Ярославна на той час вже померла.

Місце поховання Анни Ярославни й досі залишається загадкою. Існує декілька версій, де вона могла бути похована: абатство Вільє у графстві Гатіне, монастир Святого Вінсента у м. Санліс або одна з давньоруських церков (існує теорія, що на схилі віку Анна Ярославна могла повернутися на Батьківщину і бути похована там). 

Проте, жодна з цих гіпотез не має остаточного підтвердження. Дослідники досі не знайшли жодних достовірних свідчень про місце поховання Анни Ярославни. Точно відомо лише те, що її останків немає в королівській усипальниці в абатстві Сен-Дені.

На жаль, не збереглося до наших днів жодного прижиттєвого портрета Анни Ярославни. Всі зображення, які ми бачимо сьогодні, є плодами уяви художників та скульпторів, які жили значно пізніше.

Завдяки династійним шлюбам своїх нащадків Анна Ярославна стала прародителькою численних королівських родів Європи. Беручи до уваги, що династії Капетингів, Валуа, Бурбонів та Орлеанського дому перебували на французькому престолі до 1848 року, Анна Ярославна стала пращуркою щонайменше 32 французьких монархів (включаючи лише тих, хто досяг повноліття і реально правив). Нащадки Анни Ярославни - Іспанські та Пармські Бурбони - і досі перебувають на престолі в Іспанії та Люксембурзі. Кров Анни Ярославни також тече і в жилах британської династії Тюдорів.

Таким чином, Анна Ярославна відіграла значну роль у формуванні правлячих династій Європи. Її вплив на хід історії відчувається й досі.

Міфи та легенди про Анну Ярославну

Існує багато легенд та міфів про життя Анни Ярославни. Деякі з них мають історичне підґрунтя, інші ж є вигадкою. Найвідоміша легенда свідчить, що Анна привезла з собою до Франції Реймське Євангеліє - рукопис зі знаменитої бібліотеки Ярослава Мудрого, на якому згодом присягали усі королі Франції.

Проте, існує гіпотеза, яка свідчить, що цей старовинний манускрипт потрапив до Франції лише у 1574 році. Відомо, що у середині XIV століття імператор Священної Римської імперії Карл IV передав його Емауському монастирю в Празі. Згодом гусити вивезли його до Константинополя, а звідти через Італію він потрапив до Франції. Присягати на ньому королі могли лише з кінця XVI століття. Отже, приналежність Євангелія Анні Ярославні цілком можлива, але остаточно не доведена.

Існує також поширена легенда про те, що Анна Ярославна написала лист своєму батьку Ярославу Мудрому, де скаржилася на життя у Франції. У цьому листі вона нібито описувала країну як "варварську", з "похмурими житлами", "потворними церквами" та "жахливими звичаями".

Однак, можна з упевненістю сказати, що лист Анни Ярославни до Ярослава Мудрого є фальшивкою, адже жодних доказів існування цього листа немає. Не зберігся ні його оригінал, ні достовірних свідчень про його створення. Більшість істориків вважають, що цей лист є вигадкою пізніших часів. Ця легенда, ймовірно, була створена для того, щоб підкреслити контраст між життям у Русі та Західній Європі.

Оповите таємницею і народження в королівській сім’ї дочки Емми, або Едінги. Існує версія, що Анна все ж народила дочку, доля якої стала майже легендою. У 1074 році, коли Філіп I вирішив насильно видати принцесу заміж, Едінга втекла з Парижа і, намагаючись сховатися, дісталася до баварського села Пух на околиці Мюнхена. Місцеві селяни дали їй притулок, і вона прожила далеко від сім’ї до самої смерті, займаючись навчанням місцевих дітей та лікуванням хворих.

Пам'ять про Анну Ярославну в Україні та Франції

Сьогодні Анна Ярославна вважається однією з найвидатніших діячок української історії. Її образ використовується для зближення та зміцнення відносин між Україною та Францією.

В Україні та Франції існує багато пам'яток, присвячених Анні Ярославні. Її ім'ям названі вулиці, площі, школи та університети. У столиці України діє Французький ліцей імені Анни Київської (Lycée français Anne de Kiev) – перший французький навчальний заклад в Україні, визнаний Міністерством освіти Франції.

У 2005 році в місті Санліс Анні Ярославні було встановлено пам'ятник. Цей монумент став символом пошани та вдячності за її внесок у французьку та українську історію.

Щороку в Києві відбувається Міжнародний фестиваль мистецтв "Anne de Kiev Fest". Цей фестиваль не лише знайомить публіку з різними видами мистецтва, але й популяризує образ Анни Ярославни та її роль в історії України та Франції.

2016 року на Львівській площі Києва було урочисто відкрито пам'ятник Анні Ярославні. Цей пам'ятник виконаний у вигляді скульптури маленької дівчинки, що символізує проведені нею в рідному місті дитячі роки.

Образ Анни Ярославни знайшов своє відображення не лише в історичних дослідженнях, але й у творах літератури та музики. В українській літературі про Анну Ярославну писали драматург Іван Кочерга у своїй п’єсі "Ярослав Мудрий", письменники Павло Загребельний в романі "Диво" та Іван Филипчак у повісті "Анна Ярославна – королева Франції". Композитор Антін Рудницький створив оперу "Анна Ярославна". Цікавою постать Анни Ярославни вважають і французькі літератори. Про неї писали французькі письменниці Режін Дефорж у романі "Під небом Новгорода", Жаклін Доксуа у книзі "Анна Київська, королева Франції" та Марі-Клод Моншо у творі "Анна з Києва. Маленька принцеса з країни снігів".

Анна Ярославна: історія, що житиме вічно

Анна Київська, або Анна Ярославна, безсумнівно, є однією з найвидатніших та найзагадковіших постатей в історії України та Франції. Її життя, овіяне легендами та міфами, і досі цікавить істориків, письменників та художників.

Вона лишила по собі величний спадок - численну монаршу династію, яка правила Францією протягом майже 800 років.

Анна Ярославна стала гідною представницею України на європейській політичній арені, сприяючи налагодженню культурних та дипломатичних зв'язків між двома країнами. Її життя і діяльність слугують прикладом мудрості, сили духу та дипломатичного хисту, а її ім'я й досі викликає повагу та захоплення у людей з усього світу.

Важливо зазначити, що спадок Анни Ярославни протягом століть ставав предметом геополітичних маніпуляцій. Наприклад, у 2017 році під час зустрічі з президентом Франції Макроном президент росії путін зненацька назвав доньку Ярослава Мудрого "російською" королевою.

Це твердження не відповідає дійсності, адже Анна Ярославна правила Францією за сто років до заснування москви, коли на місці нинішньої столиці росії були лише ліси та болота.

Спроби привласнити спадок Анни Ярославни - це свідчення історичної безграмотності та прагнення спотворити історичні факти.

Українці ж з гордістю та шаною ставляться до пам'яті про Анну Київську, визнаючи її однією з найвидатніших доньок української землі.