21.09.2024

Роман Вільяма Ґолдінґа «Володар мух» як літературна притча

Роман В. Ґолдінґа «Володар мух» як літературна притча

С. Ярошовець

З погляду сучасного літературознавства складно визначити типологію роману XX століття, а до того ж кожна національна література має свої жанрові особливості. Література XX століття цікава поєднанням різних методів, стилів та жанрів, форм художньої умовності. Особливо цікавий процес народження індивідуального стилю письменника та його індивідуальної жанрової форми, що має як традиційні, так і новаторські особливості.

Жанрову природу романів В. Ґолдінґа визначити однозначно неможливо. Дослідники його творчості простежують у його творах як мінімум два плани: безпосередньо фабульний і другий, алегоричний. Двоякість багатьох авторських ідейно-художніх вирішень, непередбачені фінали, складна метафорична основа прози не дають можливості строго та однозначно підходити до інтерпретації романів Ґолдінґа.

Ґолдінґа-письменника різні дослідники його творчості бачать по-різному: і як письменника-міфолога, і як письменника-екзистенціаліста, і як письменника-параболіста, автора філософської притчі. Його романи характеризуються і як притчі та параболи, і як філософсько-алегоричні романи, і як романи-попередження, і як соціально-філософські романи, і як антиутопії.

З усієї різноманітності характерних жанрових ознак творчості Ґолдінґа не викликає заперечення належність його романів до філософської прози, прози притчового характеру.

Як відомо, притча - це повчальна алегорична оповідь, в якій фабула підпорядкована моралізаційній частині твору. Притча не зображує, а повідомляє про певну ідею, покладаючи у свою основу принцип параболи: оповідь немовби віддаляється від даного часопростору і, рухаючись по кривій, повертається назад, висвітлюючи явище художнього осмислення у філософсько-естетичному аспекті.

Ґолдінґ називав притчами всі свої книги. У 1962 році він прочитав лекцію в Каліфорнійському університеті, в якій намагався пояснити жанрову природу своїх романів. У цій лекції під назвою «Притча» Ґолдініґ розкриває своє бачення письменника-мораліста: «Він не може вигадати історії, в якій би не було повчання людям. Укладаючи на свій лад свої знаки, він досягає не глибини на багатьох рівнях, а того, що й очікується від знаків,- послідовної значущості. Отже, за природою свого ремесла автор притчі дидактичний і прагне дати моральний урок. Люди не дуже люблять моральні уроки. Піґулка має бути підсолодженою, має бути дотепною, чи розважальною, чи в якийсь спосіб захоплюючою. Крім того, мораліст мусить бути недосяжним для своєї жертви, коли на неї падає весь тягар уроку. Адже мораліст робить припущення, котре важко вибачити, а саме: ніби він знає більше від свого читача». Уже перший роман-притча В. Голдініґа «Володар мух »(1954 ) приніс йому славу і до цього часу вважається найвизначнішим його твором. Цей роман Ґолдінґа був однією з перших післявоєнних англійських книжок, де осмислювався гіркий досвід недавньої війни з фашистами. У цьому творі наявні характерні ознаки пригодницької історії для підлітків. Але роман адресований дорослим читачам і є філософською притчею, в якій поєднані риси антиутопії та антиробінзонади.

Стосовно роману «Володар мух» сам Ґолдінґ терміна «антиутопія» не застосовує. Після того як критики почали зачислювати його романи до антиутопій, письменник зауважив: «Я почувався наче той пан, котрий відкрив, що ціле життя говорив прозою. Я був, як виявилося, «антиутопістом». Все ж Ґолдінґ переглянув своє відношення до творів антиутопічного характеру і зробив висновок: «Ми маємо створити людську мораль, людську істоту, яка не здатна вбивати собі подібних, експлуатувати чи грабувати. Тоді ніхто не матиме потреби писати утопії, сатири чи антиутопії, оскільки ми самі станемо мешканцями утопії». Отже, Ґолдінґ в першу чергу мораліст, який показує всі людські вади та переконує людей у можливості їхнього виправлення.

Спочатку «Володар мух» був задуманий як пародія на роман англійського письменника Роберта Баллантайна «Кораловий острів» (1857). У «Кораловому острові» велася розповідь про англійських хлопчиків, які внаслідок аварії пароплава опинилися на безлюдному острові. Надзвичайні обставини не змогли зламати дух справжніх англійців. Вони попри всі перешкоди вийшли переможцями, залишилися дружними та організованими.

Почавши з пародії на роман Баллантайна, перейшовши в полеміку з ним, Ґолдінґ в результаті створив свою, ориґінальну розповідь з філософським змістом.

На відміну від острова Баллантайна, острів Ґолдінґа - населений англійськими хлопчиками - острів XX століття. Імена головних героїв у Голдініґа такі самі, як у Баллантайна: Ральф і Джек. Але персонажі діють зовсім інакше. У романі Ґолдінґа відбувається поступове здичавіння й озвіріння підлітків, закинутих на невідомий острів.

Ґолдінґ вивертає навиворіт усі сюжетні лінії Баллантайна: хлопчики на острові дуже скоро проходять зворотний шлях від цивілізації XX століття до дикунства первісної людини.

Будучи учасником Другої світової війни, переконавшись у звірствах однієї людини над іншою, Ґолдінґ дійшов висновку: «В людині більше зла, ніж можна пояснити одним тільки тиском соціальних механізмів, - ось головний урок, що принесла війна моєму поколінню».

Намагаючись з’ясувати причини Другої світової війни, Ґолдінґ у «Володарі мух» хотів сказати людям про те, що, хоча війна позаду і зло покаране, людина не відчуває себе у повній безпеці. Те зло, що зародилося в Німеччині у вигляді фашизму, може прокинутися і в іншій країні, тому що «те, що творили нацисти, вони творили тому, що якісь певні, закладені в них можливості, нахили, вади... виявилися вивільненими».

Якщо до війни Ґолдінґ ще вірив у те, що правильна структура суспільства принесе добру волю і всі суспільні біди можливо вилікувати реорганізацією суспільства, то після війни він у таке вірити не міг: «Я мушу сказати, що кожен, хто пережив ті роки, не збагнувши, що людина продукує зло, як бджола мед, мабуть, сліпий або розумово ушкоджений».

Проаналізувавши гіркий досвід війни, Ґолдінґ зробив категоричний висновок про те, що буквально кожен міг стати нацистом. «Філософія» фашизму, як відомо, брала за основу давню німецьку міфологію і, отже, зверталася до тваринного, звірячого начала, коли суспільно-індивідуальна свідомість замінювалася формою, близькою до племінної свідомості. Ґолдінґ у романі «Володар мух» показує переродження групи хлопчиків у «плем’я» і простежує прояви у них племінної свідомості. Таким чином, письменник підкреслює звірячу ідеологію фашизму.

І, як пояснював сам Ґолдінґ, з метою застереження він зобразив англійських хлопчиків і сказав: «Дивіться. Все це могло трапитися з вами». На думку Ґолдінґа, одним з недоліків англійців є віра в те, що зло лежить десь в іншому місці і притаманне іншій нації. Насправді ж, як переконує письменник, зло існує в кожній людині і в будь-яку хвилину може про себе заявити.

Отже, окреслюючи постановку соціальних проблем у романі «Володар мух», Ґолдінґ як майстер притчі поступово переходить до філософського аналізу проблеми людини взагалі. В романі ставиться етична проблема: чи є в людині, навіть юній, задатки злого начала? Чи людина в змозі побороти в собі зло?

У «Володарі мух» Ґолдінґ також полемізує з просвітницькою теорією «природної людини» та Даніелем Дефо. На сторінках свого роману він доводить неспроможність просвітницького раціоналізму. У романі Дефо «Робінзон Крузо» англійський моряк XVIII ст. Робінзон Крузо, опинившись на безлюдному острові в Атлантичному океані, прожив там понад 20 років і зміг не тільки зберегти людську подобу, а навіть морально вдосконалитися. Він власними силами створив на острові свій цивілізований світ. У романі Дефо втілилися ідеї основоположника європейського Просвітництва Джона Локка про те, що людський проґрес відображається в розвитку кожної людини: «Справедливість і дотримання договорів є принципами, з якими погоджується більшість людей». Теорія Локка мала великий вплив на англійську літературу. Але, починаючи від Свіфта, спостерігається поступовий відхід від раціоналізму Просвітництва та полеміка з просвітницькою теорією.

Використовуючи форму антиробінзонади, Ґолдінґ намагається підвести читача до висновку, що природні умови не тільки не сприяють гуманізації людської особистості, а, навпаки, допомагають вивільненню усіх злих та тваринних сил, які закладені в людині від народження.

Англійські хлопчики з роману Ґолдінґа спочатку намагаються збудувати на острові справедливе і розумне суспільство за всіма цивілізованими та демократичними законами. Але примітивні умови існування, голод та злигодні не згуртовують дітей, а пробуджують звірячі інстинкти, приглушені в дітях цивілізованими умовами життя. Виховані, освічені, на перший погляд, англійські діти стають під впливом обставин жорстокими, безжальними; їх збуджує вигляд крові, і вони здатні убити своїх товаришів.

Цивілізовані діти, перетворившись на розмальованих дикунів, влаштовують страшні сцени жертвоприносин свинячому черепу, начепленому на палю, полюють один на одного. В хлопчиках прокидаються садизм, інстинкти, які, на перший погляд, не притаманні цивілізованим людям, тим паче дітям.

Ґолдінґ вважає, що цивілізація багато в чому сприяє подібному повороту подій, не даючи хлопчикам справжніх моральних цінностей. Цивілізована свідомість несе не благо і творення, а кров, ворожнечу, руїну.

Поєднуючись із вродженою аґресивністю, сучасне виховання в першу ж скрутну хвилину виявляється неспроможним, сприяє вивільненню звірячого начала, прихованого під маскою добропорядності.

Хлопчики виховувалися в дусі нормативної моралі англійського суспільства, яка зводилась до системи заборон та формальної релігійності, а подібне «цивілізоване» виховання - поганий захист від озвіріння. На острові хлопці опинилися наодинці з собою, без дорослої караючої руки - і всі норми моралі руйнуються, що засвідчує умовність, нестійкість таких моральних норм.

Події на острові, де розігрується трагедія розтоптаної людяності, за Ґолдінґом, - схема людської історії, яка незмінно повторюється. Історія цивілізації ніби прокручується письменником у зворотному напрямі: від сучасності до далеких витоків. Хлопчики стають не друзями, а переслідувачами та переслідуваними. Вогонь не об’єднує дітей, а, навпаки, розпалює ворожнечу, Полювання на дикого кабана перетворюється в полювання на людину.

Як вважає Ґолдінґ, саме початкова дисгармонія людської природи, поглиблена фальшивим розвитком цивілізації, породжує явища тоталітаризму, фанатизму, звірства.

Роман побудований таким чином, що дуже чітко та послідовно простежується поступовий перехід від цивілізованої людини до дикої істоти. Цей перехід помітний уже в тому епізоді, коли під час паніки при пожежі безслідно зникає малюк із родимкою на обличчі, а майже ніхто з компанії хлопчиків не звернув на цю неординарну подію ніякої уваги. Цей випадок свідчить про те, що в людському середовищі спрацьовує закон зграї - байдужість до існування та загибелі собі подібного.

В наступному епізоді зображена відмова від організованої праці для загального блага - побудови куренів від негоди, що також свідчить про порушення в цивілізованому товаристві основних життєвих установок.

Поступово діти втрачають найкращі людські якості: товариськість, милосердя, співчуття, здоровий глузд.

Ґолдінґ розвінчує уявлення про раціоналізм та організованість англійців як їхню визначальну рису. Національна приналежність не визначає переваги добрих чи злих намірів у людині.

Крім того, показавши в романі страшне переродження дітей, письменник заперечує твердження про безгрішну природу дитини та робить припущення, що в душі кожної людини прихований звір від самого її народження.

Зло, на думку Ґолдінґа, сидить всередині кожної особистості, штовхає на страшні, навіть абсурдні, вчинки, які логічно пояснити неможливо. З цим страшним мешканцем душі дуже важко боротися, але й примирення з ним призводить до страшних наслідків. Звіряча суть в людині ніколи не вмирає. Звичайно, вона стримується цивілізованими нормами, але захована дуже неглибоко. За відсутності контролю суспільних норм моралі в людині вивільняються інстинктивні сили, що веде до трагічних та сумних наслідків. Люди та створюване ними суспільство в певних ситуаціях можуть легко скотитися до варварства.

Ґолдінґ акцентує біологічну природу людини, що свідчить про спорідненість мотивів його творчості з модерністськими мотивами, з провідними філософськими теоріями XX століття про психологічну природу людських вчинків.

Письменник бачить людину як істоту, яка одночасно має і неґативні, і позитивні якості; як істоту парадоксальну, в якій співіснують протилежні та непримиренні начала. У «Володарі мух» людська природа зображена як результат роз'єднаності основних її іпостасей: тваринного єства, раціоналізму, ірраціоналізму та моралі. Мораль, за Ґолдінґом, повинна бути найвищою людською цінністю. Насправді ж, як показують події роману «Володар мух», влада тваринної стихії сильніша за моральні закони.

Ґолдінґа хвилює прірва між сучасним розумом та звірствами нацистів та расистів, між таїнствами віри та науковим мисленням, між відносними категоріями користі та абсолютними поняттями добра і зла.

У «Володарі мух» філософія та драматизм пов’язані в один конфліктний вузол. Трагічний конфлікт лежить в основі драматичної ситуації та системи алегоричних персонажів.

Головні персонажі роману «Володар мух»: Джек, Роха, Саймон та Ральф.

Темне людське начало у романі втілює персонаж на ім'я Джек, який з’являється на острові з темної імли, в оточенні сірої маси хлопчиків-хористів, одягнених у темний, ексцентричний одяг. Темрява супроводжує образ Джека впродовж усього тексту. В романі він зображений як антипод Ральфа. Якщо в погляді й на устах Ральфа була лагідність, то в очах Джека готова була спалахнути злість.

Джек виділявся серед усіх Сформованою вищістю та нецеремонною владністю у голосі. Він був схожий на людину, яка знає, чого хоче. Джек претендував на роль ватажка, але на перших виборах зазнав поразки, бо за нього голосували лише його підлеглі, хлопчики-хористи, які «покірно і понуро піднесли руки». Підтримуючи пропозицію щодо укладання правил життя на острові, Джек проголошує: «Нам треба мати правила і підкорятися їм. Врешті, ми ж не дикуни. Ми англійці, а англійці завжди і в усьому найкращі». Але дуже скоро сам Джек порушує загальні правила і встановлює свій закон - закон сили. А там, де є сила, правила і справедливість втрачають сенс.

Протягом перебування на острові Джек поступово втрачає людську подобу, в ньому все чіткіше проступає звіряче начало. Спочатку він набуває рис мисливця, а потім взагалі ховає своє обличчя за маскою, щоб скидатися на щось інше. За образами Джека й хористів поступово проступає лице фашизму з усіма ознаками.

Джек організовує на острові полювання на диких свиней. Спочатку діти не вміють полювати, їм страшно, і юні мисливці розмальовують свої обличчя різнокольоровою глиною. Сховавши за масками свою зовнішність, підлітки змінюються і внутрішньо. Цивілізовані діти поступово перетворюються у «плем’я», девізом якого стала войовнича пісня-гімн: «Бий свиню! Горло ріж! Кров пусти!»

Обравши ватажком Ральфа, діти поступово переходять на бік Джека, бо бояться і хочуть їсти. Діти як отара, яка стихійно віддає себе у владу тому, хто має на них дієвіший вплив. Вони підсвідомо відчувають, що зло має реальніший і значущий результат. Джек прагнув одноосібної, абсолютної влади. Забезпечивши потреби натовпу дітей у «хлібі та видовищах» (м’ясі та гучному розмальованому процесі полювання), Джек став для хлопчиків ідолом. Заради влади Джек готовий жертвувати не лише свинячими, а й людськими головами: «У м’язах його рук грала сила; влада огорнула плечі й щось нашіптувала на вухо, наче мавпа».

Інстинктивне звіряче начало, втіленням якого є Володар мух, починає переважати в душах хлопчиків. Відбувається духовна деградація більшості дітей, серед них перемагає культ жорстокості і сили. Руйнуються засади демократії, і страшна темрява запановує в душах дітей. Полювання на звіра перетворюється в полювання на дітей. У страшному хаосі звірства гинуть Саймон, Роха, мало не гине і випадково рятується Ральф, підкоряються диктаторові близнюки Ерік і Сем.

Ґолдінґ перетворює на диких мисливців хлопчиків із церковного хору, які в недалекому минулому співали молитви, вихваляючи Господа, а згодом стають здатними без докорів сумління розтоптати людину. Можливо, Ґолдінґ натякає на те, що людина залежно від обставин одягає різні маски, але сутність її залишається незмінною.

Іншим символічним образом роману «Володар мух» є персонаж на прізвисько Роха. За задумом Ґолдінґа, Роха - втілення сліпого раціоналізму. Про сліпоту раціоналізму все сказано вже тим, що Ґолдінґ наділяє Роху сильною короткозорістю, що робить його практично безпорадним. На перший погляд Роха втілює в своїй особі здоровий глузд. Він пропонує влаштувати життя на острові за законами цивілізації. Але своєю непривабливою зовнішністю (повнота, дихавиця, кирпатість, короткозорість, брак волосся на голові) він відштовхує підлітків від себе. Та саме Роха знаходить на острові ріг-мушлю, символ справедливості та рівності, саме він пропонує скликати збори, встановити правила, обрати ватажком Ральфа, підтримувати сиґнальне вогнище. Він вважає, що люди можуть зібратися разом, дійти спільної думки, домовитися про встановлення порядку і строго дотримуватися встановлених правил. Ґолдінґ вважає цього персонажа повним простаком, бо, на його думку, раціоналістичний ідеал в дійсності не має шансів на реальне втілення. Віра Рохи в силу науки має наївний, несерйозний характер. Насправді він не розуміє, що відбувається на острові. Він намагається в критичній ситуації зберегти ясність мислення, знайти вихід зі складного становища шляхом наукового підходу до вирішення наявних проблем.

Роха не вірить в існування містичного Звіра, бо тоді «...все ніщо. Будинки, і вулиці, і телевізори, не було б нічого». Іншими словами, за умови існування містичної істоти життя втрачає сенс, існування Звіра ставить під сумнів саму цивілізацію. Не бачачи реального звіра, він не розуміє, що людське суспільство, в даному випадку дитяче товариство, аж кишить звірами. Так, ці звірі невидимі, але вони переслідують хлопчиків всюди. Роха зі своєю сліпою, наївною вірою у раціональний світоустрій приречений на загибель з самого початку. Він гине, осліплений, позбавлений захисту, неспроможний вчасно помітити реальну загрозу. На прикладі образу Рохи Ґолдінґ доводить, що прагматичний і самовпевнений раціоналізм робить людину практично безпомічною.

Яким би песимістичним та безнадійним не уявлявся Ґолдінґу світ, однак і в його творах є місце для етичного ідеалу. У романі «Володар мух» етичний ідеал втілений у святому та візіонері Саймоні. Саме Саймон володіє даром прозріння, саме він розкриває сутність Звіра, якого так бояться малюки. Коли інші тремтять від жаху, сприйнявши мертвого парашутиста за якусь надприродну істоту, Саймон, долаючи власний страх, вирушає на пошуки Звіра. Саймон на вершині гори веде безгучний діалог з Володарем мух, страшною свинячою головою на палі. Цьому мрійливому хлопчикові відкривається істина, що Звір - невіддільна частина кожної людини, і його можна приборкати. Не існує іншого Звіра, крім власного страху, а власний страх у змозі подолати кожен.

Коли Саймон повертається назад, щоб повідомити всіх, що ніякого Звіра немає, він потрапляє не в товариство дітей, а в зграю дикунів, сп’янілих від ситості, божевільних від страху, захоплених жорстокістю. На березі моря плем’я Джека влаштовує цілу оргію з дикунською піснею та своєрідними ритуальними танцями. Марним був крик Саймона про побачене на вершині гори. Саймон загинув, вбитий тими, до кого він біг, кому ніс одкровення.

На прикладі персонажа на ймення Ральф, за задумом автора, природа людини та її доля втілені найповніше. Шлях Ральфа - це шлях людини через трагічний моральний досвід та провину від незнання світу до пізнання страшних істин про себе та про світ.

Ральф - звичайний благополучний підліток з цивілізованого англійського суспільства. Своєю присутністю на острові він, сам про те не відаючи, створює атмосферу цивілізованого життя.

У своїй діяльності Ральф керується принципами здорового глузду, розуму. Ставши ватажком, він відчув потребу мислення, дійшов до висновку: «Думки - цінна річ, від них є користь». Ральф намагається самостійно ухвалювати розумні рішення. Він переконаний, що зможе встановити на острові демократичний устрій, не застосовуючи насильницьких методів. Та він не зміг довести до кінця жодного із своїх починань, не зміг не тільки врятувати від смерті друзів, але й сам ледве не загинув.

Ральф - еталон нормального, здорового, до деякої міри розумного, до деякої міри сміливого та доброго підлітка. Але він не міг зрозуміти, що, коли взяв на себе роль керівника, повинен відповідати за всіх, а не лише за себе. А в такій серйозній справі потрібна рішучість, здатність відстояти свої принципи.

Саме з образом Ральфа пов'язаний у романі символ вогню. Для Ральфа вогонь - абсолютний ідеал, остання і єдина надія повернення до цивілізованості. Промінявши вогонь на м’ясо, він втратив усе і не зміг повернути нічого, навіть дуже того бажаючи. Він не робить рішучих кроків до виправлення становища, його думки стають кволими. Вбачаючи спочатку вихід зі скрутного становища в гуманістичному, заснованому на здоровому глузді устрої життя на острові, він поступово починає звикати до думки, що смислу взагалі немає. Але Ральф не втрачає здорового глузду, з останніх сил намагається зберегти в собі людську подобу. Він не підкоряється буйству зла. До Звіра - Володаря мух він ставиться байдуже, бо в душі в нього немає зла. Але Ральф живе у світі зла, тому він стає вигнанцем і повинен загинути.

Після розправи «мисливців» з Саймоном та Рохою настає черга Ральфа, на якого по-справжньому полюють, підпаливши острів з усіх боків. Ральф з останніх сил тікає від своїх переслідувачів і від вогню. І тут Ґолдінґ вдається до старого літературного прийому - deus ex machina (Бог з машини). Коли Ральф приготувався оборонятися від переслідувачів і навіть «благати пощади», на острові з’являється англійський морський офіцер і рятує дітей. У кінці роману Ральф плаче, плаче не по-дитячому, а як доросла людина. Він втратив дитячу чистоту, пройшовши через страшне пізнання людської суті, і плаче над «темнотою людського серця», оплакує загибель вірного друга Рохи. Він повинен оплакувати і смерть Саймона, але не робить цього, бо не розуміє справжньої натури Саймона.

Хоча сам Ґолдінґ твердить, що в романі «Володар мух» він хоче довести, що «буквально кожен міг стати нацистом», він сам собі заперечує: в романі Ральф, Роха, Саймон, близнюки Ерік і Сем залишаються внутрішньо чужими «світу злого буйства». Ґолдінґ порушує традицію зображення дітей як втілення чистоти та незіпсованості: багато персонажів роману не поступаються дорослим у жорстокості та здатності до насилля. Але не можна не помітити й того, що по-справжньому злими й жорстокими фігурами в книзі виступають Джек та Роджер, а всі інші сліпо підкоряються силі та владі, не подолавши в собі страху.

Роман «Володар мух» сповнений трагізму, але у фіналі книжки настає happy end. Важко сказати, чим продиктоване дивне спасіння Ральфа у кінці роману: чи тільки бажанням спародіювати «хепі-енд» роману Баллантайна, чи Ґолдінґ не захотів загасити останній вогник у своїй темній книзі і не довів розв’язку до жорстокого кінця. Деяке пояснення з цього приводу дає сам Ґолдінґ: «У цьому романі, як я його розумію, неминуче море зла, але є там і маленька жевріюча надія, палаючий вогник надії. Різниця між оптимізмом та песимізмом полягає, на мій погляд, у наступному: песиміст вважає, що цей вогник, маленький, як сірник у бурхливій стихії, повинен згаснути; але якщо ви впевнені, що вітер не може загасити цей вогник, що його сила не в яскравості полум’я, - тоді ви оптиміст. Таким я бачу життя - безмежне море зла і маленький вогник надії, який неможливо загасити».

Письменник сповнений віри в те, що людина здатна боротися зі своєю внутрішньою «пітьмою», бо вона не є пасивним полем боротьби добра і зла, Бога і диявола. Таким чином, смисл цієї притчі не тільки в тому, що зло дрімає і може покинутися в людині, але і в тому, що людина в змозі впоратися зі злом, яке пробуджується.

Притчовий характер оповіді передбачає наявність у ній ключових образів-символів. У романі-притчі «Володар мух» символічних образів та картин досить багато. Всі вони несуть певне смислове навантаження і допомагають розкрити головну ідею твору.

Образ Володаря мух - визначальний у романі. Володар мух у тексті - голова першої вбитої юними мисливцями свині, насаджена на кілок посеред галяви на вершині гори як жертвоприносини Звіру. Голова отримує свій чин, тому що засиджена мухами, що злетіли- ся на кров. Володар мух - дослівний переклад з давньоєврейської мови імені Вельзевула або Сатани, володаря демонів. Свиняча голова в романі бере на себе функції диявола. З одного боку, це образ страху, що охопив дітей, з іншого - втілення інстинктивного звірячого начала в темній людській душі, втілення зла в людському серці.

Звір у притчі обличчя не має. Це - матеріалізація страху, що його переживають хлопчики через відчуття своєї беззахисності не лише перед природою, а й один перед одним. Звір - це й розбуджене в частини хлопчиків атавістичне зло. Діти шукають Звіра і в морі, і в мертвому парашутисті, і в свинячій голові, і в Саймоні. Але ніхто не хоче зазирнути в себе. Лише раціоналіст Роха запевняє, що Звіра немає: «...хіба...будемо боятися людей?» Стихійний філософ Саймон каже головне: «Можливо, звір цей існує... Можливо... це ми самі». Потім Ральф підтверджує правоту Саймона, сказавши Росі: «Я нас самих боюся». Основна маса дітей не хоче визнавати, що зло - це вроджена, а не привнесена в людину невід’ємна її частина. Володар мух стає оречевленим Звіром, жертвуючи якому, діти жертвують власному страхові.

Ріг-мушля в романі - один із важливих образів-символів. Це символ демократії, атрибут справедливості, правил, які тримають дітей у рамках цивілізованості. Звук рогу згуртовує дітей, дає надію на врятування. Ральф, як уже зазначалося, був обраний ватажком саме тому, що тримав у руках мушлю. А коли ріг розбивається на друзки, втрачається остання надія на перемогу справедливості. На острові вступають у повну силу терор та закон беззаперечної влади.

Символічним образом у притчі є окуляри незграбного Рохи. Спочатку ці окуляри дають змогу розпалити сиґнальний вогонь на острові. Та саме ці окуляри стають причиною полум’я, що мало не знищило весь острів. Отже, знання, що символізують окуляри, можуть бути не лише корисними, а й руйнівними. Символічно, що окуляри носить саме Роха - інтелектуал-прагматик, а це свідчить про сліпоту раціонального оптимізму. Позбавлений окулярів, Роха гине, не довівши, що все в житті підпорядковане правилам та здоровому глузду. Самі тільки раціоналізм та здоровий глузд не здатні захистити людей від звірства.

Вогонь у романі символізує єдність дітей, надію на спасіння. Крім того, він символізує безперечну силу розуму, про що свідчить його походження (запалений за допомогою окулярів Рохи). Але вогонь, як і знання, може виконувати протилежні функції. Все залежить від того, кому він служить. Для Ральфа вогонь - це єдина надія на повернення до цивілізації, для Джека - спосіб утриматися в ролі безперечного ватажка.

Ґолдінґ примушує замислитися: чи на розумних началах будується світ дорослих? Діти, закинуті на острів, намагаються влаштувати своє життя, наслідуючи дорослих. Коли діти так чекають порятунку, на вершину гори опускається мертвий парашутист. Таким був «знак», що посилає дітям світ дорослих, що його вони вважали бездоганно влаштованим.

Образ-символ маски найтісніше пов’язаний у романі з образами Джека та його ватаги. Маскування під час полювання - це не лише дитяча розвага. За маскою Джек ховався, звільнившись від сорому та людської самосвідомості. Поступово маска стає ніби чимось незалежним від Джека, він повністю втрачає людську подобу, перетворившись на кровожерного звіра, бо разом із зовнішністю змінюється його внутрішнє єство. Можливо припустити, що й до того, як потрапили на острів, Джек та інші хлопчики-хористи носили маски добропорядності та смирення. На острові вони, звільнившись від контролю дорослих, лише змінили маски.

Символічні у романі також картини сходження Саймона на вершину гори та розправа «племені» Джека з цим стихійним філософом. Саме сходження на гору є християнським символом пізнання істини та самопізнання. Саймон, як і Христос, намагається донести істину до натовпу, але натовп істину знати не хоче. Ватага знищує Саймона як інакодумця, не бажаючи слухати його одкровення. Сцену розправи з Саймоном супроводжує страшний грім, схожий на знамення чогось надзвичайного. А потім на дітей полився з неба холодний дощ-водоспад, який остудив несамовитих у своєму звірстві підлітків. Змальована сцена розправи з Саймоном подібна до леґендарної розправи з Христом. Тільки Саймон не воскрес. Його знівечене тіло забрало море, яке поглинуло і відкриту Саймоном правду про Звіра.

Здичавіння підлітків пов’язане з символічним образом ритму барабанів. Під час першої пожежі на острові барабанний гуркіт символізує початок здичавіння хлопчиків. Потім ритм барабанів з'являється в сцені зникнення малюка. Пісня мисливців та їхні ритуальні танці пройняті ритмом здичавіння. Ритм - ознака зграї, коли всі її члени діють механізовано, бездумно, за першим покликом ватажка.

Майже через усі твори Ґолдінґа проходить образ-символ темряви. У «Володарі мух» Звір з’являється з виникненням «чогось темного». З темряви з’являється на острові Джек. Вбрання хористів було темним. Темрява супроводжуватиме образ Джека протягом усього тексту. Загнаний у темряву і стає вигнанцем Ральф. У темряві здійснюються не лише найстрашніші вчинки хлопчаків, а й внутрішнє їхнє єство теж заполонила темрява, цей вічний супутник зла. У фіналі роману Ральф плаче саме над «темнотою людського серця», яку він спізнав у собі й у людях.

У своїй притчі «Володар мух» Ґолдінґ, моралізуючи, застерігає від страшних наслідків, що можуть статися у випадку небажання людини протистояти здичавінню у власному серці. Головний висновок цієї притчі в тому, що людина здатна приборкати зло, яке є невід’ємною її частиною, здатна подолати Звіра, що причаївся в її душі.

Л-ра: Всесвіт. – 2000. – № 11-12. – С. 101-105.

Біографія

Твори

Критика