21.09.2024

Антропоморфізм і способи його вираження в романі У. Голдінга «Спадкоємці»

Антропоморфізм у романі У. Голдінга «Спадкоємці»

Є. К. Мельниченко

«Спадкоємці» — другий роман видатного сучасного англійського письменника У. Голдінга — був надрукований у 1955 р., через рік після появи «Повелителя мух», що приніс авторові світову славу. «Спадкоємці», як і «Повелитель мух», були написані Голдінгом під свіжими і сильними враженнями від Другої світової війни, яка в значній мірі визначила тему і зміст багатьох творів цього письменника.

Про вплив війни на світогляд і, отже, на творчість Голдінга вказували багато літературних критиків і дослідників. В. Кінкед підкреслював: «... his own twentieth century vision had been seared by the acts of superior whites in places like Belsen and Hiroshima» [3, c. 49]. Видається беззаперечним, що саме фашизм і ядерні вибухи в Хіросімі та Нагасакі привели письменника до сумнівів щодо здатності людства протистояти злу, ролі цивілізації як гарантії гуманізму та справедливості.

Тема «людина і цивілізація» — провідна у романі «Спадкоємці». Герої твору, добрі і наївні неандертальці, несподівано зустрічаються з племенем, що знаходиться на вищій стадії розвитку. Не зумівши протистояти безглуздому злу і насильству пришельців, неандертальці гинуть.

Тяжке розчарування в цивілізації і людському суспільстві не означає, проте, що Голдінг ладен примиритися з жорстокістю і варварством. Письменник прагне викрити причини зла і несправедливості, силою свого таланту протистояти їм.

Роман «Спадкоємці» характеризується особливою своєрідністю художнього бачення, високим драматизмом і динамічністю опису. Мова роману вражає чіткістю і прозорістю, віртуозною майстерністю використання художньої деталі, здатністю передати психологію і світогляд первісних людей. «We start off vividly aware of the limitations, but there is also a linguistic experience of unique strangeness and excitement. In the book dialogue we reach back through history to experience for ourselves how language must have developed in time», — пише В. Кінкед [3, с. 70].

Для більш повного розкриття внутрішнього світу первісної людини, переконливішого показу своєрідності її світосприйняття та елементарності мислення У. Голдінг застосовує особливу систему стилістичних засобів і прийомів, яка реалізується як у діалогічній мові, так і в образі безпосереднього сприйняття, який є основною формою розповіді в романі.

До системи стилістичних засобів і прийомів роману відносять: 1) уособлення; 2) перифрази; 3) образні порівняння; 4) стверджувальні судження з заперечним значенням; 5) особливу систему мір, якою користуються герої твору; 6) індивідуальний, стилістично релевантний спосіб вживання ключових слів. Функціональне значення цих прийомів і засобів тісно пов’язане з тією формою розповіді, у якій вони зустрічаються.

Розглянемо на прикладі уособлення як окремі стилістичні прийоми, що входять у загальну систему стилістичних засобів роману, використовуються для характеристики персонажів та створення образу безпосереднього сприйняття, тобто як елементи цієї системи реалізують смислове і художньо-естетичне призначення твору.

Уособлення як стилістичний прийом у романі «Спадкоємці» зустрічається дуже часто, що пояснюється особливостями мислення і світосприйняття героїв. Неандертальці не здатні аналізувати явища, встановлювати причинно-наслідкові та інші зв’язки між подіями: «We are placed behind a pair of eyes that only perceive but cannot understand» [1].

Уособлення виступають не як метафора, що надає більшої художньої образності і наочності опису, хоч вони мають і цю функцію, а як спосіб пізнання свідомості героїв, розкриття притаманного їм антропоморфізму, як засіб відображення духовних якостей діючих осіб — доброти, довір’я, а також для. відтворення невласне прямої мови.

У романі можна прослідкувати чотири випадки застосування уособлення. Оживляються явища природи, речі і предмети; набувають властивості мислити і розмовляти птахи, тварини і рослини; частини тіла розглядаються автором як незалежні істоти, що можуть діяти окремо, самостійно. Усі ці випадки уособлення використовуються як у діалогічній мові, так і в авторському описі, надаючи йому звучання мови героїв.

Як правило, основною стилістичною функцією уособлення, що використовується в діалогічній мові, є об’єктивна характеристика свідомості первісних людей. «Then she (the old woman) stood up and spoke to them. The fire is awake again» [2, c. 20]. Проте інколи дієслівна метафора, яка лежить в основі уособлення, настільки несподівана, що, крім основної функції — розкриття особливості мислення неандертальців, їх антропоморфізму, — уособлення виконує ще й додаткову функцію, поетизує опис природи. Саме таке стилістичне призначення уособлення у реченні: «The sun will drink up the mist» [2, c. 36].

Функціональне навантаження уособлення суттєво змінюється тоді, коли воно використовується в авторському описі. Зберігаючи основну стилістичну функцію, воно набуває також дуже важливої другорядної функції — створює образ безпосереднього сприйняття. «Не (Lok) clung swaying gently in the tree-top while the fall grumbled at him and the space on the island remained empty» [2, c. 90]. Автор ніби дивиться на світ очима своїх героїв, сприймає їхню точку зору.

Аналогічні функції виконують уособлення й при одушевленні предметів і речей. Якщо в реченні «The stone is a good stone», said Lok. «It has not gone away. It has stayed by the fire until Mai came back to it» [2, c. 20] за допомогою уособлення розкривається антропоморфізм героя, його наївність, то в наступному уривку уособлення зближує авторську розповідь з образом безпосереднього сприйняття, зливаючи голос автора і героя: «Не had thought that he must make sure the lag was still in position because if the water had taken the log or if the log had craw led off on business of its own then the people would have to trek a day’s journey round the swamp. Обставинні слова «on business of its own» надають уособленню особливого звучання, підкреслюють повагу Лока до оточуючих його предметів і речей, його віру в їх значимість.

Уособлення набуває великої художньої виразності, його стилістичні функції виявляються повніше і чіткіше, коли речам і явищам природи приписують не лише людські дії та вчинки, а й наміри, настрій. У реченні «The rock was slippery and sought to be rid of him» [2, c. 68] скелі надається прихована недоброзичливість, прагнення вчинити зло. Ображений голос Лока чітко звучить у авторському описі.

Уособлення явищ природи, рослинного світу, окремих предметів характерне майже для кожної сцени, кожного епізоду роману. Рідше, переважно в авторському описі, зустрічаємо уособлення птахів і тварин. «А pair of woodpigeons spoke to each other of nesting time monotonously»; «Then the two beasts were out of reach, talking evilly and afraid. Lok stood between them and the kill» [2, c. 96]. Слабкий інтерес до фауни типовий для всіх романів Голдінга, дія яких розгортається на лоні природи, далеко від цивілізації.

Досить часто фізичний і психічний стан дійових осіб роману визначається шляхом одушевлення частин тіла, надання їм властивостей і рис, характерних людині. Так, скажімо, уособлення в реченнях «Маї lifted his legs like a man pulling them out of mud and his feet were no longer clever. They chose places of their own unskillfully, but as though something were pulling them sideways so that he reeled on his stick» [2, c. 12] свідчить про старість і кволість Мала, вказує на ного хворобу.

Протилежне значення має аналогічний перенос, але в іншому контексті: «Lok’s feet were clever. They saw. They threw him round the displayed roots of the beeches, leapt when a puddle of water lay across the trail» [2, c. 4]. Тут уособлення передач молодість, енергію героя.

Як зазначалось, уособлення такого типу використовують також для опису відчуттів персонажів, їх психічного стану. «Lok’s ears spoke to Lok. «?» But Lok was asleep» [2, c. 32]. Втомлений і зацькований, Лок крізь сон чує якийсь невиразний і тому жахаючий його звук, але не може прокинутися. Про характер інформації вказує лише один пунктуаційно-графічний засіб — знак питання. Однак він дуже місткий у смисловому відношенні, адже підкреслює невизначеність звуку, його насторожуючий характер. Такий випадок уособлення не має великої різносторонності, але часто використовується в романі.

В основі уособлення в романі «Спадкоємці» найчастіше лежить дієслівна метафора, наприклад: «Lok began to gibber again. He ran up and down on the terrace. The tree would not be cajoled nor persuaded» [2, c. 197]. Разом з героєм читач сприймає дерево як вперту, невмолиму істоту і поділяє смуток та відчай Лока. Уособлення з метафорами-іменниками, метафорами- прикметниками і прислівниками зустрічаються значно рідше. Інколи уособлення базуються одночасно на дієслівній метафорі і метафорі-іменнику: «...the huge cliff looked down for its feet in the turbulence and smother of white water» [2, c. 18]. Образ скелі сприймається читачем як образ гіганта, що вдивляється у бурхливе море. Провідна роль у цьому уособленні належить дієслівній метафорі. Метафора-іменник лише підтримує це перенесення.

Іншу роль виконує метафора-іменник у реченні «...but the water has risen so that many bushes stood with their feet in it». Тут вона — центр уособлення. Метафоричне значення дієслова «to stand» реалізується лише у поєднанні з нею.

Форми розповіді визначають не лише стилістичні функції уособлення в романі «Спадкоємці», а й сам факт їх вживання. За способом розповіді і за архітектонікою взагалі роман «Спадкоємці» поділяється на дві нерівномірні частини. Перша частина (196 с.) — це поєднання діалогічної мови і образу безпосереднього сприйняття. У ній описані події з позиції героя твору — неандертальця Лока. Розповідь ведеться у традиційній манері, тобто від третьої особи однини і з обов’язковим збереженням послідовності часів. Але автор при цьому настільки проймається світоглядом Лока, його родини, їх антропоморфізмом, своєрідним світосприйманням, що його голос часом зливається з голосом героя. Це один з видів невласне прямої мови.

Цікаво, що для зближення авторського опису з мовою героя Голдінг не вживає звичайного набору стилістичних засобів і прийомів, які використовуються у сучасній літературі при створенні образів безпосереднього сприйняття. У романі немає лексичних елементів усної розмовної мови (слова-речення «yes» і «по», вигуки, інтенсифікатори, стягнені форми типу «don’t»), відсутні синтаксичні сигнали усної розмовної мови (односкладові, питальні і Заперечувальні конструкції, парцеляція, замовчення, зміщення синтаксичних меж речення).

Перифрази, уособлення, образні порівняння, які розкривають у діалогічній мові антропоморфізм та ірраціональність мислення героїв, надають письмовій літературній мові авторської розповіді своєрідності мови героя.

У другій частині роману вказані стилістичні засоби майже не зустрічаються. Це пояснюється тим, що форма розповіді та її емоційне звучання суттєво змінюються. Образ безпосереднього сприйняття витісняється авторським описом, який набуває підкреслено об’єктивного характеру.

У. Голдінг віддаляється від свого героя і описує його немов зі сторони. При цьому автор змінює кут зору, зовсім несподівано примушує читачів побачити героїв і все, що з ними відбувається, у новому світлі. Цим основна частина роману відокремлюється від його закінчення.

Проаналізуємо, як саме здійснюється цей перехід.

З перших сторінок роману Лок і його сім’я викликають у читачів почуття великої симпатії, приваблюють своєю безпосередністю і дитинністю. Хвилює їхня доброта і довірливість, а нещастя, що випало па їхню долю, викликає глибоке співчуття. В атмосфері напруженої схвильованості і співпереживання залишаються неусвідомленими ті деталі, які вказують на зовнішність неандертальців. Автор прагне розкрити перед читачем духовне багатство героїв і не акцентує увагу на тому, наскільки далекі вони ще від людини. Тому деталі, які свідчать про відмінність героїв роману від людей, вводяться у першій частині навмисне поволі і скупо. Інколи під впливом загальної емоційної побудови тексту ці деталі підсвідомо відносять до тропів і не сприймають як реальну дійсність. Так, скажімо, в уривку «She (Фа) left him in her anger, turned away and stood with a hand on the corner where the cliff began. He could see how she was bristling and how the muscles of her shoulder twitched» [2, c. 118] підрядні речення «how she was bristling and how the muscles of her shoulder twitched» означають «як вона наструнчилася і як у неї дрижали плечі». Проте наше ставлення до героїв як до справжніх людей, почуття симпатії штовхає на інше прочитання цього речення: «як вона сердилась...». Ми прагнемо відійти від образу, який не відповідає сформованому у нас уявленню про Лока та його сім’ю. Саме тому читач реагує на опис героя у другій частині роману як на певну несправедливість.

«The red creature stood on the edge of the terrace and did nothing» [2, c. 197], — читаємо ми. і далі: «It was a strange creature, smallish and bowed. The legs and the thighs were bent and there was a whole thatch of curls on the outside of the legs and the arms. The back was high and covered over the shoulders with curly hair. Its feet and hands were broad and flat, the great toe projecting inwards to grip. The square hands swung down to the knees. The head was set slightly forward on the strong neck that seemed to lead straight on to the row of curls under the lip. The mouth was wide and soft and above the curls of the upper lip the great nostrils were flared like wings» [2, c. 199].

З наведеного уривку бачимо, що спосіб розповіді різко змінився. Зникли веселі, приязні, а потім схвильовані і насторожені голоси дійових осіб. Розповідь стає стриманою, нейтральною. Замість дорослої дитини Лока читач раптом бачить порослу рудою шерстю мавпоподібну істоту з широкими пласкими ступнями і звисаючими до колін руками. Голдінг показує тепер героя в дуже непривабливому вигляді, хоча, можливо, і правильнішому з точки зору антропології. Бажаючи підкреслити близькість неандертальців до світу тварин, автор не тільки детально описує зовнішність Лока, але й, згадуючи про нього, відмовляється від використання займенника «he» і замінює його «it».

Примусивши читача розлучитися зі створеним на початку роману образом героя, Голдінг вдруге міняє тон розповіді і відмовляється від байдужого опису. З глибоким співчуттям розповідає він про горе Лока, його самотність і покірний відхід з життя: «It came close to the ashes and lay on its side. It pulled its legs up knees against the chest. It folded its hands under its cheek and lay still. The twisted and smoothed root lay before its face (іграшка дівчинки Ліку). It made no noise but seemed to be growing into the earth, drawing the soft flesh of its body into a contact so close, that the movements of pulse and breathing were inhibited» [2, c. 201].

Різка зміна розповіді у кінці твору викликала подив у багатьох літературознавців і критиків. Деякі з них навіть докоряли автору любуванням штукарством. Таке звинувачення видається нам несправедливим, оскільки несподівані повороти у романах Голдінга мають велике смислове і художнє навантаження, допомагають повніше і глибше розкрити ідею твору і зробити її художньо переконливішою.

У романі «Спадкоємці» протиставлення неандертальців представникам вищої цивілізації, строгий, відповідний до наукових даних опис героя вказує на те, що Лок перебуває на початковій стадії еволюції людини. Це підкреслює, що не завжди вища цивілізація гарантує гуманні вчинки, вказує, що нема і не може бути повороту до «первісного раю». Вихід один — шукати причини зла і боротися з ними.

Таким чином, зміна кута зору письменника у кінці роману і пов’язаний з цим перехід до іншої форми розповіді стилістично релевантні, сприяють повнішому втіленню ідейного і художнього задуму твору — цієї чудової, «глибоко вистражданої книги, написаної художником середини XX ст., який осмислює діалектику історії в світлі соціального досвіду свого часу» [1, с. 333].

Список літератури: 1. Елистратова А. Уильям Голдинг и. его роман «Шпиль». — В сб.: Зарубежные литературы и современность. М., 1970. 2. Golding W. The Inheritors. New York, 1(962. 3. Kinkead Weeks. William Golding. London, 1967.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1979. – Вип. 53. – С. 109-116.

Біографія

Твори

Критика