Образ сильної особистості в новелістиці Проспера Меріме
Любов Акімова
Творчість Проспера Меріме — одного з видатних представників французької літератури – визначне явище духовного життя Франції XIX ст., яскрава сторінка світової літератури.
Розмаїтість та глибина культурних зацікавлень П. Меріме чітко виділяють його серед творчого загалу. Усе своє життя письменник тяжіє до культурних надбань давноминулих епох, традицій свого народу і народів інших країн. Привабливою силою в історії різних народів, у тому числі й українського, для письменника були люди сильних і самобутніх характерів, видатні особистості. Їм у своїй творчості П. Меріме відводить особливе місце.
Послуговуючись тим самим матеріалом, що й письменники-романтики, П. Меріме вміщує його не тільки в романтичному національному та історичному каркасі, а додає йому відчуття реальності, життєвості. І його тяжіння до виняткового, незвичайного набуває іншого, реалістичного вияву. Підтвердженням цього можуть служити твори письменника «Хроніка царювання Карла IX», «Матео Фальконе» «Таманго», «Кармен» та інші. В українській історії письменник пов’язує сильну, вольову особистість з іменем Б. Хмельницького.
П. Меріме неодноразово говорив, що запорука успіху письменника полягає в умінні обирати з усієї сукупності явищ буття якесь одне, неординарне. Новела «Матео Фальконе» — перша з опублікованих новел Меріме — була відтворенням такої неординарної «знахідки». Образ героя новели Матео Фальконе став початком тривалих роздумів письменника, над природою людської особистості, яка поєднала в собі, здавалося б, несумісне. Небагатьма, але правдивими рисами змальований портрет і характер Матео — прямого, мужнього чоловіка, який не звик вагатися при виконанні того, що він вважає своїм обов’язком. Він втілює в собі певний корсиканський ідеал честі, де зрада — це найгірше, де найбільша, смертельна образа — це слова «дім зрадника»: «Лише людина, приречена на смерть, могла зважитися назвати Матео зрадником. Він негайно помстився б за таку образу ударом кинджала, і удар той не довелось би повторювати». І саме те, що його син, «продовжувач роду, на якого Матео покладав усі свої надії, став першим у їхній родині зрадником і привело до жахливого вчинку. Матео не зміг простити зради. І тут Фальконе сильний і вірний собі. Вбивство єдиного сина відбувається не в стані афекту, а суворо, спокійно, переконано: «Фортунато зробив відчайдушне зусилля, щоб під-вестися й припасти батькові до ніг, але не встиг. Матео вистрілив, і Фортунато впав мертвий. Навіть не глянувши на тіло, Матео знову рушив стежкою до свого дому, щоб узяти лопату. Цей величний спокій ще більше вражає читача.
На питання «Засуджуєте ви Матео Фальконе — чи виправдовуєте?» — учні не дають однозначної відповіді. Деякі з них згадують вчинок Тараса Бульби, але зауважують, що Т. Бульба вбиває вже дорослого сина, а Матео маленького десятирічного Фортунато. Однак більшість говорить про те, що Матео хоч і жорстокий, але справедливий, він гордий та непохитний, не бачить можливості судити сина за якимись іншими законами: він людина свого середовища. «Ця підпорядкованість обов’язкові наперекір «серцю» і родинним почуттям, — зауважує дослідник творчості П. Меріме Янковський Ю.З., — стала докором багатьом сучасникам письменника, чия податлива совість з готовністю виправдовувала будь-яке підступництво чи зраду». В цьому актуальність твору і сьогодні.
Працюючи з учнями над цією новелою, звертаю увагу і на те, які художні прийоми використовує письменник для розкриття цього образу. Тому пропоную такі питання:
Чи вірите ви Меріме, коли читаєте новелу, якщо так, чому?
Меріме — майстер художньої деталі. Саме деталь допомагає створити ілюзію достовірності, правдоподібності.
Чи є у новелі внутрішні монологи, як, наприклад, у Стендаля? Тут нема звичайного для героя самозаглиблення, самоаналізу, які б стали дзеркалом його душі. Про внутрішній стан героя, його характер ми дізнаємось через вчинки, дії, жести.
Чи є у новелі авторська оцінка вчинків героїв?
Ні, нема. Яким судом судити Матео Фальконе, що вбив свого сина? Як захистити 10-річного Фортунато? На ці питання Меріме не поспішає відповісти. Тому йому часто дорікали у байдужості до описуваних подій, у свідомому прагненні відсторонитись від своїх героїв. Але насправді це не байдужість автора, це його позиція. Потяг письменника до героїчного начала, сильних характерів відчувається і в новелі «Таманго», де автор критикує таке ганебне явище як работоргівля, протестує проти рабства взагалі. Проте «основна тема твору — не викриття работоргівлі, — слушно відзначала літературознавець Іванова В.В. — Розкрити характер Таманго — таке основне завдання автора».
В цьому образі відбились подальші роздуми Меріме над людською природою,, а особливо, конфлікт високого, героїчного і ницого начал. Добрі і злі людські якості героя тут не приховано, а виразно оголено. Він владолюбний, жорстокий, лютий і деспотичний. Таманго торгує своїми одноплемінцями. Але йому властиві і суттєві людські риси, які виявляються в нездоланному прагненні героя до волі, його спроможності відчувати нехай нестримні, але могутні почуття, в тій гордості й витримці, що він проявив під час випробувань.
Неосвічений розум дикуна виявляється здатним на швидкі і правильні рішення, на тонкий розрахунок, коли Таманго піднімає бунт на кораблі, злий дикунський звичай не заглушує в ньому справжнього почуття кохання, коли він, забувши про обережність, доганяє корабель, котрий відвозить його дружину, чи коли, майже вмираючи в човні з голоду, ділиться з жінкою останнім сухарем. Отже, в дикості Таманго — якась лиховісна енергія, відвага, волелюбність, спритність і навіть самозречення.
Як бачимо, Меріме показує своїх героїв у таких життєвих зіткненнях, коли вони мають вирішувати для себе питання величезної ваги чи зберегти життя, знехтувавши совістю, честю, особистими моральними принципами, чи залишитися вірним цим принципам, але загинути. Героїчне начало в сильних характерах, які приваблюють письменника, полягає саме в тому, що перемога залишається за моральними принципами, що особисте благополуччя відступає перед категоричним велінням честі.
Образ Таманго не завершує художницьких шукань Меріме. Ці пошуки тривали. Людей сильних, незвичайних, яскравих, жагучих, таких, які далеко не завжди відповідали загальноприйнятому розумінню норм, Меріме знаходив і серед жіноцтва. Це Венера Ілльська та Кармен.
Венера, як відомо, богиня краси. Але в Ілльської Венери краса набуває особливого характеру, що мало чим нагадує традиційно античний. Жіноча краса для письменника — це не лише умиротворююча чарівність обличчя і постаті, але й щось попереджаюче, грізне. Венера чарівна до болю. Така краса приносить страждання. Багатозначний напис на ній «Бережись люблячої» витлумачується автором-оповідачем цілком певно: художник хотів застерегти того, хто дивиться на неї, від її небезпечної краси. Венера відомстила за зраду. Навіть тоді, коли в Іллі звучав дзвін, який виплавили зі статуї, «виноградники двічі страждали від морозу». Мотив жорстокої чарівності дістав свій дальший розвиток у новелі «Кармен». В образі Кармен є щось від Венери Ілльської. Для цих обох героїнь характерне поєднання протилежностей: чарівності і жорстокості. На контрасті побудовані також характери Кармен та Хосе. Вони належать до народів з культурою, що дуже відрізняє їх одне від одного: Хосе — баск, а Кармен — циганка. Тут зіткнулися дві народності і, відповідно, два погляди на світ. Ми бачимо прагнення Меріме типізувати психологію своїх персонажів, розглядати вчинки сильних, вольових особистостей крізь призму часу й національної належності. Тому, характеризуючи образи Карменсіти і Хосе, працюю з учнями над такими питаннями:
Що саме свідчить про те, що для Меріме цікавий характер Кармен не лише як жінки, а й циганки?
Це неодноразове нагадування про її національність нею самою і Хосе, а також IV частина новели. «Для людей її племені воля — це все», — говорить Хосе. В уста Кармен письменник вкладає таку фразу: «Калі вона народилася, калі вона і помре». А у фіналі Хосе виголошує знаменні слова: «Бідне дитя! Це калес винні в тому, що виховали її так». Отже, уся справа не тільки в характері Кармен, а і в характері її народу.
Як ставились до кохання Хосе та Кармен?
Для Хосе кохання — це щось постійне, незмінне, на все життя. Заради кохання він пішов її дорогою, став контрабандистом — тільки б завжди бути поряд з нею. Кармен інакше ставилася до кохання. Прояви волелюбної натури і вільного духу позначилися не тільки на її повсякденному поводженні, на характері її дій, взагалі на способі життя, а й на її уявленнях про кохання. Кармен не бачила в цьому прекрасному почутті чогось постійного, такого, що могло б заволодіти серцем назавжди. Це почуття виникало у неї імпульсивно, спонтанно, було нетривалим і могло також раптом зникати, як і виникало.
Кармен уміла твердо обстоювати своє право бути вільною, самостійно вирішувати свої життєві проблеми, поводитися так, як самій подобається. Вона зовсім не сприймає чиїхось втручань у свої особисті справи, не любить, щоб хтось нею командував.
Та Кармен не тільки волелюбна, рішуча, тверда. Вона ще й горда, її гордість така, що викликає повагу до свого носія, прикрашає людину, личить їй. Гордість Кармен як вища, так би мовити, «внутрішнього» походження морально-психологічна категорія, дуже добре доповнює її зовнішні риси, дивовижним чином підсилює її вродливість.
Характеризуючи образ Кармен, учні називають і багато інших неабияких її здібностей. Вона кмітлива і винахідлива, ніколи не пасує перед будь-якими труднощами, смілива в небезпечних ситуаціях, наділена артистичними здібностями. Глибше зрозуміти характер Кармен допомагає і використання на уроці записів опери Ж. Бізе «Кармен», наприклад, хабанера, з якою героїня вперше виходить до глядача, особливо підкреслює її незалежність та волелюбність.
Таким чином, перед читачами постає образ циганки Кармен як особистості сильної, вольової, сміливої, розумної, нелукавої з товаришами. Ми милуємося її вродою і поважаємо її прагнення бути незалежною в своїх діях і справах. Вона належить до тих персонажів світової літератури, які ніби виходять за рамки художнього твору і живуть у свідомості читача самостійним життям. Цей образ живе не тільки в літературі, але й сприймається нашою свідомістю як персоніфікована реальність з усіма її прекрасними рисами, достоїнствами і слабкостями. Кармен залишається і для нас сучасницею, бо в її образі знаходимо багато повчального і привабливого.
Виділяючи в творчості П. Меріме перш за все його тягу до сильних, вольових характерів, бажано співставити героїв його творів з творами української літератури. Для цього можна використати елементи аналізу текстів, на-приклад, новели «Кармен» і оповідання М. Коцюбинського «Дорогою ціною».
Зіставляючи героїв, учні відзначають, що в цих творах особливо привабливими є жіночі образи. Вродлива, сильна й енергійна, з непереборним прагненням до волі Соломія йде за Остапом, покидаючи рідне село, переборюючи всі труднощі небезпечної подорожі, рятує Остапа від загибелі в плавнях і безстрашно кидається відбивати його від турків, жертвуючи власним життям. Своєю волелюбністю, непримиренністю, рішучістю, сміливістю вона близька до Кармен. Порівняти, співставити характери цих героїнь, висловити свої думки пропоную учням у творчій роботі на тему «Дорогою ціною... здобути бажану волю».
Слід звернути увагу учнів і на те, що світ сильних почуттів своїх героїв, їх незвичайність, палкість, силу Меріме зумів передати, звернувшись до жанру новели. Саме зображення незвичайних життєвих подій та несподіваних фіналів, стислість і стрункість оповіді, відсутність описовості, широке використання деталі, що характерно для новели, і допомагають Меріме найбільш повно розкрити художні образи особистостей. Можна говорити і про створення особливого жанру новели, пов’язаного з іменем письменника. Перш за все про те, що П. Меріме — блискучий майстер психологічної новели. П. Меріме — новеліст значно поглибив у літературі зображення внутрішнього світу людини. Підкреслюючи те, що у творчості П. Меріме чітко відчувається потяг до героїчного начала, сильних характерів, обов’язково наголошую, що це була риса часу. Для підтвердження цього разом з учнями згадуємо полотна Е. Делакруа, музику Г. Берліоза — сучасників П. Меріме. Так, у творчості Ежена Делакруа, пронизаній пафосом боротьби за свободу, вірою в торжество світла і добра, значне місце відводиться сильним, непересічним особистостям. Відважні борці свободолюбивої Греції, які оголосили себе прибічниками національної незалежності, стали героями кар-тини «Різня на Хіосі», якою Делакруа виразив свої палкі симпатії розтерзаному, але не зломленому духом грецькому народу. Сильна, вольова, яскрава, незвичайна особистість і в центрі картини «Свобода на барикадах». Свобода, зображена в образі прекрасної молодої жінки, іде вперед, ведучи повстанців за собою.
Розкриваючи причини зацікавлення сильними і вольовими характерами, П. Меріме у новелі «Венера Іллська» писав: »Енергія... завжди викликає у нас подив і якесь мимовільне захоплення». Захоплення, подив, зачарування викликає у нас і творчість П. Меріме. Без неї духовний світ нашого сучасника був би помітно збіднений. Як і все справді прекрасне, літературна спадщина П. Меріме належить сучасному і майбутньому. Як і все справді глибоке, вона вивчатиметься завжди.
Література:
Виппер Ю. Б. Проспер Мериме — романист и новеллист / Виппер Ю.Б. творческие судьбы и история. — М. — 1990.
Грифцов Б.О. Психология писателя. — М., 1989.
Келар С.П. Образи циган в європейській літературі /Зарубіжна література в навчальних закладах. — 1996. — № 9. — С. 35-39.
Луков В.А. Раннєє творчество Проспера Мериме в свете жанровых систем. В кн.: Взаимодействие жанров в художественной системе писателя. — М., 1982.
Машкова О.І. Майстер малої форми. Система уроків по вивченню творчості Меріме-новеліста / Відродження,1994. — № 12. — С. 46-50.
Михайлов А.Д. Новые материалы переписки Мериме («Филологические науки»).
Сорокіна Е.А. Урок-вікторина за творами П. Меріме, О. Генрі / Всесвітня література в навчальних закладах України. — 1995. — № 11.
Янковський Ю.З. Проспер Меріме і творчість. — К, 1976. — С. 38-103.
Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2001. – № 6. – С. 19-21.
Твори
Критика
- Містична домінанта поетики новел Проспера Меріме «Локіс» і «Венера Ільська»
- Образ сильної особистості в новелістиці Проспера Меріме
- Про специфіку реалізму Проспера Меріме (новела «Подвійна помилка»)
- Проспер Меріме і Україна
- Стильова поліфонійність новели Проспера Меріме «Взяття Редуту»
- Тема козаччини у творчості Проспера Меріме
- Україна в творчій спадщині Проспера Меріме
