Проспер Меріме і Україна
В. О. Братко
Наприкінці 20-х років XIX ст. широке зацікавлення минулим спричинило розвиток історичних жанрів, зокрема і у французькій літературі. П. Меріме у своїх ранніх творах теж намагається відтворити характер різних епох, змальовуючи героїчну боротьбу народів за національну незалежність («Гузла», «Жакерія», «Хроніка Карла IX»).
Відсутність потрібних першоджерел у Франції не перешкодила Меріме написати низку історичних праць, що стосувалися слов’янських країн. Особливої уваги він надавав Україні, його цікавили козаки, гетьмани. Відомі такі праці французького письменника про історію українського народу, як «Українські козаки та їхні останні гетьмани», есе «Богдан Хмельницький».
Знайомству з життям України П. Меріме завдячує С. О. Соболевському, якого він називав своїм «великим учителем», та І. С. Тургенєву, з котрим дружив.
У листах до друзів він подає захоплюючі описи різних місцевостей України, розповідає про її культуру та архітектуру. Різноманітні легенди, колоритні деталі українського побуту, що дають змогу пізнати звичаї та характери людей, використовує Меріме в своїх українознавчих працях. У статті про Гоголя Меріме звертає увагу на деяку подібність між французькими флібустьєрами XVII століття і запорозькими козаками, згадує про деякі звичаї козаків. Козацькі реалії мають місце і в його п’єсі «Лжедмитрій», зокрема в сцені «Острів запорожців на Дніпрі». У цьому творі він використовує такі поняття, як «козак України», «Січ», «булава», «похідний гетьман», «бунчук», а також подає опис січового кола, що обирає свого похідного гетьмана.
Вивчати історію запорозького козацтва Меріме почав після ознайомлення зі слов’янським фольклором. Він дуже серйозно ставився до матеріалу, про який мав намір писати. Старанно вивчав архівні матеріали, мемуарну літературу, руські літописи, польські хроніки, праці М. Карамзіна, М. Устрялова, М. Костомарова, своїх співвітчизників — де Боплана, Шевальє. А розповідаючи про українського гетьмана Івана Мазепу, він згадує художника Ораса Верне, автора картин «Мазепа, прив’язаний до коня» та «Мазепа під умираючим конем». Ці полотна відомого французького художника виставлялися в паризькому салоні. Тож, як бачимо, Меріме не тільки використав твори Вольтера й Байрона, де йшлося про Мазепу, а ще й живопис.
Меріме як ученого-історика та письменника цікавила людина-особистість, котру можна було б поставити в центрі художнього твору або наукового дослідження. В одному з листів (1822) він зазначав: «...для того, щоб драматичний твір викликав зацікавлення, в ньому слід змалювати видатну особу». Через сорок років, ведучи мову про історичні романи Вальтера Скотта, він додасть: «Історичний роман має давати оцінку всім відомим фактам, вчинкам великих людей...» Великою людиною Меріме вважав українського гетьмана Богдана Хмельницького.
«Кілька місяців тому я запропонував читачам «Journal des SaVants» біографію козака Степана Разіна. Добродій М. Костомаров, в якого я запозичив розповідь про пригоди цього героїчного ватага, описав життя видатної людини, котра, як і Степан Разін, мало знана в неслов’янських країнах, хоча, на мою думку, більше вартує такої слави», — так починає Проспер Меріме есе «Богдан Хмельницький» (Львів. — 1990. — С. 144). Розповідаючи про цього гетьмана, відважного воїна, глибокодумного політика, Меріме вказує на його походження з бідних дворян, не посилаючись на якісь конкретні матеріали чи документи.
Письменник вважав Хмельницького вмілим дипломатом, досить освіченою людиною, яка знала кілька мов: українську, російську, польську, латинську та турецьку. Змальовуючи особисте життя Богдана Хмельницького, його діяльність, Проспер Меріме дійшов висновку, що гетьман українського народу — це патріот, безмежно відданий козацтву. Все його життя кровно пов’язане з історією України, її визвольною боротьбою.
Завдяки працям Меріме про історію українського народу в 70-х роках XIX ст. посилився інтерес до України французьких вчених — фольклористів, істориків, літературознавців. Під впливом його досліджень 1869 р. французький Сенат ухвалив вивчати в школах Франції курс історії України. Аналізуючи праці французьких авторів про Україну (1893), відомий вчений-етнограф В. Горленко назвав Меріме «одним з найосвіченіших письменників Франції», а його розвідку про козаків давніх часів — майстерною. Історичні праці Меріме високо оцінювали і його біографи. Так, критик Г. Планш вважав картини Меріме з життя запорожців «гідними найвидатніших майстрів». Меріме один з перших ознайомив французьких читачів з українською літературою.
Паризька газета «Moniteur» 25 травня 1868 р. надрукувала статтю Меріме «Іван Тургенєв». У ній поряд із розгорнутим аналізом «Записок мисливця» він висловився і про «Народні оповідання» Марка Вовчка. «Ці оповідання мені відомі тільки в російському перекладі, здійсненому п. Тургенєвим, — писав Меріме. — Фарби тут такі похмурі, що вся картина відштовхує читача... Манера Тургенєва зовсім відмінна. Його поміркованість, безсторонність, старанність, з якою він приховує свої власні переконання, подібні до судді, що узагальнює суперечку, надають його оповіданням такої сили, якої ніколи не досягнути найкрасивішою декламацією. Пройняті тонкою і сумною поезією, вни справляють більше враження, ніж обурення, спричинене оповіданнями Вовчка». (Клеман М. И. С. Тургенев и Проспер Мериме // Литературное наследство. — Т. 31-32. — М., 1937. — С. 734).
Меріме мав намір перекласти рідною мовою кілька творів Марка Вовчка і все ж не наважився показати французьким читачам «роз’ятрені криваві рани» героїв оповідань української письменниці.
А чи був знайомий Меріме з Марком Вовчком? Жодних підтверджень того немає, хоч підстави для такого припущення існують. У 1860-1863 рр. Меріме і Тургенєв перебували у Парижі, а в цей час там майже постійно жила українська письменниця, яка підтримувала приятельські стосунки з автором «Записок мисливця». Саме І. С. Тургенєв познайомив Марка Вовчка з французькою літературно-мистецькою інтелігенцією, серед якої міг бути і Проспер Меріме.
Отож своїми дослідженнями з історії українського народу, своєю увагою до її літератури Меріме сприяв взаєморозумінню і повазі одного народу до іншого.
Л-ра: Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1997. – № 11. – С. 35-36.
Твори
Критика
- Містична домінанта поетики новел Проспера Меріме «Локіс» і «Венера Ільська»
- Образ сильної особистості в новелістиці Проспера Меріме
- Про специфіку реалізму Проспера Меріме (новела «Подвійна помилка»)
- Проспер Меріме і Україна
- Стильова поліфонійність новели Проспера Меріме «Взяття Редуту»
- Тема козаччини у творчості Проспера Меріме
- Україна в творчій спадщині Проспера Меріме
