Творчий шлях без компромісів. Досвід Дарії Альошкіної – успішної мисткині, матері трьох дітей та дружини музиканта

Авторка - Марго Пугаченко

Фото - Марʼяна Варійчук

У сучасному суспільстві залишається все менше стереотипів, однак можливість поєднання материнства та успішної кар'єри в мистецтві досі викликає сумніви. Це явище не є випадковим, тому що існує безліч історій про те, як заради свого мистецтва деякі митці, як-от Поль Гоген, Мате, Байрон, залишали своїх дітей і дружин. Наприклад, Жан-Жак Руссо, котрий написав книгу про правильне виховання, залишив своїх дітей у притулку.

Жіночі долі та материнство перебувають у конфлікті значно більшою мірою через встановлений стереотип, що матір несе більшу відповідальність. Патріархат у мистецтві пострадянського суспільства ще досі панує і в Україні також, знецінюючи талант і прагнення мисткинь. Історії відомо про боротьбу з материнськими обов’язками і творчим покликанням у Луїзи Буржуа, Сільвії Плат та інших не менш талановитих творчинь західної культури. Але й українські сучасні діячки, як-от Оксана Забужко та Наталка Білоцерківець, також порушують питання, пов’язані з материнськими обов’язками і творчою ідентичністю у своїх творах. Тому тема поєднання творчого шляху та материнства досі актуальна і потребує демонстрації вдалих прикладів. Саме історія української художниці, матері трьох дітей та дружини музиканта виглядає надзвичайно цікавою для натхнення сучасним творчим жінкам (і не тільки в Україні).

Знайомтесь – Дарія Альошкіна, котра з 2010 року представляє Україну на міжнародних виставах в таких країнах, як Польща, Німеччина, Франція, Південна Корея, Канада, США, Бельгія, Австрія, Швейцарія, Італія, Данія тощо, з монументальними витинанками. Її витинанки двічі прикрашали український стенд на відомому книжковому форумі “Livre Paris“ у Парижі.

Дарія щиро та якісно творить своє мистецтво і відверто ним ділитися публічно. Вона вважає, що бути сучасною жінкою – це бути активною жінкою і заявляти про себе, бути вільною у власних поглядах і діях. І з цього ми починаємо інтерв’ю.

Чому саме витинанка?

Витинанка з‘явилася ще в дитинстві як хобі, коли ми з мамою часто прикрашали домівку паперовими візерунками. Також і в школі ми вивчали цю техніку ширше, ніж вирізання сніжинок, завдяки моїй мамі, котра викладала у школі образотворче мистецтво. Мої батьки почерпнули знання витинання у народних майстрів Поділля., тому перша витинанка народилася десь там. Не пам‘ятаю точно, що то було, думаю, витинанка звичайної сніжинки. Потім у школі композиції стали складнішими - я витинала тематичні сюжети, але то все було на рівні хобі.

А який саме був шлях до витинанки?

Велике значення у моєму творчому шляху мали батьки, які прищепили мені повагу до традицій. Я виросла серед культурних артефактів: керамічних черепків, кам'яних стовпів із солярними знаками, подільських рушників. Українська сорочка, яку я носила майже щодня, стала символом моєї ідентичності. У коледжі я поглибила свої знання про символіку та орнаментику, що дало мені основу для подальшої творчості. Далі залишалося лише додати власну фантазію та індивідуальний стиль. Почала я з зображення жінок-берегинь, і цей образ донині залишається моїм улюбленим. Мені подобається відтворювати їх у різних станах та емоціях, вплітаючи у них орнаментальні символи. Завдяки цьому вони стають магічними, поєднуючи в собі традиції та сучасні мотиви. Мій стиль — це місток між стародавньою витинанкою та сучасністю

Поділись таємницями творіння

Витинанка народжується, коли папір складається і розкривається. Це своєрідна магія і дуже цікавий процес, бо ти не знаєш, що в кінці вийде. Спочатку складаємо папір вдвоє, малюємо половинку зображення – це найважчий і найвідповідальніший момент. Після нанесення малюнка витинаємо зазначені олівцем частинки. Витинати можна ножицями або ножиком. Я працюю ножиком. Це дає більшу волю у процесі.

Відкрию вам секрет, що я ще не маю своєї улюбленої роботи – я досить критична і тому думаю, що найбільш цінна й улюблена робота ще попереду. Кожного дня, створюючи нову роботу, я думаю: «От ця буде, певно, класна», - а потім дивлюсь і кажу: «Треба було там підправити, там перекрутити». Тому починаю знову нову робити.

А як ти прийшла до того, щоби будувати кар‘єру саме в мистецтві в Україні

Так, спочатку було важко з цим питанням. Стереотип, що художники всі – бідні, але я щодня працювала і ділилася своїми творіннями в соцмережах (до речі, це дуже потужна творча платформа для мене), люди почали цікавитися, замовляти, купувати. Через 10 років активної роботи в цьому я потрохи почала заробляти мистецтвом на життя. Тепер це – моя робота, де я працюю сама на себе. Що може бути краще)?

Серед такої кількості виставок, яка була найцікавішою на сьогодні?

Люди завжди вражені розмірами і тим, що ці роботи зроблені з паперу. Часто перша реакція — це захоплення, з бажанням торкнутися робіт руками, щоб відчути, як це зроблено. Я завжди розповідаю про витоки витинанки, про її традиції, і це викликає ще більший інтерес, особливо серед тих, хто вперше стикається з таким мистецтвом.

Однією з найбільш хвилюючих виставок була поїздка до Сеулу. Це країна, де папір має давню історію, і цей вид мистецтва там дуже поширений, і тому я мала певні побоювання. Коли ми прибули, я хотіла самостійно монтувати експозицію, але місцева команда наполягала, що зробить це сама. Хоч я і хвилювалася, але результат перевершив усі очікування — монтаж був виконаний настільки професійно, що я була вражена. Після виставки половина робіт була продана, і навіть одну з найбільших витинанок, «писанку», придбав колишній прем’єр-міністр.

Такі подорожі для мене дуже важливі, тому що не лише зміцнюють мою віру в себе як митця, але й підкреслюють важливість збереження українських традицій. За кордоном на виставки приходить багато українців або людей з українським корінням, і для них це не просто мистецтво, а частина їхньої національної ідентичності.

Чи можливо поєднувати успішну кар’єру в українському мистецтві з материнством у сучасному світі?

Щодо поєднання кар'єри митця і материнства, я намагаюся надихати інших, демонструючи, що це можливо. На майстер-класах я розповідаю власний шлях — як материнство і кар'єра можуть співіснувати. Для мене важливо бути не лише мамою, а й активною частиною суспільства, робити свій внесок у розбудову нації. Період, коли діти були маленькими, був найскладнішим фізично і морально, але я щаслива, що змогла зберегти баланс між роллю матері та творчої особистості.

Коли народилася перша дитина, я зрозуміла, що поєднувати роботу скульптора з материнством стає дедалі складніше. Більшу частину часу я проводила вдома, тому почала шукати нові форми творчої реалізації. Я згадала про витинанку, яка була моїм дитячим хобі. Витинанка виявилася ідеальним видом мистецтва для мене в цей період, оскільки її можна створювати вдома, чого не можна сказати про скульптуру з каменю. До заміжжя я працювала зі скульптурою, особливо з каменем, і це була моя пристрасть.

Я люблю камінь, бо він вічний, і люблю папір, бо він живий.

Як вам вдається поєднати побут, виховання дітей і творчість?

Я працюю за графіком, який складаю на день, тиждень, місяць, і обираю найголовніше із запропонованих подій. Вмію сказати ні, коли бачу, що мені це не підходить. Розділяю день так, що побут і готування до обіду, після – лише власна робота.

Побутові справи я роблю вже на автоматі, можливо, це тому, що виросла в селі, де реально це було в рази складніше. До прикладу, щоб помити посуд треба піти до криниці (метрів 500) і назад з відрами під гірку, потім нагріти води, і щоб попрати також. Тому в місті це робити не так складно, а з рештою бігаю, кручусь і щодня витискаю себе як лимон – фух, все встигла – ось такий баланс виходить).

Дуже важливою є підтримка чоловіка. Ми двоє творчі люди. В кожного є особистий творчий простір – він не залазить у мої творчі справи, а я в його. Ми лише дозволяємо собі підтримувати одне одного в погані моменти і хвалити в успішні дні.

А з якими таємницями в вихованні дітей ви можете поділитись?

Материнство навчило мене насамперед бути сильною, працювати над собою, навчило витримки і терпінню. Бути чесними, робити добро, адже воно, як бумеранг, повертається. При вихованні треба прищепити традиції, навчити казати дякую і будь ласка, також навчити висловити власну думку і не красти чужих ідей.

Ми з чоловіком намагаємося не втручатися надмірно у творчий простір наших дітей. Вони завжди знаходять собі заняття: малюють, грають на музичних інструментах і навіть витинають. Ми часто робимо це разом, зокрема під час майстер-класів, які я проводила у школі. Основний принцип нашого виховання — це особистий приклад, без нав’язування своїх бажань. Ми не примушуємо їх займатися чимось конкретним, але завжди заохочуємо до активної діяльності. Хочеш малювати — малюй, грати — грай, читати — читай, головне — роби щось, ділися своєю творчістю.

У чому ти черпаєш натхнення для таких різних робіт?

Щодо образів, то все фантазія – вони виринають з моєї голови, щойно я сідаю малювати. Звісно, велику роль відіграло також моє навчання – фундаментальну базу композицій я отримала з першою освітою. Це художнє ткацтво у місті Вижниця на Буковині. Там я навчилася ткати килими, рушники, гобелени. Ті всі знання прийшли мені в поміч зараз зі створенням великих витинанкових панно.

Дякую, і на останнє – що ти б хотіла порадити жінкам, зокрема матерям, які хочуть іти шляхом мистецтва?

Бути щасливою для мене – це цінувати сьогодення, мати мрію, любити, робити добро, іти до мети, тому раджу бути собою і відчувати гармонію всередині і поводитися природно. Відчувати свої бажання і діяти разом з ними.

5 порад від Дарії Альошкіной:

1. Щаслива мама – щасливі діти. Хочеш щось зробити – зроби це сама. Ніхто тобі нічого не винен, не чекай допомоги, не надійся і не звинувачуй потім когось у розв'язанні своїх проблем (звісно, є форс-мажори, і я звертаюсь по допомогу).
2. Правильно виставлені пріоритети допомагають мені рухатися вперед: перший – це сім’я, а другий – власна реалізація. Сім’я – мій тил і захист. Це найголовніше, і цьому я приділяю більшу частину свого часу. Будь-які падіння і невдачі у другому пункті будуть не такими суттєвими, якщо в тебе все добре в першому.
3. Складення списку справ на день організовує. Це дуже дієвий спосіб – писати на листку і в кінці дня викреслювати все, що зроблено. Це дає відчуття, що ти рухаєшся вперед і кожен день важливий.
4. Ключ, яким щодня відкривають, не ржавіє. Займайся власною справою щодня. Можливо, результату не буде одразу, але пройде місяць, три, рік, п’ять років, і ти отримаєш те, що хотіла одразу.
5. Вміти обрати найголовніше і найважливіше і зробити це сьогодні. Я обираю те, що зробить мене щасливішою або наблизить до поставленої мети.