Гра мовленнєва
Англ.: language play; нім.: Sprachspiel; ісп.: juego de lenguaje;
франц.: jeu de langage .
За Вітґенштайном, мовленнєва гра має на меті “продемонструвати, що розмовляти є невід’ємною частиною діяльності людини, способом її життя” (Wittgenstein,
1961, § 23). Якщо застосувати це поняття до театру, то отримаємо досить докладне
розуміння функціонування драматичного тексту, що і є прикладом мовленнєвої гри.
На відміну від драматичної ситуації, коли дію творить конфлікт між персонажами,
мовленнєву гру можна назвати драматичною структурою, де будьяку фабулу або
дію замінено на стратегію дискурсу й прогресію процесу висловлювання (окрім одиниць висловлювання). Наприклад, у Маріво паралельно з видимою інтриґою п’єса будується ще за принципом гри свідомості персонажів як знакового повідомлення: перехід від “я зараз вам скажу” до “все сказано” в кінці п’єси. Головні дійові особи не перестають підставляти один одному словесні пастки. До того ж розкриття правди стає невдачею/перемогою словесної пастки. Уся театральна тенденція ХХ ст. (Піранделло, Бекетт, Бернар, Гандке, Пенже, Саррот, Тардьє) характеризується розвитком у фабулі асонансів і словесних асоціацій. Коли персонажі вдаються до слів не в їхньому первісному, а в текстуальному й ситуативному значеннях, то мовлення цих персонажів переростає в гру композиції твору, якою вони маніпулюють як предметом, а не знаком.
Літ.: Barthes, 1957 :8891; Pavis, 1980 c , 1983 c; Elam, 1984; Spolin, 1985.