Валя Романенко. Мій друг безхатько

Одного дня ти народився, одного дня ти і помреш, але у нашому житі є серединка, яку ми повинні пережити.

Мене звати Базан. Я звичайнісінький цуцик, живу в колі господарів. Вони мене смачно годують, інколи сварять. Але один день змінив все моє життя, а саме 24.02.2022 – війна. І мене залишили на самоті на вулиці.

Сам-самісінький я відправився в центр, сів біля магазину і сидів чекав господарів, які довго не повертались. І не повернулись. Через пару годин мене помітила дівчинка на ім’я Валя. Вона мене нагодувала і погладила по голові. До речі, я ще познайомився із друзями-собаками, які бігали по дорозі, і я бігав разом із ними.

Одного дня я повертався назад до магазину. Я задивився вгору, і мені переїхали лапку. Мені було дуже боляче, я плакав, кричав, але мене не помічали. Я сам не помітив, як опинився далеко в полі. Це місце було для мене не знайоме, і я відправився кульгаючи вперед, знайшов дорогу і ліг там. І тут зупиняється машина, з неї виходить дівчинка, яка мене завжди годувала. Вона мене забрала в машину, і ми кудись поїхали. Останнє, що я пам’ятаю – це людей в білих халатах.

Прокинувся я уже в ліжку, лапка вже не так боліла. Я озирнувся і побачив дівчинку, яка підійшла і обійняла мене. Я був щасливий. Я не міг повірити, що моє життя так зміниться. Я тепер по-справжньому щасливий. Кінець.