Олексій Полосін. Чарівна Ма… Одноактний спектакль
Дійові особи:
Дівчинка: «Чарівна Ма…» - (Марія)
Мама - (Олена Петрівна)
Тато - (Олег Павлович)
Жебрак – (Іван Михайлович)
Незрячий - (Антон)
Скрипаль - (Генадій Миколайович)
Оксана – жінка Івана Михайловича
Оленка – донька Івана Михайловича
Фокусник
Діти - (гості «Чарівної Ма…»)
Пес – (Бровко)
Мізансцена:
Веранда будинку (висота огорожі трохи вища за висоту стола). У глибині веранди відкриті двері самого будинку, видно частину зали.
Перед верандою стоїть білий круглий стіл з великою парасолькою та два білих стільця. На веранді сидять жінка та чоловік. П’ють каву і про щось розмовляють.
Картина перша:
(З кімнати будинку на веранду заходить дівчинка. Підходить до жінки).
Марійка: Мамо, дякую! Мені сподобався цей фільм. А ще те, що дівчинку у фільмі звали майже так, як мене, Марі. Але батьки кликали її Ма. А ви мені все Марійка, Марійка, Марійка! Хочу щоби ви і мене кликали як у фільмі просто Ма!
Тато: (обнімає доньку і каже) Не просто Ма, а «Чарівна Ма…» Ти у нас добра дівчинка і розумниця.
Мама: Так, Олеже! Бог дав нам дійсно гарну донечку. (задумливо) Ма! А що? В цьому укороченні є якийсь шарм! До того ж, ім’я Марія в перекладі з французької означає «перлина». Так що, люба Ма, я люблю тебе так як і тато і теж не проти звати тебе «Чарівна Ма…»
(Дівчинка вдячно цілує тата і маму, відходить від них, і сідає на східці ґанку веранди).
Ма: (захоплено) Як добре мати таких батьків, як мої мама і тато! Вони мене дійсно люблять і не відмовляють майже ні в чому. Я люблю їх! От і зараз вони не заборонили мою забаганку.
Вчителька казала, що у нас іноземною буде французька мова. То як захочуть хлопці та дівчата, то хай кличуть мене не Марія, а Марі. Прикольно! Ну, а коротко – Ма. Добре, що сьогодні неділя і мама з татом не на роботі.
(З – за куліс «вибігає» дитина, одягнута як собака. Гавкає)
Тато: Ма! Повернися на веранду! Може це скажений собака, не дай Боже, ще й може вкусити тебе! (Махає рукою на собаку. Кричить грізно до пса) Пішов геть!
(Пес продовжує гавкати на Ма, підходячи до неї ближче. Тато хапає віника, що стояв десь на веранді ,вибігає у двір, підбігає до собаки і замахується на пса)
Ма: (стає між татом і собакою. Прохає) Таточку! Не бий його, будь ласка!. Я відчуваю, що він не злий, а хоче пити чи може голодний. Адже з веранди йдуть пахощі того, що ми їли.
Мама: (до тата) Олеже! Мені теж здається, що собака не злий. Дивись, як він махає хвостом. Вірю, що це не злий собака і не завдасть шкоди донечці. (гукає на доню) Ма! Йди до мене. Налий у миску трохи води, і візьми песику шматочок хліба і котлетку.
(Дівчинка і тато зайшли на веранду. Тато сів на своє місце за столом, а донька разом з мамою пішли з веранди у кімнату будинку. Потім вийшли, спустилися з веранди, тримаючи в руках одна – залізну миску з водою, а інша, таку ж – з хлібом та котлетою).
Ма: (до собаки, ласкаво) Пішли, песику, за веранду. Попий і поїж, бідненький.
(собака йде за ними за веранду. За хвилинку чути звук, як собака п’є воду і голос дівчинки) Он який ти нечесаний! Мабуть не маєш господаря, який би годував і доглядав за тобою!
(Мама і донька повертаються на свої місця: мама на веранду, а дівчинка знову сідає на східці ґанку. З-за веранди визирає собака. Він лягає, поклавши голову на лапи).
Мати: (позираючи з веранди, наче звертається до нього) Ну, що, песику, наївся, то й заспокоївся? ( звертається до чоловіка) Олеже! Ма тихенько попросила дозволу залишити пса у нас. Досить бути йому бездомному. А собака дійсно добрий. Поїв і зразу став ластитися до нас.
Тато: А не буде від нього біди? Це точно, що він добрий?
Мати: (ласкаво)Любий!. Ми з Ма все-таки жінки, і відчуваєм добро краще ніж ви, чоловіки. Я впевнена, що наявність собаки у дворі піде нам всім на користь. У Ма буде вірний друг, а нам з тобою – охорона дому. Зазвичай, віддана господарям собака, добре стереже двір.
Тато: Добре! Умовили. Хай пес залишається у дворі. (звертається до дружини та доньки) А як його назвемо, бо не знаємо, чи мав він колись прізвисько?
Мама: А пам’ятаєте, Олежку та МА, що у селі в моєї мами був пес такого ж окрасу, як цей приблудний і звали його Бровко. То може і цього так зватимемо?
Ма: Я пам’ятаю того пса! Цей подібний тому і за кольором і за добротою. Коли я була маленькою, то пам’ятаю, що ти, тату, садовив мене на собаку і він возив мене, наче конячка.
Тато: Таке було, але ти виросла і стала заважкою для бідного, терплячого собаки. Я не проти. Хай цей теж буде Бровком. Завтра я за верандою побудую йому будку, щоби він міг ховатися від дощу та не мерзнути взимку.
Ма: (захоплено звертається до батька) Тату! Ти у мене і у мами – найкращий! Це ж моя давня мрія: мати друга-собаку. Дякую тобі за те, що дозволив залишити бездомного пса! ( думає вголос) Як добре, що у собаки буде свій будиночок, будуть люди, які люблять його. Адже одному йому, мабуть , було погано. Навіть мені, коли тата і мама на роботі, а я залишаюсь одна вдома, теж стає сумно. Ні люди, ні собаки не можуть жити зовсім самі. Кожному з нас потрібна чиясь увага.
Картина друга:
(Ма стоїть перед верандою з ракеткою від бадмінтону, підкидає і ловить волан. Звертається до матері, яка виходить з будинку на веранду).
Ма: Мамо! Будь ласка, пограй зі мною у бадмінтон.
Мати: Добре! Тільки візьму і собі ракетку. (заходить у будинок, повертається з ракеткою у руці і виходить у двір до Ма. Стає на відстані проти доньки у готовності грати).
Ма: (занепокоєно). А що то цокає позад мене? (Обертається. Мати і донька бачать молоду людину у чорних окулярах та з білою тростинкою у правій руці, Він виходить з-за лаштунків позаду Ма).Чому незрячий без супроводу?
Мати: Мабуть, це- один з наших сусідів. Він вивчив район і добре орієнтується куди і як іти.
За пару метрів від дівчинки, незрячий спотикається і падає спочатку на коліна, а потім на руки, витягнувши їх наперед.)
Мати: (схвильовано) Ой, лишенько! (Мати та донька кидаються до незрячого. Мати допомагає піднятись, а дівчинка піднімає тростинку і несе її, йдучи за мамою, яка веде незрячого до столу перед верандою).
Мати: Юначе! Ви не дуже забились? Зайдіть до нашого двору. Я – лікар і надам Вам першу медичну допомогу (доводить незрячого до столика у дворі, допомагає сісти) Зачекайте, будьте ласкаві, мене! Я знайду і принесу все необхідне, щоб обробити і перев’язати рани на нозі та долонях (йде у дім).
(Ма спочатку уважно розглядає тростинку , яку несла, а потім ставить її біля другого стільця. Обережно торкається травмованої ноги незрячого, потім руки. Зі співчуванням питає).
Ма: Дуже боляче?
Незрячий: Не варто уділяти увагу пошкрябаному (проводить здоровою рукою по голові, плечу та руці дівчинки). Відчуваю, що ти добра дівчина, та ще й моя сусідка. Давай познайомимось! Мене звати Антоном. А як тебе звати?
Ма: Тато на мене каже – Ма.
Антон: (здивовано перепитує). Як? Як? Просто Ма чи це – частина твого імені?
Ма: (гордо) Відтепер тато і мама будуть звати мене Чарівна Ма, як звали батьки дівчину Марго у французькому фільмі. Його я сьогодні дивилась. А Марія та Марго звучить майже однаково.
Антон: (улесливо) А мені можна тебе кликати також чарівна Ма?
Ма: Залюбки!
(З будинку до столика повертається мати з аптечкою. Поклала руку на плече доньки і звертається до незрячого)
Мати: Пробачте, будь ласка, мабуть донька забалакала Вас? Вона у нас любить спілкуватись з новими знайомими і закидає безліччю запитань. Видно, що вона і Вас вже сприйняла за свого.
Антон: Я не бачу Ма, але відчуваю серцем і по голосу, що у Вас росте добра і щира донька. Слава Богу за неї! До речі, вона дозволила і мені звати її чарівною Ма!
Мати: Ото ж дитячі пустощі!
Антон: Дозвольте познайомитись з вами, адже виявилось, що ми сусіди. А сусіди повинні жити дружно. Мене звати Антоном. То хто мешкає у цьому домі?
Мати:
– Живемо утрьох: я – Олена Петрівна, мій чоловік – Олег Павлович та радість – Марійка, або як вона хоче зватись коротко – Ма.
Антон: (добавляє) чарівна Ма!
Мати: Добре! Давайте подивимося на ваші ушкодження (дивиться на ногу). Тут тільки подряпини і синці. Оброблю, змажу зеленкою чи йодом і перев’яжу. Загоїться.
Антон: (з іронією). До весілля чи раніше?
Олена Петрівна:
– Якщо весілля завтра, то не встигнуть. А якщо зачекаєте з нареченою десь тиждень, то подряпини загояться обов’язково!
Антон: Таки загояться, бо нареченої не передбачається!
(Мати, закінчивши обробляти пошкодження на нозі, обдивляється руки).
Олена Петрівна: На лівій руці декілька подряпин, а на правій більше. Мабуть, впали на скло чи метал. Треба обробити. Підемо на веранду, там це буде зробити зручніше.
(Антон та Олена Петрівна переходять на веранду, швидко було все оброблено і праву руку перев’язано).
Олена Петрівна: Ось і все! І не потрібно бігти у лікарню. (З гумором) Всі послуги на дому!
Антон: Дуже Вам, Олено Петрівно, вдячний! Жаль, що тимчасово випадаю з робочого графіку, доки вилікується права рука! Мої руки – мій інструмент заробітку. Вони мене годують.
Олена Петрівна: (зацікавлено). Як це розуміти?
Антон: Я не бачу, але мої руки відчувають кожну клітинку тіла людини. Я практикую мануальну терапію.
Олена Петрівна: (з подивом і захопленням). Слава Богу, що Він привів Вас таким незвичним способом у наш будинок. Справа в тім, що Олег Павлович – відомий співак, їздить по гастролях. Останні часи він ледве витримує сольні півтора-двогодинні концерти через біль у хребті. Там щось його турбує, а у нього немає часу висиджувати перед кабінетами лікарів.
Антон: А де Олег Павлович зараз?
Олена Петрівна: Лежить у хаті на дошках. Так йому стає легше.
Антон: У мене є відносно здорова ліва рука, я можу подивитись на його спину, якщо дозволите. А потім викладу свою думку.
Олена Петрівна: (радісно). Якщо можна, то підем прямо зараз! Заходять у будинок.
Ма: підходить до Бровка, голова якого видніється з-за рогу веранди. Присідає, гладить по голові і ділиться з ним думками).
Ма: Ти скажи мені, Бровко! Як це стається, що поруч живуть сусіди, наприклад, Антон, – такий цікавий чоловік, лікар, вкрай потрібний таткові, а ми про нього не знали і не чули? Може потрібно, щоби у кожному дворі були діти. І в кожному дворі по всьому світі було безліч дітей? Ми б дружили між собою, а наші батьки теж би допомагали один одному, хто чим може. (Пес у відповідь лише підгавкує. Ма відходить від собаки і повертається на східці до веранди).
В цей час з будинку виходять Антон та Олена Петрівна)
Олена Петрівна: (занепокоєно). То що скажете, Антон?
Антон: У Олега Павловича дві грижі у хребті. Масаж робити не варто, але готуйтесь до операції. Її треба робити якнайшвидше.
Олена Петрівна: А як же робота? Він, як то кажуть «працеголік» і не може без сцени.
Антон: Нам часто приходиться вибирати між здоров’ям та улюбленою справою. Тільки Олег Павлович може зробити цей вибір, але запускати грижі будь де, вкрай небезпечно.
(Вже у дворі Ма віддає Антону його тростину).
Олена Петрівна: Антоне, а куди ви йшли повз нас, по якій справі?
Антон: Хотів купити паляницю свіжого українського хліба, але вже обійдусь: половинка вчорашнього ще є.
Олена Петрівна: (звертається до Ма). Доню! На кухні у шафі лежать дві паляниці українського хліба. Принеси одну! (Ма іде у дім і скоро повертається з хлібом).
(Олена Петрівна продовжує говорити , звертаючись до Антона). Так сталося, що ми з Олегом Павловичем, не змовляючись, купили по паляниці цього хліба, то дві нам забагато. Значить, Бог одну з них вирішив передати вам таким незвичайним способом (бере паляницю у Ма та передає Антону). Їжте на здоров’я і не забувайте при нагоді завертати до нас! Завжди будемо раді! Може, хай вас проводить Ма?
Антон: Ні, дякую. Звідси до мого дому три хвилини ходу. Я буду уважніше прислухатись до тростинки. Вона мені розповідає про те, що трапляється під ноги. Дякую за медичну допомогу! Божих вам благословінь! До побачення!
Ма: До побачення, Антоне, приходьте, буду чекати! (Ма підбігла до Антона, обняла, і швидко побігла до свого будинку. За нею пішла її мати).
Картина третя:
На веранді сидить Олена Петрівна. Марійка серед двору розмальовує асфальт кольоровими крейдами. Чує шум позаду себе і оглядається. У двір заходить якийсь брудно одягнутий дід. Дівчинка зірвалась і миттю влетіла у будинок, стукнувши дверима, коли їх зачиняла. Олена не зрозуміла, що сталося і, подивившись у двір, побачила безхатченка).
Безхатченко: Господиня! Будь ласка, дайте кусень хліба, бо вже півдня, а я ще не мав крихти у роті.
Олена Петрівна:
- Зачекайте, я зараз щось візьму на кухні і принесу.
(В цей час почувся стукіт у двері з середини будинку і крик її доньки).
Ма: Мамо! Відчини двері, з ними щось сталося.
Олена Петрівна: (підійшла до дверей, намагається відкрити, та дарма. Не розуміючи, що діяти, питально дивиться на безхатька).
Безхатько: Що, господине, не можете відкрити двері? А це кличе та дівчинка, шо була у дворі і злякалася, побачивши мене?
Олена Петрівна: А я не зрозуміла, чому вона стрімголов пролетіла повз мене.
Безхатько:
- Господине! Чи є у вас якісь інструменти? Я спробую відчинити двері.
Олена Петрівна:
- У куточку веранди є шафа і там я бачила інструменти.
(Безхатченко знайшов інструменти і відчинив двері. З будинку вилетіла перелякана Ма).
Ма:
- Мама, іди у ванну! Я хотіла помити руки і відкрутила кран. Вода переливається на підлогу.
Безхатченко:
-Дозвольте мені подивитись і сантехніку (зайшов у будинок, за хвилину повернувся задоволений). Тепер все в порядку.
Олена Петрівна: -Добродію! Так у вас же «золоті руки». От щоб я, жінка, робила без Вас? Хочу подякувати вам, але не знаю як звертатись. Мене звати Олена Петрівна. А це доня Марійка.
Безхатченко:
-Ще раз прошу пробачення, що налякав вашу доньку. Вона зламала кран у ванній кімнаті з хвилювання. Якщо ваша ласка, то кличте мене Іваном Михайловичем.
(З будинку виходить Марійка).
- І Ви мені пробачте, що поводила себе як невихована істеричка).
Ма: Ви можете полагодити нічний ліхтарик?
(Іван Михайлович щось покрутив викруткою, увімкнув у розетку і ліхтарик засяяв).
Ма: (захоплено). Світиться! Дякую Вам! (пішла у будинок).
Олена Петрівна: Заходьте, Іване Михайловичу у ванну, мийте руки і сідайте до столу. Ви сьогодні заробили не просто шмат хліба, а смачний обід і пропозицію стати у нашому будинку офіс-майстром. У вашому розпорядженні буде кімната і всі зручності. Одне обмеження: у нас не палять і не вживають алкоголь.
Іван Михайлович:
- Це для мене не проблема. Проблема в тім, що підходить осінь, за нею зима, а мені немає де жити. Або трапляються такі господарі, що з ними гидко жити поруч. А ви– наче нормальна людина.
Олена Петрівна: То мені образитись за ці слова чи сприйняти як комплімент?
Іван Михайлович:
- Ваше право! А що скаже господар на те, що у домі з’явився, як ви сказали офіс-майстер?
Олена Петрівна:
- Мій Олег Павлович повністю довіряє мені, бо будинок і все, що в нім, плюс донька – на моїх жіночих плечах. Чоловік як гість: приїхав, поїхав, приїхав, поїхав і так вже не один рік. Так що погоджуйтесь на мою пропозицію – залишайтесь. Я відчуваю, що ви порядна людина. Ну, а про своє життя можете розповідати, а можете і ні.
Іван Михайлович:
-Дякую за довіру, господине. Чим зможу, тим і буду допомагати.
Олена Петрівна. То прошу всіх на кухню вечеряти. (Олена Петрівна, Іван Михайлович та Ма зайшли у будинок, зачинивши за собою двері).
Картина четверта:
Знову-таки, на східцях ґанку сидить Ма. В руках скрипка. Вона час від часу проводить смичком по струнам, вичавлюючи зі скрипки якесь ревіння чи писк. З будинку на веранду виходить Олена Петрівна).
Олена Петрівна:
Марійка, не рви мої нерви! Не скрипи. Не чіпай скрипку, якщо не бажаєш навчитись на ній грати.
Ма:
- Так! Не хочу! Я хочу вчитись грати на фортепіано!
Олена Петрівна:
- Де ж я візьму у нашому маленькому містечку такого музиканта, до того ж ще й педагога?
(З-за лаштунків, повз будинку проходить якийсь чоловік старшого віку. Почув розмову матері з донькою і зупинився).
Чоловік: (звертається до Олени Петрівни).
-Я випадково почув Вашу розмову. Я Ваш сусід. Тиждень тому переїхав з міста, де працював педагогом у музичній школі. Здається, я міг би допомогти вашій доньці з її захопленням.
Ма: (питає з надією):
- І ви могли б мене навчити грати на піаніно?
Чоловік:
-Так.
Олена Петрівна:
-То заходьте до нас на веранду добродію, перемовимось.
Чоловік:
- Дозвольте на хвилину зупинитись тут на східцях, поруч дівчинкою, і подивитися на скрипку, яку вона зараз «мучила».
Олена Петрівна: (з іронією).
- Вірно кажете: мучить не тільки мої нерви, а й інструмент, на якому грав мій покійний батько. Ма! Дай людині роздивитись на інструмент.
(Чоловік взяв у руки скрипку, налаштував і почав грати. Скрипка, наче жива душа, то плакала, то летіла мелодією в небо і знову спускалася на землю. Відчувалася професійна підготовка скрипаля).
Олена Петрівна:
- Пробачте, добродію, ви розчулили мене. Скрипка багато років була у шафі нікому не потрібною і ось з’явились ви, щоби повернути їй голос.
Ма:
- Мамо! Цей чоловік так чудово грав, що я хочу спитати у тебе. Може подаруємо її цьому майстру?
Олена Петрівна:
-Я міркувала про це. Як вас звати, добродію? Мене звати Олена Петрівна, а це моя доня- Марійка.
Чоловік:
-Звати мене Генадій Миколайович. Я з радістю прийму у подарунок скрипку, а доня Ваша може приходити до мене щодня і вчитись грати на фортепіано. Бо я привіз з міста не піаніно, а справжнє фортепіано. Мій будинок третій праворуч від вашого. Я мешкаю сам і майже завжди вільний для занять з учнями, бо такими ще не встиг обзавестись.
Олена Петрівна:
- Раді знайомству з вами, Генадію Миколайовичу. А зараз запрошую вас на веранду. Поспілкуємось, поп’ємо чаю. (Генадій Миколайович пройшов на веранду зі скрипкою у руках, про щось заговоривши з Оленою Петрівною. Ма залишилася сидіти на східцях).
Ма:
- Нарешті моя мрія здійсниться! Генадій Миколайович навчить мене грати на клавішах і я, можливо, стану відомою артисткою. А, можливо, колись ми з ним і зіграємо разом. І взагалі! Скільки цікавих людей живе поруч з нами.
І ми потрібні один одному.
Картина п’ята:
(Фінальна –день народження Чарівної Ма)
(На веранді снідають мати, батько та Чарівна Ма. З-за куліс виходить жінка з дівчинкою. Підходять до веранди).
Жінка:
- Доброго дня і смачного! Ви- сім’я Дорошенків?
Олена Петрівна:
- Вітаємо і дякуємо! Так, ми Дорошенки! А чого ви, шановна , питаєте? У Вас до нас є справи?
Жінка: Мене звати Оксана. Я – дружина Івана Михайловича, а це – його донька Оленка.
Олена Петрівна:
- Прекрасно! А ми вас зачекалися. Адже пройшло майже два місяці з того часу, як Ви відповіли на наш лист про Вашого чоловіка. Заходьте на веранду, поїжте, потім відпочините з дороги.
Оксана:
- А де зараз Іван Михайлович? Чи можна його позвати?
Олена Петрівна:
- Його зараз немає : він поїхав автобусом у місто купити щось для ремонту сантехніки. Буде через годину – дві. (Олена Петрівна разом з Оксаною та її донькою заходять у будинок. Потім вертаються на веранду і приєднуються до частування).
Олена Петрівна:
-Ма! Іди у двір, погуляй з Оленкою, а ми, дорослі, поговоримо про своє.
Ма:
-Оленко, пішли погуляємо. Я познайомлю тебе з Бровком. Це – надзвичайно добрий до дітей собака (виходять у двір, заходять за веранду, сідають поруч з собакою так, що видно її голову– голова лялькового собаки. Під час розмови дорослих, чути якісь уривки дитячої розмови та скавчання чи гавкання собаки).
Олег Павлович: До речі, ми розмовляли про ваше з ним примирення і він сказав, що не проти зустрітись з вами, Оксано, а ще більше – зустрітись з донькою.
Оксана:
- Слава Богу! Ми не вірили тому, що Ви написали про нього. Адже я вигнала його тому, що він став пропивати все, що міг винести з дому, весь будинок просякнув тютюновим димом так, що я почала боятися за здоров’я нашої доньки. А Ви пишете щось невідповідне?
Олена Петрівна:
- Майже рік живе і працює у нас Іван Михайлович. Умовою його прийняття було повне відмовлення від вживання алкоголю та тютюну. За цей час від нього не чути перегару, а закурити може зрідка, коли хвилюється, і то лише поза нашим двором, щоби не бачила наша донька. Ми перед сном читаємо Біблію і він інколи теж сидить та слухає, розмірковуючи по тому чи іншому питанню. Взагалі це людина з «золотими руками». Ви самі побачите!
(З- за лаштунків, з того боку, де сидять діти, виходить поголений, пристойно одягнений Іван Михайлович з господарчою сумкою в руках. Він не звертає увагу на дітей. В цей час Оленка озирнулась и побачила свого батька).
Олена: (підходячи до нього).
(Іван Михайлович остовпів від неочікувної зустрічі, поставив на землю сумку, потім обхопив і притулив до себе доньку).
Олена:
-Таточку, ріднесенький! Якби ти знав, таточку, я так за тобою скучила! Ми тебе дуже любимо.
(В цей час з веранди спускається Оксана і зустрічає чоловіка).
Оксана:
Здрастуй, Іване! Тебе не пізнати! Ти знову той, за якого я колись виходила заміж. Слава Богу, що Він допоміг тобі змінитись! Поїхали додому! Досить тобі поневірятись по чужих кутках!
Олена Петрівна:
- Оксано! З того часу, як у нас з’явився Іван Михайлович, будинок працює як налагоджений годинник. В нім нічого не ламається, а атмосфера – ще дружніша. Для нас він не просто працівник, а друг і порадник. Ма в ньому придбала теж справжнього друга. Ми добре поміркували і хочемо вам запропонувати залишитись втрьох у нашому будинку. Оленка разом з Марійкою будуть вчитись в одному класі у школі поруч. Для Вас, Оксано, завжди знайдеться робота помічниці по дому і господарству. Не відмовляйтесь! Ви втрьох будете мати кращі умови життя, ніж у селі.
Оксана, побачивши Івана і почувши від нього тільки добре про Вашу родину віруючих, вирішила погодитися на любе рішення, яке прийме чоловік.
Іван Михайлович:
- Ви маєте рацію: нам краще відновити подружні стосунки і умови для кожного окремо,
тому ми бажаємо залишитися вашому домі. Ми залишаємось і хай Господь благословляє Вас за Вашу доброту. (Іван Михайлович, Оксана і Оленка через веранду проходять у будинок. Ма відходить від собаки і сідає на східці ґанку).
Ма: (промовляє вголос). Цікаво, чому тато і мама не попередили мене про цю зустріч? Але… так вийшло цікавіше. І чому саме на мій День народження?
(З-за куліс виходить Антон. Його веде молода жінка. В руці Антона букет квітів та сувенірна упаковка. Ма піднімається зі сходів і зустрічає пару).
Антон: Рая, моя дружина, підказує, що мене чують усі на веранді . Вітаю всіх з іменинницею Чарівною Ма! Відчуваю, люба Ма, що ти поруч, то дозволь вручити тобі букет з улюблених тобою польових квітів і подарунок від мене та моєї дружини тьоті Раї. Рости і будь здоровою, будь і надалі такою доброю і слухняною батькам дівчинкою!
Ма: (Приймає від Антона квіти та подарунок, і вдячно обнімає його). Дуже рада тому, що ви прийшли і дякую за поздоровлення!
(В цей час за лаштунками чути мелодію скрипки. Всі розуміють, що до будинку наближається скрипаль Генадій Миколайович, припиняють розмови, повертають свої голову в бік нового гостя. Посміхаються. Ма відходить від Антона і Раї. Йде назустріч музиканту).
Скрипаль: (продовжуючи грати, доки підійшов до Ма.)
- Всіх вітаю, а особливо іменинницю! Приймай, люба Ма, подарунки! (Ма приймає від нього квіти та пакунок з подарунками).
Ма:
- Щиро дякую! Проходьте на веранду до мами і тата. (Скрипаль піднімається на веранду, знайомиться з Оксаною та її донькою. Далі про щось веде розмову з Олегом Павловичем. Далі: чоловіки, крім Антона, спускаються з тераси і у дворі, швидко складають великий стіл напроти лаштунків. Ставлять поруч три лави: одна вздовж столу вбік лаштунків, а дві збоку. Жінки накривають стіл скатертиною та сервірують. Ґанок зі східцями застеляється великою ковдрою і будуть сценою для виступу артистів під час імпровізованого концерту на честь іменинниці. Всі сідають за стіл).
Олег Павлович:
- Чарівна Ма: ми, дорослі, порадились і вирішили зробити тобі незвичайний сюрприз. Покличемо його сюди. Повторюйте за мною: «Сюрприз на сцену» тричі. (Всі присутні за столом тричі повторили і в цей час з протилежних лаштунків з’являється клоун, а за ним з квіткою у руках, вибігають діти. Підбігають до Ма, вручають квіти і згуртовуються для танцю на ритмічну мелодію, що лунає з –за сцени. Про закінчення такого привітання іменинниці всі аплодують. Діти вмощуються на вільні місця за стіл, на якому лише сітро, вода та солодощі, овочі та фрукти).
Ма: (встає і схвильовано говорить):
- Дякую, хлопчики та дівчатка, за таке привітання!
Клоун:
- А тепер надійшла і мені честь привітати іменинницю. Покажу вам декілька фокусів та ілюзійних мініатюр. (Виходить на ґанок. Показує. Всі, особливо діти, захоплено аплодують після кожного номеру. Може підтримати і зал, якщо глядачам підкаже жестом хтось з дійових осіб. Під час демонстрації фокусів Раїса, на вухо, пояснює суть дій фокусника Антону).
Скрипаль: (теж виходить на ґанок). Ось вже півроку ми займаємось музикою. Чарівною Ма має деякі успіхи. Сьогодні іменинниця буде співати дуже популярну пісню Леонарда Коуена, але не в оригіналі чи перекладі, а на оригінальний український текст.
(Чарівна Ма виходить на ґанок і під супровід скрипки та оркестру, мінусовка, співає пісню Алілуя. Всі аплодують.)
Кінець спектаклю
Алілуя!
Автор мелодії пісні Леонардо Коуэн
Український текст– Олексій Полосін
Тобі я дякую, мій Бог.
За кожний день з Тобою вдвох,
За те, що бачу світ. Тебе люблю я!
За маму, тата і рідню,
За Україну цю, одну,
Вигукую всім серцем: «Алілуя!»
Приcпів:
Алілуя – 4 рази.
- Ти бережеш мене, Ісус,
І я нічого не боюсь,
З Тобою поруч впевнена(ний) в собі я.
Живу у радості Твоїй,
Щасливих сповнена(ний) надій,
За все Тобі я вдячна(ний). Алілуя!
Приcпів:
Алілуя – 4 рази.
- За неба вранішню блакить,
За лан пшеничний кожну мить,
За друзів і усіх, кого люблю я,
За мирне, радісне життя,
Моє щасливе майбуття
З надією співаю: «Алілуя!»
Алілуя! – 4 рази
Післямова
«Hallelujah» (Алілуя) — пісня канадського співака і поета Леонардо Коена, вперше ввійшла у його сьомий студійний альбом «Various Positions».
Існує близько 80 варіантів текстів цієї пісні. В остаточний варіант «Hallelujah» було включено декілька біблійних посилань, а саме: на історію Самсона і Даліли, а також царя Давида і його раптову закоханість у Вірсавію. Оригінальну версію пісні Коен виконував також під час свого світового турне 1985 року.
Інші музиканти, записуючи кавер-версію «Hallelujah», часто змішували різні версії тексту або замінювали його власним варіантом. Спочатку тексти пісні були зорієнтовані на дорослого виконавця, а згодом з’явилися тексти для дітей, які почали звучати на шоу «Голос Діти» у різних країнах світу. За час існування «Hallelujah» на її мелодію було записано біля 200 каверів.
На початку 2012 року в інтерв'ю, щодо виходу альбому «Old Ideas», музикант сказав, що він задоволений тим, що пісня виконується, стала популярною і він не заперечує проти появи інших текстів (З повагою О. М.).
