Наталія Шевель. Віднайти щастя, або Мати благословила

     Втратити, щоб потім віднайти і ще більше цінувати. Відпустити, як би важко не було, і з вірою віднайти тільки своє. 

      Кузьма і Марія, здавалося, тільки тоді повністю віднайшли своє сімейне щастя, коли народилися діти. У родині з'явилося  двоє дівчаток-близнят. Дітей назвали популярними для того часу іменами - Тетянкою і Оксанкою, вибравши з відомих: Олена, Наталія, Людмила, Любов. Сім'я чекала синочка, але через рік народилася дівчинка, яку назвали Світланкою. Отак і зростали три сестрички разом у добрі-любові. Батьки нічого для них не шкодували, особливо, мати дбала. Шила для них сукенки, спіднички. Привчала до шиття і дівчат. Вчила в'язати гачком, вишивати на рушниках і скатертинах різні візерунки. Ніби мережила долю.  Вчила бачити прекрасне. Сестрички добре вчилися. Обоє  вступили до педагогічного  училища. Мріяли стати учителями початкових класів. Через рік і Світлана вступила до медичного училища. Їй подобалася професія медика. Яке то щастя для батьків, що діти не лише здобувають освіту, а й потрібну спеціальність. 

Марія раділа, говорила чоловікові:

• Як тільки швидко виросли наші дівчатка. Вже на побачення ходять. Незабаром і заміж підуть. 

Кузьма не зважав на ті розмови, казав:

-Нехай спочатку вивчаться, роботу знайдуть, а тоді про хлопців будуть думати. Їхнє від них нікуди не дінеться. Он Світланка вся в мене. Не поспішає з одруженням. 

Марія посміхнулася, бо Кузьма женився вже підстаркуватим парубком. Подумки промовила:

• Сердся, сердся, ніхто тебе й питати не буде.  

Мати раділа приїзду донечок. Розмірковувала:

• Старша з близнючок Тетянка з хлопцем з сусіднього села зустрічається. Не було таких вихідних, щоб він не приїздив. Скоро і про весілля заговорять.    

   Тож мати благала щастя-долі для своєї дитини. До іншої доньки їздить хлопець з райцентру.  Бачить мати, що в нього серйозні наміри щодо Оксани. І для цієї донечки просила щастя-долі. І лише Світланка вечорами за книжками. 

• Нехай вчиться. Ще зовсім юна, - стверджувала сама собі. 

 Хоч і хата була простора для тих часів, але мати пильнує дівчат, нічого не пропустить. Тож як не таїлася Тетянка, мати зрозуміла, що ні на які побачення донька не ходить. І Володимир  вже декілька тижнів не з'являється. Мати мовчала і заспокоювала себе, як могла, думаючи, діло молоде, розберуться. Невдовзі з' ясувалося, що донька чекає дитину. От тільки молодий чоловік, на жаль, не хотів розділити з нею радість. Одружуватися теж не хотів. Мовчки зник і не повертався. Що залишалося Тетяні робити? Затиснула біль у свій невеликий кулак, зібрала силу волі та й боролася з труднощами. Так у їхньому селі той парубок більше жодного разу  не з'явився. Через декілька місяців народився син. Тетяна навіть його по батькові не дала синові. Ні Володимир, ні його батьки, тоді ще молоді, так і не признали онука. Невдовзі й одружився. А Тетяна так і жила з дитиною  в батьків. Тож ці стосунки назавжди  стали для неї безвідворотнім перехрестям її життя. Перш за все хотіла здобути вищу освіту. Навчалася заочно  з неабиякою завзятістю і наполегливістю. З дитиною допомагали батьки і сестри. Віддала у дитсадок, куди і сама влаштувалася працювати вихователем. Так і  світилася добротою. Ї діти просто обожнювали. Працювала і була спокійна, що син поруч. Отак і ріс малий Остап. 

    А тут знову новина до хати. Оксана  почала говорити батькам, що виходить заміж. Зустрічалася з хлопцем з міста. Один вечір змінив її безтурботне  життя. В авто, яким їхали до села, влетіла вантажівка. Дівчину відкинуло, а хлопець загинув. Ніколи не забудуть батько й мати, як Оксана сама не своя забігла до хати, як побивалася і не голосила, а кричала. Тоді ледве зрозуміли, що сталося. 

-Нема, немає більше, - тільки й розібрали слова. Щось говорила про Анатолія. 

     Важко переносила горе, розлуку, після якої не може бути вже зустріч. А до іншої ще не була готова. Так і занурилася у повсякденну вчительську працю. Її розрадою стали маленькі дітлахи, яких навчала ще з першого класу. Старанна, талановита вчителька. Її хвалять і поважають. Потрібною стала вища освіта, тож вступила до інституту.

     Тільки молодша Світлана не поспішала заміж, відмінно  навчалася. Спочатку в училищі, а потім в інституті. Прагнула стати лікарем. Відповідальна і серйозна  не по своїх роках. Здавалося, її й хлопці боялися. Мати вже більше  бідкалася про молодшу доньку. Роки минали, а вона серйозно ще ні з ким і не зустрічалася. Вчилася у іншому місті. Туди, на відміну від столиці, легше було вступити. На останніх курсах підробляла. У лікарні і познайомилася з Ростиславом. Він виявився хворим, якого вона лікувала. Поїхав у відрядження. І несподівано захворів. Виявилося, він з столиці. Парубок виявився спритним. Був на декілька років старшим за Світланку. Працював інженером. Тож майже кожної п'ятниці пізно ввечері  зустрічав дівчину з поїзда, а у неділю відвозив на вокзал. І так майже два роки. Часто бував вдома у Світланки. Заговорили і про одруження. Мати раділа і говорила батькові:

• Який тямущий і розумний буде в нас зять. Певно, Світланка перша заміж від  старших сестер піде. 

Проте Кузьма був іншої думки. Він бачив, наскільки хитрим є молодий чоловік. Відповідав:

-Не впевнений, що він одружиться на нашій Світланці. Бачу, що він до багатьох дівчат ласий. 

Марія сердилася, заперечувала:

-Ти що не віриш в щастя своєї дочки, якщо так говориш. І вродлива, і розумна, незабаром лікарем працюватиме. Хоч їй пощастило. Досить, що одна сама ростить дитину, а друга ніяк не змиритися з смертю нареченого. А Ростислав так дбає про Світланку. І зустрічає з навчання, і проводжає. 

- Це добре, що він багатий. Он на якій машині приїздить завдяки заможним батькам. Повір мені, не рівня ми їм. Порозважається і кине. Можливо, він не одну цілий тиждень у тій машині возить, - розважливо говорив чоловік. 

   І, дійсно, через декілька місяців батькові слова були правдиві. Вже не їздить Ростислав, Світлана приховує правду. На людях тримається, наодинці вдома плаче. Виявилося, що чекає дитину.  Мати ночей не спала, благала повернення батька дитини. Невдовзі з'явився кавалер і сказав, що все таки вони з Світланою одружаться, хоча вона й проти. 

-Ти добре подумала, як житимеш далі, чи змінила свою думку? - сердито спитав. 

Було видно, що вони розмовляли не раз. 

-Подумала, - спокійно відповіла, - я вийду за тебе заміж, хоча ти мене розчарував. Але тільки з однієї причини: хочу, щоб дитина знала батька. 

   Батьки уважно слухали. Мати кліпала очима, а батько зрозумів, що Ростислав показав своє справжнє обличчя. Тепер для батьків стало зрозумілим, чому дівчина не була рада такому одруженню. Зрозуміло, що обміркувавши всі "за" і "проти", погодилася. Для себе чітко визначила: "Краще бути розлученою, чим народити позашлюбну дитину". 

    Було весілля у Світлани вдома. Гостей було багато. Батьки дівчини постаралися. Як не як видавали першу доньку заміж. Мати була горда, що віддає доньку заміж за хлопця з столиці. Але все таки їй хотілося, щоб свати були з їхнього селища. Її і раніше часто непокоїла думка: "Чому у доньок наречені чужі? Жоден місцевий парубок так і не побував біля їхньої оселі". Невідомо, чи дівчата не бажали знайомитися з сільськими хлопцями, чи була якась інша причина. А мати так благала, просила дівчатам долі в рідній стороні. 

    А тепер видавали заміж за міського. Зі сторони нареченого теж були батьки, родичі, друзі, сусіди. Світлана доробляла до декретної відпустки. До заміжжя  проживала у  бабусі на квартирі, так, як працювала в місті. Тож щодня не наїздися. Після одруження почали  жити з батьками Ростислава. Ті до  неї добре ставилися, а от чоловік почав її уникати, посилаючись на підвищення на роботі. Світлана терпіла, адже знала, що він їй і до весілля зрадив. Через те і не хотіла його бачити, а потім пробачила задля того, щоб народити дитину у шлюбі. Не могла дочекатися останнього дня на роботі. Тоді вона поїде в село. І там спокійно житиме, чекатиме народження дитини. Всі почуття, що, можливо, й були до Ростислава, зникли. Можна сказати, молода жінка просто розчарувалася у своєму обранцю. Дійсно, він був гарним на вроду: високого зросту, темноволосий, кучерявий. А тепер просто терпіла і його, і красу що тепер стала потворною. Тож чекала не лише народження дитини, а й розлучення. Швидко збігли дні. Нарешті - вдома. Ростислав спочатку приїздив на вихідні. Потім у місті шість днів, у неї - один. А перед народженням дитини приїхав на півдня, і додому. Світлана мовчки спостерігала. Народила сина. Попрохала забрати її з дитиною до своїх батьків. Тож чоловік з своїми і Світлани батьками їхали з пологового в село. Потім приїздив нечасто, посилаючись на те, що треба заробляти гроші. Невдовзі саме Світлана і подала на розлучення. Вирішила, краще зробить вона перша, аніж він. Тож сама ростила дитину, поки не вийшла на роботу. Якраз мати вже  на пенсії, то залишила на неї сина. Як не було важко в дорозі, приїздила кожного разу з роботи. Мала багато викликів. З усім справлялася. Ростислав дбав про сина, допомагав матеріально. Хоча дитину бачив рідко. 

    Старша сестра на той час вже не проживала з ними. Вийшла заміж за розлученого чоловіка з їхнього села. Його дружина повернулася на свою батьківщину. Дітей у них не було. Юрій добре ставився до дитини. Називав його сином. Хлопчик був майже підліткового віку. Йому подобалося більше проводити час з дядьком Юрком, а не матір'ю. Почав називати його батьком. Одружилися, дитину всиновив. Тетяна пішла у невістки. Була одна свекруха, з якою добре поладнали. Тож тепер у сім'ї чекали на двійнят. Тетяна себе заспокоювала, що при закінченні вишу, і як діти підростуть, неодмінно буде працювати вчителем. 

      У Світлани було стрімке життя. Але вона не нарікала. Адже вдома чекав її найдорожчий - син, Артемко. Так вона його називала. Одного разу поверталася з виклику, але не сама, а з жінкою, яка мала ось-ось народити. Пологи почалися прямо в швидкій. Прийшлося спинитися. Поряд зупинилася ще одна швидка з їхньої лікарні. З неї вискочив молодий лікар і почав допомагати Світлані. Разом вони швидко впоралися. Породіллю з дитиною завезли до лікарні. Зайшли до ліфту. 

• Дем'ян, - промовив хлопець, - бо ми так і не познайомилися. 
• Світлана, - відповіла жінка і додала:

- Яке в тебе рідкісне ім' я. 

-У мене дід Дем'ян, то  батько теж мене так  назвав. 

     Вони пильно дивилися одне на одного. Це було кохання з першого погляду. Світлана почала спілкуватися з Дем'яном. Призначав побачення. І кожного разу молоді люди захоплювалися одне одним все більше і більше. Спільні погляди, інтереси, загальна прихильність згодом переросли в палке кохання. Світлана навіть і мріяти боялася про одруження з хлопцем, адже вона вже була заміжня, і в неї дитина. Говорила про те, що сестра з дитиною вийшла заміж за розлученого. Але Дем'ян був наполегливим і тільки посміхався, слухаючи такі формальності. Хотів приїхати до неї в гості,  щоб познайомитися з батьками і сином, але його не запрошують. Тож спочатку запросив для знайомства з своїми батьками, які виявилися людьми щирими і доброзичливими. Тоді Світлана повірила у чесність його почуттів. 

-Мамо, тату, я сподобалася одному хлопцеві. Ми колеги. Він хоче приїхати до нас. Ви не проти, - повідомила вдома. 

-Звісно ні, нехай приїжджає, - сказав батько, - подивимося на   ще одного  з міста. 

-Та ні, це не такий, як Ростислав. І батьки в нього не горді, бо теж родом обоє з села. Він часто до бабусі в село їздить, допомагає по господарству, - розповідала Світлана. 

-То наш чоловік, нам такий потрібний, - відказала мати, радіючи, як захоплено розповідала донька про нареченого. 

- Доню, а ти сказала йому, що ти розлучена, і в тебе дитина, - допитувався батько. 

-Говорила ще зразу, що я йому не пара, бо він хлопець, а я була заміжня. Але для нього це немає значення. А що в мене дитина, то він навіть радий. Хоче приїхати познайомитися з вами і Артемом, - відповіла Світлана і розповіла історію їхнього знайомства 

-Що ж, - сказав батько, - раз ви при таких обставинах познайомилися, коли народжувалося нове життя, то і подружнє життя буде гарним і довгим. Інший би проїхав і не спинився, щоб бодай не перепрацювати. Доню, якщо чоловік приходить на допомогу жінці, особливо в таких екстремальних умовах, то це надзвичайно добре. Він живе не для себе, а для людей. І ніколи не зоставить у біді.

   Напрочуд швидко, вийшли заміж старша і молодша донька. Середній було важко змиритися з тим, що на неї звертають увагу молоді чоловіки. 

Мати часто говорила їй:

-Придивися до Олександра. Ніхто ще з того світу не повертався.   

    Парубок  проживав на сусідній центральній вулиці. Тож коли Оксана проходила повз, не міг відвести очей. 

Сашко починав розмову:

-Знаю, як тобі важко, але подобаєшся ти мені. Я не молодий, треба сім'ю. 

    Мовчала Оксана, мовчало її серце. Видно, ще не прагнуло любові. Хоча вже минуло більше десяти літ. Дівчина спочатку не зважала, а потім почала задумуватися. Довго заперечувала, але потім все-таки наважилася вийти заміж. Можливо, втомила самотність або часто бачила сестер з чоловіками і дітьми.  Народилася в родині донька, яку назвали Олександрою. Так, як у родині Сашка ще є молодший брат, хлопець пішов у прийми. Відразу сподобався батькам Оксани працьовитістю і відповідальністю. 

     У Тетяни підростали двійнята - хлопчик і дівчинка. Часто з родиною  навідували батьків. Світлана з чоловіком, сином і маленькою донечкою приїздили з міста не лише на гостину, а й поспішали допомогти там, де було потрібно. Зяті подружилися, часто радилися між собою і з тестем про те, як зробити ту чи іншу справу. 

    Сьогодні є в сестер родини. Є хліб і до хліба. Є злагода, любов, продовження роду. На щастя, живі батьки. Багаті на онуків. Середня донька з чоловіком і дітьми проживають  з ними. Будуються на батьківському подвір'ї. Не для них, то для дітей буде оселя. Вони добре вживаються з дідусем і бабусею, як звикли їх називати. Виглядала мати щастя-долі для своїх дітей. Не було такого дня і ночі, щоб не благала. А як віднайшла її доньок щаслива доля, то благословила на довге подружнє життя.