Макіяж
Макіяж (або ще грим)
Англ.: make-up; нім.: Schminke; ісп.: maquillaje; франц.: maquillage.
1. Мистецтво трансформації
У театрі макіяж – особлива ділянка, завершальний етап характеризації обличчя актора для надання йому певної значущості. В деяких театрах, як, наприклад,
“Кабукі” та “Катгакалі”, вдаються до гримування як ритуалу. В “Театрі Сонця” на
очах у публіки (не без її дозволу) демонструють процес гримування. Якщо розуміти
під макіяжем банальну функцію прикрашання природних рис людини, то в такому
разі йдеться про традиційний засіб, яким користується театр здавен. У Стародавній
Греції використовували макіяж не для прикрашання (маскування) актора, а для ритуального фарбування його обличчя кров’ю тварини, принесеної в жертву, та попелом. Макіяжгрим, який не повинен бути зауваженим, використовували починаючи від XVI ст. Ця техніка поступово розвинулася: з часом стали гримувати геть усе обличчя. У XVIII ст. акторів гримували підкреслено барвисто. Про це так висловився один тогочасний свідок: “Усі актори, що виходять на сцену, подібні на франтів. На обличчі королев і героїнь так багато гриму, що вони світяться свіжими й рожевими щоками, як доярки”. Технічний прогрес дав змогу (хоча в окремих випадках застосовували небезпечний ціаністий калій) гримувати обличчя так, щоб довести його до кольору сценічного освітлення. Так макіяж мінявся разом з введенням газового освітлення, а далі електричного.
2. Функції макіяжу (гриму)
а) Прикрашання
Макіяж і сьогодні використовують у цій функції, бо театральне мистецтво полягає не в тому, щоб показати людину старою чи молодою... Зважаючи на композиційну роль, гримувальник вдається до підмалювання та прикрашання: забрати геть
усі мішки зпід очей, замаскувати подвійне підборіддя, припудрити прищ (краще,
ніж дерматолог...).
б) Кодування обличчя
Деякі театральні традиції (наприклад, у китайському театрі) виходять з системи суто символічних відповідностей між кольорами й соціальними характеристиками: білий колір для інтелігенції, червоний для відданих справі героїв, темноголубий
для гордих людей, срібний для богів і т.д.
в) Характеризація обличчя
Грим – це справжній одяг актора. Він переводить живе обличчя в неживе. Коли
обличчя актора стає більшменш непрозорим та м’яким, виділяючи іноді опуклості, це дозволяє йому немов “фліртувати” з глядачами. Актор часом своїм обличчям без
гриму створює маску [Ґротовський (Grotowski, 197164)]. У театрі “Театр Серапіона”
практикують гримаси як скульптурне зображення обличчя. Мистецтво макіяжу обличчя підкреслює його театральність, спосіб сценічної гри (як висловився Маріво) і водночас вносить жвавість – ще раз повернути людину до природності та “інтер’єрувати” її мімічний вираз обличчя. Макіяж виходить з композиційної двозначності вистави: поєднання природності й штучності, предметності й знаковості.
г) Необмежені можливості макіяжу (гриму)
У наш час макіяж використовують не тільки для обличчя. Можна гримувати
все тіло. Вітез у поставі “Британіка” фарбував коней, підкреслював контури ніг
акторів, робив їхні обличчя штучними, але без карикатурності. Макіяж стає супутньою, на диво символічною декорацією. Він перестає бути психологічною характеристикою. Він розробляє театральні форми так само, як це властиво предметам на сцені (маска, освітлення, костюм та ін.). Оскільки макіяж не є психологічною характеристикою, то він виконує функцію значущої системи, а тому стає самобутнім естетичним фактором постави.
Літ.: Paquet, 1990; “Traverses”, № 7, 10, 1415, 17, 18, 2122, 29.
