Євген Маланюк. Сучасники
1
Максимові Рильському
Ще молитесь, далекий брате,
Серед Звенигородських піль.
Ще не стомились карбувати
В коштовних ямбах вічний біль.
Краси веселий кондотьєре,
Несете хрест свій там, ген-ген,
Серед похмуро-рідних прерій;
Ви — еллін, схимник і Гоген!
Навколо — хащі й печеніги,
А в кельї — тиші ніжний спів,
Реторти, циркуль, колби, книги,
І Ви — алхімік мудрих слів.
Січень. 1923
По прочитанні "Синьої далечіні"
2
Павлові Тичині
На межі двох епох, староруського золота повен,
Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр —
І під сурму архангела рушив воскреснувший човен,
Й над мощами народу хитнувсь кам'яний його хрест.
І на древнім, на скитськім1[1], на кров'ю залитім просторі
Говорили могили, співали козацькі вітри.
І у літери тайн степовії складалися зорі,
Щоб пломінним пророцтвом означить початок пори.
Так зродився ти з хвиль злото-синіх космічних вібрацій"
Метеором огнистим ударив в дніпровські степи
І, здавалося,— вріс. І над плугом схилився до праці,
І вже мріяло серце про сонцем налиті снопи...
Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне.
О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о ні! —
Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне,
Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні.
Раптом... брязнуло враз! І ридально навік розірвалось...
І бездонним проваллям дихнула порожня луна.
...від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась.
...в скривавлений Жовтень— ясна обернулась Весна.
І по синіх степах дикий вітер повіяв примару,
Щоб журить і жахать... Замогильний доноситься спів.
І вночі мертвий місяць освітлить з-за сірої хмари
Божевільну Офелію — знов половецьких степів.
Листопад. 1924
1[1] Скитський — скіфський. Так писали за правописом 1929 року.
Твори
- Ангел смерти
- А син питає
- Батьківщині
- Беатріче
- Безкровна Муза — нежива
- Біографія (Завжди напружено, бо завжди — проти течій)
- Будівлі дні ніхто не вирішив
- Варязька балада
- Весна і вітер
- Вечір
- Вечір (Ось вечір знов...)
- Високий ранок. Камінь ненагрітий
- Від віку й донині
- Відвіку покарано степом
- Візія
- Вічне
- Влада
- Воякам
- Голоси
- Два сонети
- Дума
- Земна Мадонна
- З Євангелії піль
- Зловісне
- Знаю — медом сонця
- Історіософічне
- Істотне
- Ісход
- Карпати
- Київ
- Крик Ксенофонтових фаланг
- Куліш
- Лист
- Ми за життя горіли в пеклі
- Молитва
- Над Атлантиком
- Напис на книзі віршів
- Нариси з історії нашої культури
- Невимовне
- Невичерпальність
- Ноктюрн III
- Ода до прийдешнього
- Один вечір
- Одна пісня
- Пам'яті Осьмачки
- Підсумок
- Під чужим небом
- Поле бою
- Прага
- Присуд
- Провесна
- Серпневі строфи
- Символ
- Смаглявість від того вогню
- Сонет
- Степова Еллада
- Стилет чи стилос
- Строфи
- Сучасникам
- Сучасники
- Сьогодні
- Українські візантійські очі
- Фастівська ніч
- Шевченко
- Я знаю, що потрібно інших слів
Критика
- Євген Маланюк: поет-воїн та Одіссей української літератури
- Історіософські виміри національної ідеї крізь призму поезії Євгена Маланюка
- Авторська ментальність і біографія у творчості Євгена Маланюка
- Образи світової культури в поезії Євгена Маланюка
- Публіцистика Є. Маланюка: пошук відповідей на «прокляті питання» і спроба естетичного самовизначення (1921-1923 рр.)
- Художній світ лірики Євгена Маланюка
- “Великий ворог” із “маленької задротяної каплиці” (пореволюційні “бої” Євгена Маланюка за нове національне мистецтво)
- Практика монографічного портретування Євгена Маланюка (на матеріалі розвідок про Т. Шевченка та М. Гоголя)
- "…І став сонет здобутком революцій…" (сонетарій Євгена Маланюка і дещо навколо нього)
- Етноестетичні виміри культурологічної концепції Євгена Маланюка
- Невідомі автографи Євгена Маланюка