Біографія Артура Кларка

Поділитися:

Артур Чарльз Кларк – англійський та шрі-ланкійський письменник-фантаст, футуролог, науковець та винахідник – народився 16 грудня 1917 року Майнхеді, графство Сомерсет (Великобританія).

Після закінчення школи працював аудитором у лондонській скарбівні. Кларк входив до Британського міжпланетного товариства (British Interplanetary Society, BIS), що займалося пропагандою ідеї космічних польотів. Наприкінці 1930-х Артур почав писати бюлетені товариства і перші фантастичні твори.

Після початку Другої світової війни був призваний на військову службу до Королівських ВПС, де служив у званні лейтенанта. Брав участь у роботі зі створення радара, а також випробувань автоматичної системи посадки літаків. У 1945 у статті «Позаземні передавачі» (Extra-terrestrial Relays) описав свою ідею всесвітнього супутникового зв'язку, що прославила Кларка як науковця. Після війни повернувся до Британського міжпланетного товариства, яке очолював у 1946–1947 та 1950–1952.

Дебютував у фантастиці оповіданнями «Лазівка» і «Рятувальний загін» (1946). Був одним із засновників і активістів британського фендому наукової фантастики. З відзнакою закінчив Кінгс-коледж у Лондоні за фахом фізика і математика в 1948.

15 червня 1953 Артур Кларк одружився з Мерилін Мейфілд, але шлюб тривав лише пів року, після чого пара розлучилася. 1954 року Кларк написав Гаррі Векслеру, керівнику відділу наукових досліджень американського метеорологічного бюро (Scientific Services Division, U.S. Weather Bureau), пропозицію використовувати штучні супутники для створення прогнозів погоди. Векслер після цього став активним прибічником мирного використання ракет і супутників з метою метеорологічної розвідки.

У 1956 Кларк переїхав на Цейлон (тепер Шрі-Ланка), а в 1960-х отримав громадянство Шрі-Ланки. Жив у Коломбо. На той час Кларк захоплювався темою океану і вважав, що підводні плавання мають багато спільного з перебуванням у космічній невагомості. За коротке оповідання «Зірка» (The Star, 1955) 1956 року отримав премію «Г'юго». За період 1950-1970-х створив більшість романів, які прославили його в галузі наукової фантастики: «Кінець дитинства» (1953), «Місто і зірки» (1956), «Побачення з Рамою» (1973), «Фонтани Раю» (1979). Крім того в цей час було створено велику кількість оповідань від сатиричних до жорстко науково-фантастичних. Артур Кларк зробив свій внесок до кінофантастики, ставши одним із творців знаменитої «Космічної Одіссеї 2001 року» (1968), знятої Стенлі Кубриком. Того ж року Кларк опублікував роман «2001: Космічна Одіссея», написаний на основі власного сценарію.

Кларк активно цікавився досягненнями науки й техніки, зокрема астрономії та астронавтики. Наприкінці 1960-х – початку 1970-х разом з радіокоментатором Волтером Кронкайтом і астронавтом Волтером Ширрою вів репортажі про польоти космічних кораблів програми «Аполлон» для телерадіомережі CBS. Як популяризатор науки Артур Кларк створив велику кількість наукових і науково-популярних книг на тему космосу, його досліджень і колонізації, а також збереження природи океанів. Вважається, що саме у творах Кларка вперше була описана ідея «космічного ліфта». У 1962 став лауреатом премії Калінґи за досягнення в популяризації науки.

Також Кларк цікавився кібернетикою, новітніми засобами зв'язку. У 1980-ті активно користувався персональним комп'ютером і електронною поштою.

У 1986 було засновано «Премію Артура Кларка», яку присуджують за найкращий науково-фантастичний роман, опублікований у Великій Британії. 1989 року Кларк став командором Ордену Британської імперії і довгий час був єдиним письменником-фантастом, вшанованим такою почестю. 1998 року був посвячений у лицарі.

Більшість пізніх творів, 1990-2000-х років, було написано Кларком у співавторстві, зокрема з фахівцем НАСА Джентрі Лі та письменником Стівеном Бекстером. Критики зауважували, що ці твори помітно менш якісні за написані Кларком одноосібно, хоча кожен наступний був майстернішим. Останніми роками життя Артур Кларк унаслідок поліомієліту не міг ходити, проте продовжував писати й листуватися.

Артур Кларк помер 19 березня 2008 року.

Останній роман Кларка «Остання теорема» (2009), написаний у співавторстві з іншим лауреатом найпрестижнішої премії «Гросмейстер фантастики» Фредеріком Полом, вийшов посмертно.

Закони Кларка

У книзі «Профілі майбутнього» («Profiles of the Future», 1962) Артур Кларк сформулював так звані Закони Кларка, згідно яких розвивається сучасна наука:

Перший закон. Якщо заслужений, але старий науковець каже, що щось є можливим, він майже напевно має рацію. Якщо ж він говорить, начебто щось є неможливим, то, найімовірніше, він помиляється.

Другий закон. Єдиний спосіб встановити межі можливого – спробувати вийти за ці межі.

Третій закон. Будь-яку досить розвинену технологію неможливо відрізнити від магії.

Твори Артура Кларка

Цикли романів:

Космічна Одіссея
1968. 2001: Космічна Одіссея (2001: A Space Odyssey)
1982. 2010: Одіссея 2 (2010: Odyssey Two)
1987. 2061: Одіссея 3 (2061: Odyssey Three)
1997. 3001: Остання одіссея (3001: The Final Odyssey)

Рама
1973. Побачення з Рамою (Rendezvous With Rama)
1989. Рама II (Rama II) (в співавторстві з Джентрі Лі)
1991. Сад Рами (The Garden of Rama) (в співавторстві з Джентрі Лі)
1993. Рама, що з'явився (Rama Revealed) (в співавторстві з Джентрі Лі)

Одіссея часу
2003. Око часу (Time's Eye) (в співавторстві зі Стівеном Бакстером)
2005. Сонячна буря (Sunstorm) (в співавторстві зі Стівеном Бакстером)
2007. Першонароджені (Firstborn) (в співавторстві зі Стівеном Бакстером)

Окремі романи

1951. Прелюдія до космосу (Prelude to Space)
1951. Піски Марса (Sands of Mars)
1952. Острови у небі (Islands in the Sky)
1953. Кінець дитинства (Childhood's End)
1954. Велика глибина (The Deep Range)
1955. Світло Землі (Earthlight)
1956. Місто та зірки (The City and the Stars) (перероблений з повісті – 1948. Проти приходу ночі (Against the Fall of Night)
1961. Місячний пил (A Fall of Moondust)
1963. Острів дельфінів (Dolphin Island)
1975. Земля Імперська (Imperial Earth)
1979. Фонтани раю (The Fountains of Paradise)
1986. Пісні далекої Землі (The Songs of Distant Earth)
1988. Колиска (Cradle) (в співавторстві з Джентрі Лі)
1990. Привид із великих мілин (The Ghost From the Grand Banks)
1990. По той бік ночі (Beyond the Fall of Night) (в співавторстві з Грегорі Бенфордом)
1993. Молот бога (The Hammer of God)
1996. 10 балів за шкалою Ріхтера (Richter 10) (в співавторстві з Майком Маккві)
1999. Тригер (The Trigger) (в співавторстві з Майклом К'юбом-Макдавеллом)
2000. Світло інших днів (The Light of Other Days) (у співавторстві із Стівеном Бекстером)
2002. Рифи Тапробани (The Reefs of Taprobane)
2008. Остання теорема (The Last Theorem) (з Фредеріком Полом)