Напруженість

Англ.: tension; нім.: Spannung; ісп.: tensión; франц.: tension.

Драматична напруженість – це структурне явище, яке з’єднує між собою епізоди фабули і, зокрема, кожен з них у кінці п’єси.
Напруженість – наслідок засобу антиципації доволі моторошної розв’язки. Передбачаючи наступні події, глядач витворює у своїй уяві суспенс. Уявляє нещастя і почуває себе “напружено”.
У драматичному тексті кожен епізод, кожен мотив набувають значення тільки
тоді, коли проектуються на наступний епізод або мотив. Стейджер (Stager, 1946) вважав напруженість навіть специфічним принципом драматичного мистецтва. У такому випадку драматична структура має вигляд лука, натягування якого триває доти, доки не випустять смертельну стрілу.
Епічна драматургія (зокрема, у Брехта) потребує напруженості під час розвитку дії, а не в кінці п’єси. Коли розв’язка конфлікту відома заздалегідь, як у випадку
аналітичної драми, то напруженість цілком нейтралізовано, і глядач сконцентровує свою увагу на розвитку фабули.

Літ.: Freytag, 1857; Beckerman, 1970; Pütz, 1970; Genette, 1972; Demarcy, 1973.