Еволюція Гюго як поета (Новаторство поезії французького романтика)

О. В. Єрохіна

У Віктора Гюго є всі підстави бути популярним, і він дійсно популярний в повному розумінні цього слова: його мистецтво доступне найбільш широкому колу читачів, його думки і почуття близькі і зрозумілі всім. Але цього замало. Щоби письменник залишився в віках, його мистецтво повинно бути наповнено такими думками, таким змістом, які вічно хвилюють душу людини, полонять її серце, націлюють на справедливість і розумні справи. Саме такою є поезія Віктора Гюго, яка займає значне місце в літературній спадщині. Він, безперечно є одним з найвизначніших поетів XIX ст., хоча у нас він відомий більш як романіст і творець романтичної драми. А, між іншим, більшість ідей, знайомих нам з романів і драм Гюго, вперше були виражені з його поезії.

В ній найбільш яскраво виражена еволюція Гюго як художника і мислителя, так як кожна з його поетичних збірок — «Оди і балади», «Східні мотиви» чотири збірники 30-х років, пізніше створені «Відплата», «Споглядання», «Грізний рік» - є певним етапом його творчого шляху.

Перші літературні доробки поета були надруковані в журналі «Літературний консерватор», засновником якого були брати Гюго. За 16 місяців існування журналу Віктор створив і опублікував 22 поеми з різною тематикою. Поезії першої збірки «Оди та інші вірші» притаманна розсудливість, штучна правильність, умовно-пишні порівняння.

Читацького успіху вони не мали.

Виражаючи сутність своїх далеко ще не сформованих політичних і літературних принципів, Гюго писав в передмові до першого збірника: «Публікуючи цю книгу автор ставив перед собою 2 завдання: завдання міжнародне і завдання політичне». Які ж політичні принципи молодого поета? Про це він говорить достатньо виразно: «Історія людей тільки тоді розкривається в своїй поетичності, коли про неї судять з висоти монархічних ідей і релігійних вірувань».

Така була позиція, з якої почалася політична і літературна еволюція поета, який поступово долав помилки юнацьких літ. Уже в новій збірці «Оди і балади» помітна еволюція Гюго як художника і мислителя. Його віртуозність у використанні різних поетичних форм і ритмів стала майже акробатичною, проте форма перестала бути для Віктора самоціллю. Будь-які, навіть найбільш витончені поетичні доробки, несли в собі ідею, почуття, спогади. На відміну від класицистів з їх розтягнутими, але пустими за змістом віршами, Гюго висунув свою вимогу поезії, головне — «щоб думка завжди вкладалася в чіткі рамки строфи».

В ім’я свободи поетичної творчості Гюго замінив класичну форму вірша вільною системою віршотворення, яка не підвладна суворим правилам і канонам, прагнув з допомогою оригінальних ритмів виразити вільний політ думки і мислення поета.

Так, в баладі «Турнір короля Іоанна» Віктор Гюго прагне передати почуття і роздуми рицаря, який скаче в Париж на рицарське свято і мріє про славу героя та подвиги.

Строфіка народних пісень, які застосовував поет, надавала його баладам велику співучість.

Багатство мовної палітри і уміння нею користуватися допомагали В. Гюго створювати переконуючі образи і яскраві пейзажі, буквально розмальовуючи їх тонкою гамою змінних настроїв.

В його віршах досить багато захоплених вигуків, надмірного захвату, гіпертрофованих емоцій. Частково це зрозуміло — поету все життя була властива підвищена екзальтація почуттів. Проте в значній кількості вигуків можна побачити і залишки його попередньої, засвоєної на конкурсах, навички до класицистської напищеності, яка, на щастя, нейтралізувалася непідробною щирістю і поетичною майстерністю.

В новій збірці помітна і політична еволюція Гюго. Він відмовився від думки, що справжня поезія повинна надихатися монархічними і християнськими ідеалами. Тепер він ставив перед собою питання про соціальну роль поета, фактично — про свою роль в суспільстві. Що ж потрібно для творчості? Слава? Гроші? Чисте мистецтво? — Ні. «Народ тямущий потрібний поетові».

По-справжньому новим словом його поезії є збірка «Східні мотиви». У цій збірці автор більш рішуче заявляє, що в «обширному саду поезії немає заборонених плодів», і «поет вільний у виборі своїх тем». «Східні мотиви» особливо вражають своєю новаторською формою. Відкидаючи традиційні прийоми віршотворення і умовні алегорії класицистської поезії, Гюго намагається знайти нові образи, ритми і метафори для своєї поетичної системи. Саме в цій збірці особливо образний перехід від інтелектуальної і ораторської поезії до поезії емоцій, яка властива романтикам. Цим і пояснюються пошуки автора найбільш яскравих, вражаючих поетичних засобів, які діють не стільки на розум, скільки на почуття і відчуття. Він вивільнює свою поезію від релігійно-містичних настроїв, надає їй яскраву живописність і політичну гостроту.

Збірки 30-х років збагатили французьку поезію яскравими і точними пейзажними замальовками. Яскравість малюнка, увага до гри сонячного промінчика, до пластичної пози чи руху живої істоти поєднуються в віршах Гюго з поетичною натхненністю створеної картини. Природа в цих композиціях дихає спокоєм і злагодою всіх живих істот, вона наповнена любов'ю до людини; яку вірші «Заспокійлива картина».

Характерною особливістю поезії Гюго є поєднання романтичного ліризму з загостреним громадянським почуттям.

Настійлива думка про суспільну функцію поезії і високої місії поета проходить через всі збірники Гюго 30-х років. У вірші «Пан» автор заперечує, що мистецтво це «лише дзвінких фраз потік» і «гра рим».

Саме в поезії 30-х років зародилися теми й образи, які удосконаляться в його кращих творах 2 пол. ст. «Відплата» і «Споглядання», які належать до величезних поетичних шедеврів, що вийшли з-під пера В. Гюго.

Образ поета-вигнанця, який уперше з’явився в «Відплаті», - поета, який рішуче повстав проти військової диктатури, встановленої на його батьківщині Луї Бонапартом, і, не дивлячись на всі труднощі заслання, оголосив, що він залишиться там навіть у числі десяти останніх, навіть одиноким, — мав, крім того, величезне значення для всієї наступної французької культури, ставши для неї прикладом для наслідування.

Успіх «Споглядання», який вийшов з друку в 1856 р. був величезним. Всі любителі поезії, як розказував Андре Моруа, знайшли в цій книзі кращі із створених Віктором Гюго ліричні вірші.

Проте справжньої епічної сили поезії В. Гюго досягає в багатотомній «Легенді віків». У «Легенді віків» видно вражаючий дар Гюго — уміння передавати національну своєрідність і колорит епохи, виявити яскраві, типові риси народного мистецтва і народного життя.

Як справжній поет-громадянин, він з пристрастю публіциста реагував на все, що хвилювало французький народ. Палка любов до рідної землі, до рідного народу — це ті прогресивні основи світогляду Гюго, які зробили його великим письменником, продовжувачем кращих традицій національної французької літератури.

Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2002. – № 2. – С. 12-13.

Біографія

Твори

• Мазепа
• Пісенька
• Собор Паризької Богоматері

Критика

• Еволюція Гюго як поета (Новаторство поезії французького романтика)
• Жанрове новаторство роману В. Гюго «Знедолені» (про тип художньої свідомості перехідного часу)
• Загадка Есмеральди
• Кам’яна симфонія і кохання «короля блазнів» (Штрихи до аналізу образу Квазімодо, героя роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»)
• Політична лірика Гюго в перекладах Івана Франка
• Публіцистичні посили в романі-епопеї Віктора Гюго «Знедолені»
• Схід та Захід у поетичній збірці Віктора Гюго «Орієнталії»: питання критичної інтерпретації