Віктор Гюґо. Осінь
Де ж тепер світанки осіянні теплом?..
Повітря й небо - вже не ті...
Така коротка наша днина... закінчились чарівні дні
На жаль. Вже жовтий лист дерев виходить із тіні...
Сумна подруга осінь... вірні їй і вітер і туман
А літо - лиш мій друг, що шепнув мені: “Тепер ти сам”.
Переклав Назар Агаджанян
Твори
Критика
- Еволюція Гюго як поета (Новаторство поезії французького романтика)
- Жанрове новаторство роману В. Гюго «Знедолені» (про тип художньої свідомості перехідного часу)
- Загадка Есмеральди
- Кам’яна симфонія і кохання «короля блазнів» (Штрихи до аналізу образу Квазімодо, героя роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»)
- Політична лірика Гюго в перекладах Івана Франка
- Публіцистичні посили в романі-епопеї Віктора Гюго «Знедолені»
- Схід та Захід у поетичній збірці Віктора Гюго «Орієнталії»: питання критичної інтерпретації
