Наталія Шевель. Запізніле каяття
Кущ жасмину розіслав свої пахощі всієї околицею. А як він гарно цвів. Сліпучі букетики дарував не одному пильному погляду, вабив око не одного, хто на нього дивиться. Гарний затінок створював на подвір'ї.
За невеликим тином, одразу ж за розквітлим кущем, Василь з Володимиром варили в казанку кашу, звичайну, з пшоном, затовчену салом із цибулею. Чом не привід побути разом двом друзям? Поговорити про життя-буття. Посідали на густій траві, розмовляють, поки в казанку кипить.
- Знаєш, Василю, - почав Володимир, - як у мене болить серце за доньку, за її заміжжя. У неї ж двоє діток.
Батько хвилюється за Ніну. Як вона могла вибрати собі такого чоловіка? Скільки ж хлопців було!.. Ні, треба красеня, з міста. На сільських і не дивилася. От тепер і маєш. Якої там допомоги чекати? Зять - у затінку під хатою, а Ніна - на городі. На межі - колиска з меншенькою донечкою, старшенька до бабусі горнеться...
Вже немолодий Василь переймається розповіддю. Він і сам дещо чув, але нічого не запитував. А тепер ось друг сам розповідає про те, чого не можна втаїти. Чи такого майбутнього бажали доньці? Як квіточку, плекали.
Перейнявся почутим і жасмин. Та так, що аж почав схвильовано тремтіти важким від цвіту віттям.
- Дивно, - помітив господар, - вітру немає, а гілки ворушаться.
Не знали вони, що й жасмину не байдужа доля молоденької Ніни, а, особливо, двох її донечок, які, найімовірніше, не потрібні татусеві. Він, жасмин, прихистив би їх,він дужий.
Повідав Володимир, що Ніна кається, хоча й нічого не каже. Зрозуміло, нічого доброго немає. Нічого не змінити. Не розуміли поведінки чоловіка, то ж лише обурювалися. За столом біля пахучого куща смакували звареною на вогні в казанку козацькою кашею. Розмовляли, згадували... зітхали.
Білосніжний красень чув усю розмову, тож і сам схвильовано зітхав, думаючи про запізніле каяття тієї, яка так помилилася у виборі судженого.
