Засоби відтворення викривальної просторічної лексики в перекладах романів А. Франса «Сучасна історія» і «Острів пінгвінів»
І. М. Худзей
На сторінках «Сучасної історії» Анатоль Франс писав: «Кожна епоха має свій устрій життя, який визначає спільний усім людям спосіб мислення. Наші уявлення — це не продукт думки, а результат звичаїв. Через те, що з визнанням цих уявлень пов’язана пошана, а з запереченням їх — ганьба, ніхто не насмілюється заперечувати їх відверто» [15, с. 317].
Сам письменник не тільки посмів заперечити священні принципи буржуазної моралі, а й висміяв їх внутрішній алогізм, безглуздість. Амплітуда сміхової палітри А. Франса досить різноманітна — від невинного жарту та поблажливої іронії до вбивчого гротеску. Сміх Франса знайшов найповніше втілення в тих сатиричних творах, в яких виражено негативне ставлення письменника до буржуазної дійсності. Передусім це такі твори, як «Сучасна історія», «Острів пінгвінів», «Кренкебіль», написаних після так званого «переломного» періоду [3].
У зв’язку з новою ідейною установкою цих творів змінюється їх словесне наповнення. У цих франсівських шедеврах мовностильові засоби від «запозичень» готових фраз і образів до індивідуальних, які стали крилатими афоризмами, служать письменникові для сатиричного змалювання буржуазної Франції.
Один із найбільш характерних засобів комічного у цих творах Франса — прийом об’єднання загальномовних і традиційно-літературних лексичних пластів мови [2, с. 3].
В нашому дослідженні йдеться про відтворення українською й російською мовами лише просторічної емоційно-зниженої лексики, яка в силу своєї експресивності на фоні нейтрально-розмовних або традиційно-літературних стилів і спричиняється до «невиправданого очікування» [5, с. 392].
Слід зазначити, що словесний гумор, з точки зору мовного матеріалу, несе в собі специфічне національне забарвлення, а це створює неабиякі труднощі для перекладачів. Згадаємо слова В. Маяковського: «Перекладати мої вірші важко ще й тому, що я вводжу у вірш звичайну розмовну мову (наприклад — «светить и никаких гвоздей») — спробуй це перекласти» [4, т. 12, с. 142].
Ще напередодні XX ст. А. Бергсон, якого часто цитують у дослідженнях з проблеми комічного, розділяючи комізм на ситуативний і словесний, повністю заперечував перекладність останнього. За його визначенням, словесний комізм залежить як від структури фрази, так і від добору слів [14, с. 105].
Ця і частково гумбольдтська теорія про неперекладність художнього твору давно спростовані радянськими теоретиками і критиками художнього перекладу. М. Рильський, стверджуючи можливість перекладу з однієї мови на іншу, наголошував, що «переклад художнього твору сам повинен бути художнім твором» [7, с. 105]. Він не тільки теоретично обґрунтував свою думку, але й блискуче довів її практично, відтворивши українською мовою багатогранну мовно-сміхову палітру «Орлеанської діви» Вольтера.
Отже, при перекладі з однієї мови на іншу йдеться як про відтворення засобами іншої мови предметно-логічної, комунікативної сторони твору, так і його стилістично-експресивних особливостей.
У цьому плані аналіз перекладів творів А. Франса «Сучасна історія» і «Острів пінгвінів» представляє значний інтерес. Як зазначає дослідник творчості письменника Я. Фрід, «стиль Франса емоційно-нейтральним майже не буває: в ньому — іронія, сарказм, ліризм» [13, с. 208].
Дієвість і сила франсівського стилю в діалозі. Формою діалогічного мовлення Франс передає цілу гаму різних, інколи радикально протилежних думок, взаємовідносин співбесідників, їх ставлення до навколишньої дійсності в нерозривному зв’язку з індивідуальними особливостями їх характерів. Стилістична амплітуда позалітературнпх елементів мови у згаданих творах Франса досить широка. В цілому ж франсівська просторічна лексика служить для створення соціально-негативної характеристики персонажів.
Для прикладу наведемо хоча б фразу політичного кар’єриста і безпринципного злодія префекта Вормс-Клавлена. Йдеться про прихильників претендента на єпископський престол абата Гітреля. «— Mais mon cher Guitrel... vous n’avez pour vous que la Fripouille» [15, c. 335-336]. Фамільярно-зневажливе fripouille, виступаючи стилістичною домінантою на фоні нейтральної тональності цієї фрази, вимагає свого відповідника в мові перекладу.
У перекладі Д. Паламарчука французька фраза звучить так: «Та за Вас Гітрелю сама шушваль» [8, т. 2, с. 127]. Контекстуальний відповідник шушваль і є тим повноцінним еквівалентом французькому fripouille. Слово шушваль, розкриваючи безцеремонність натури Вормс-Клавлена як представника французької адміністрації, разом з тим, служить характеристикою Гітреля за принципом: «Скажи мені, хто твої друзі, і я скажу, хто ти». Однак французьке fripouille не завжди може передаватися словом шушваль. Слід підкреслити, що в підході до перекладу експресивно зниженої лексики важливо враховувати екстралінгвальні фактори. Для прикладу наведемо авторську фразу: «Оn les nommait aussi chosards et parfois fripouilles» [16, c. 174]. Тут fripouille є оцінкою цілого політичного угруповання, а саме прихильників республіканського устрою Франції.
В українському перекладі Ю. Лісняка читаємо: «Звали їх також громадянцями, а інколи голодранцями» [8, т. 4, с. 225]. У перекладі за редакцією М. Терещенка: «Звали їх також «виконавцями», а часом падлюками» [11, с. 103]. В. Динник дає: «Их называли также «поддельщиками», а то и сволочью» [9, т. 6, с. 118]. В останньому російському перекладі В. Динник: «Их называли также республикашками, а то и сволочью» [2, с. 90]. Ми бачимо, що переклад Ю. Лісняка відрізняється від наступних внутрішньою римою і предметно-логічним планом. Слово голодранці мимоволі асоціюється з таким поняттям, як санкюлоти. Франс, як відомо, виражаючи просту істину звичайним простим словом, таврує прихильників фінансової олігархії, яка, за словами письменника, «тримала в своїх руках депутатів, міністрів і президента» [16, с. 174]. У наведених чотирьох перекладах привертає увагу і відтворення неологізму chosards, створеного за допомогою пейоративного суфікса -ard. Досить вдало, на наш погляд, це зневажливе слово відтворено іронічно зменшувальними словами в першому і четвертому реченнях. Можна виправдати деякою мірою заміну chosards на виконавці в другому реченні. Однак передача chosards як поддельщики в передостанній фразі нічим не мотивована.
Для правильного розуміння і відтворення франсівського просторіччя важливо розрізняти два випадки: коли воно виступає лише як риса характеру, як соціально-психологічний фактор вираження ставлення суб’єкта до адресата, а коли є виявом ставлення до окремого предмета, явища тощо. З цього приводу варто навести приклад, в якому йдеться про «славнозвісну» особу Франції — генерала Буланже. Віце-адмірал Вулканмуль звертається до міністра закордонних справ Мурмутана: «En un tournemain je vous débarasserais de cet animal ... Mais en ce moment, j’ai d’autres chiens à fouetter ... Je me suis flanqué une fort culotte au bac ... L’honneur avant tout, que diable!» [16, c. 230].
Наведений фрагмент діалогу аж ніяк не дає підстави твердити про негативне ставлення адмірала до Буланже. Цей гоголівський Чічіков – Вулканмуль спроможний назвати лайливим словом кого завгодно, хоч в даному'випадку слово cet animal стилістично мотивоване. Груба, насичена жаргонними фразеологізмами мова Вулканмуля передає ставлення суб’єкта до адресата. Отже, передача всіх відтінків мови Вулканмуля є важливим фактором для розкриття його характеру, а разом з тим і особи міністра закордонних справ. Слово animal не становить труднощів для перекладу. Тому російські і українські перекладачі передали його повним лексичним відповідником (тварюка — укр., скотина — рос.). Однак ті фразеологізми, якими виражена турбота адмірала, названо рід його занять, по-різному відтворені в перекладах. У перекладі Ю. Лісняка читаємо: «Та в мене саме інший клопіт в голові. Я дощенту програвся в бакара. Треба десь шукати грошей, і то чималу суму. Честь дорожча за все, хай йому біс!» [8, т. 4, с. 255]. В останньому російському перекладі В. Динник: «Но сейчас мне не до того ... дочиста продулся в баккара. Нужно достать уйму денег. Честь — прежде всего, черт побери! [13, с. 117]. Тут український переклад дещо поступається перед російським літературним звучанням. У російському перекладі хоч не передано всієї констативної гами відтінків французьких фразеологізмів, зате збережено інтелектуальну обмеженість адмірала просторічним, до того, фамільярним — продулся в баккара, уйму денег.
Якщо в наведеному прикладі вибір лексичних засобів для назви третьої особи лише доповнює характер відносин між партнерами, то в прикладах, які ми подаємо нижче, даний принцип зображення відступає на другий план. Так, у мові сатирично осміяних персонажів монархічного спрямування Жозефа Лякріса й Анрі де Бресе просторічна лексика служить засобом саморозвінчування. Багаторазове повторення метафоричного gueuse для назви республіки є виявом їхнього ставлення до предмета мовлення. У слові gueuse сконцентровані ненависть і презирство, зневажливість і насмішка. Тому при перекладі важливо знайти такий еквівалент, який виражав би всі ці емоції. Розглянемо три французькі фрази з словом gueuse: — «Je ne suis pas tendre pour la gueuse [15-Г, c. 150], «Et tant que nous n’avons pas étranglé la gueuse je ne serai pas tranquille» [15-Г, c. 180], «Avec eux (nationalistes) nous étranglerons la gueuse [15-Г, c. 304].
У російському перекладі Б. І. Ярхо французьке gueuse у всіх трьох випадках передано лайливим потаскуха. Передавши gueuse на ступінь нижчим емоційним синонімом, перекладач проте зберіг образ першотвору.
В українському перекладі французьке gueuse відтворено двома словами; в перших двох реченнях словом негідниця.
«Я не відчуваю особливої ніжності до цієї негідниці-республіки» [9, т. 4, с. 468].
«І поки ми не задушимо негідниці, я не матиму спокою». [9, т. 4, с. 479].
У третьому ж випадку:
«З їхньою (націоналістичною. — І. X) підмогою ми задушимо цю повію» [9, т. 4, с. 525]. Оскільки у французьких фразах gueuse співвідноситься з одними й тими ж словами, виникає сумнів щодо доцільності його передачі двома українськими лексичними одиницями — негідниця і повія. Між тим, негідниця і повія лексично неоднорідні. Варіантний лексичний відповідник негідниця не передає асоціацій, які пов’язані з французьким gueuse. Тим самим затушовано, стилістично нейтралізовано ставлення прибічників монархії до республіканського ладу.
З наведеного прикладу випливає, що вибір лексики для назви третьої особи залежить не стільки від соціальної градації діючих осіб, скільки від ставлення суб’єкта до окремого предмета чи явища. За таким принципом побудовано прийом позитивної оцінки третьої особи негативно-зниженою лексикою. При цьому зовсім зникає соціально-психологічна відстань між суб’єктом й адресатом. Для прикладу наведемо уривок тексту, в якому йдеться про претендента на королівський престол Франції герцога Орлеанського. Прихильник монархічного ладу пан де Громанс так висловив свою думку про популярність «майбутнього» короля серед народу: «On m’a dit qu’ii était presque populaire dans les faubourgs sous sobriquet de Gamelle» [16-Г, c. 137]. Розмовно-фамільярне Gamelle надає іронічній характеристиці герцога Орлеанського сатиричного звучання. У наведеному контексті Gamelle не просто термін солдатського вжитку, а створений народом образ ненависного йому короля. Тому переклад Gamelle лексичним відповідником Солдатський Казанок [8, т. 2, с. 464] і Солдатский Котелок [10, с. 504] можна вважати лише формальним, оскільки образність французького слова втрачена. Встановлення рівноцінності мовних засобів при перекладі повинно бути тільки функціональне, а не формальне [6, с. 9].
У деяких випадках неусвідомлення функціональної ролі просторіччя в окремих граматичних конструкціях призводить до невиправданих втрат. Наведемо фразу сатиричного персонажа графа Джюббо—Іклюс (Естергазі. — I. X.) на суді Коломбана (Золя — I. X.). «Ma déposition ... la voici: merde!» [16, c. 286]. Для розкриття комізму процесу над Золя Франс об’єднує в одній фразі слова різних функціональних стилів. Ділового, в даному випадку déposition, розмовно-нейтрального — la voici і просторічно-вульгарного — merde. Комізм ситуації посилюється ще й тим, що merde умовно співвідноситься як зі свідченням Естергазі, так і з його ставленням до Золя. Отже, при конкретизації merde на ти лайнюк втрачається подвійна функція просторічного елемента і наголос в основному робиться на розкритті стосунків суб’єкта і адресата. Тому, як нам здається, доцільно зберегти форму франсівської фрази в перекладі (для збереження функціональної ролі merde в першотворі), як ось: — «Ось моє зізнання: падлюка!» [11, с. 162]. Подібна «обгрунтованість» свідчення є виявом відсутності доказів і разом з тим характеристикою Естергазі.
Як видно зі сказаного, сатиричне зображення негативних франсівських персонажів, їхніх стосунків, взаємовідносин, їх оцінок навколишньої дійсності, здійснюється саме просторічно зниженою лексикою.
При цьому важливо зазначити, що наше дослідження було б не повним без наведення просторічних елементів і їх функціональної ролі в мові толерантного професора словесності — Бержере. Цього гуманіста вражає груба форма вислову. Мові Бержере властиве широке філософське узагальнення і тому його лексика переважно абстрактна. Правда, в тих випадках, коли Бержере зупиняється на конкретних фактах чи явищах, він інколи вдається до побутової, фамільярної лексики. Так, для розвінчання офіційно-релігійного культу Жанни д’Арк він називає її фамільярним mascotte: «Jeanne d’Arc fut une mascotte» [15-A, c. 150]. Фамільярно-діалектне mascotte не має стилістичних відповідників в українській і російській мовах. Тому перекладачі вдалися до певних лексико-граматичних трансформацій.
В українському перекладі французька фраза звучить так: «Жаннине дівоцтво було для французів чудодійним талісманом» [8, с. 61].
У російському: «Девичье сокровище Жанны д’Арк — это национальное сокровище Франции» [10, с. 65].
З наведених уривків не можна говорити про перевагу того чи іншого перекладу. В обох випадках збережено гумористичну тональність франсівської фрази: в українському перекладі незвичним поєднанням слів дівоцтво і талісман, в російському ж перекладі каламбуром — девичье сокровище і национальное сокровище.
Наведена репліка Бержере викликала відповідну реакцію в «трьох колах міського товариства» і, як іронізує Франс: «... on faisait grise mine pour avoir appelé Jeanne d’Ârc une mascotte militaire» [15-A, c. 198]. Якщо в першому випадку перекладачі передали іронічне mascotte засобами різних мовних трансформацій, то в даному разі різниця в перекладі цього слова досить разюча, особливо в російському контексті.
Так, Д. Паламарчук майже зберіг лексико-граматичну структуру попереднього перекладу: «...на нього дивилися скоса за те, що він порівняв Жаннине дівоцтво з солдатським талісманом» [8, т. 2, с. 78]. Подібний повтор в перекладі аж ніяк не суперечить стилістичній манері Франса, оскільки авторські повтори завжди стилістично мотивовані. І. Татаринова «уточнила» зміст французької фрази: «...на него дулись за его каламбур о Жанне д’Арк» [10, с. 84]. Передача в даному разі фамільярно-іронічного mascotte літературним терміном каламбур — не найкращий вихід з положення.
Залучення до аналізу російських перекладів ще раз підтверджує думку Ш. Баллі про те, що вивчення експресивних засобів інших мов дає змогу глибше усвідомити експресивні можливості рідної мови» [1, с. 42]. При цьому аналіз підтверджує, що вибір еквівалентних засобів при перекладі є до деякої міри суб’єктивним і не завжди вичерпує всі експресивні можливості мови перекладу. Наведені нами приклади дають право говорити про стилістичне навантаження просторічної лексики в перекладах «Сучасної історії» і «Острова пінгвінів».
Список літератури: 1. Баллы Ш. Французская стилистика. — М.: Иностранная литература, 1961. 2. Долинин К. Функциональные стили французского языка в творчестве Анатоля Франса: Автореф. дис. канд. филол. наук. — Л., 1961. 3. Ковалева И. С. Творчество Анатоля Франса в годы перелома (1889-1895). — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1957. 4. Маяковский В. Полн. собр. соч.: В 13-ти т. — М.: Худ. лит., 1955—1961. 5. Потебня А. А. Из записок по теории словесности. — Харьков, 1905. 6. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. — М.: Международные отношения, 1974. 7. Рильський М. Мистецтво перекладу. — К.: Радянський письменник, 1975. 8. Франс А. Твори: В 5-ти т. — К.: Дніпро, 1976—1977. 9. Франс А. Собр. соч.: В 8-ми т. — М.: Художественная литература, 1957—1960. 10. Франс А. Современная история. — М.: Художественная литература, 1964. 11. Франс А. Острів пінгвінів. — К.: Держлітвидав, 1955. 12. Франс А. Остров пингвинов; Восстание ангелов. — М.: Художественная литература, 1978. 13. Фрид Я. Анатоль Франс и его время. — М.: Художественная литература, 1977. 14. Bergson H. Le rire (Essai sur la signification du comique). — Paris, 1910. 15. France A. Histoire contemporaine. — Paris, Calmann—Lévy. 16. France A. L’île des pingouins. — Paris, Calmann—Lévy.
Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1981. – Вип. 62. – С. 112-118.
Твори
Критика
- До питання про своєрідність історизму в куаньярівському циклі А. Франса
- Засоби відтворення викривальної просторічної лексики в перекладах романів А. Франса «Сучасна історія» і «Острів пінгвінів»
- Поетика новели Анатоля Франса «Сім жінок Синьої Бороди»
- Традиції і новаторство у створенні образу інтелектуального героя у творах А. Франса
Поділитися