Основні мотиви ліричної поезії Лонгфелло 20-30-х років XIX ст.

Т. О. Устенко

На творчість Генрі Лонгфелло звернула увагу передова громадскість ще в минулому столітті. В полі зору критики і широкого кола читачів тих днів були в основному «Пісні про рабство» і «Пісня про Гайавату».

Лірична поезія Лонгфелло 20-30-х років стала об’єктом дослідження тільки в наші часи. Статті Б. Б. Томашевського та Л. І. Ронгонена можна вважати першими спробами у вивченні ранньої поезії американського художника слова. А дослідження перших кроків творчого шляху поета — завдання не малої ваги: перші літературні спроби нерідко бувають своєрідним ключем для пояснення подальших чудових творів Лонгфелло.

Цілий ряд поетичних і прозових творів вийшли із-під пера Генрі Лонгфелло ще в студентські його роки. Тільки протягом півтора року (січень 1824 — середина 1825) було опубліковано близько 40 віршів, що свідчило про інтенсивну творчу діяльність молодого поета.

Кращі зразки своєї ранньої лірики, опублікованої на сторінках філадельфійського журналу «American Monthly Magazine» і бостонської газети «The United States Literary Gazette» поет пізніше включив до свого першого збірника «Voices of the Night» (1839).

Поряд з ліричними творами поета 20-х років («An April Day». «Autumn», «Woods in Winter», «Sunrise on the Hills», «The Spirit of Poetry», «Burial of the Minnisink» та ін.) у збірник увійшли вірші 30-х років («Prelude», «Hymn to the Night», «А Psnim of Life», «The Reaper and the Flowers», «The Light of Stars», «Footsteps of Angels», «Flowers» та ін.) Сюди ж увійшли і 24 поетичних переклади Лонгфелло.

Спробу аналізу ідейно-художнього змісту збірника Лонгфелло вперше зустрічаємо у вступній статті Б.Б. Томашевського та пізніше — спеціальній статті Л.I. Ронгонена «Про ранню поезію Лонгфелло». Для статті Л.І. Ронгонена характерним є ухил в дослідження лексичних особливостей ранньої творчості поета. Приділяючи велику увагу фразеології, багатству образних словосполучень, що дозволяють створювати бажану тональність, розглядаючи різноманітні мовні зображувальні засоби та інші лінгвостилістичні особливості ранньої поезії Лонгфелло, Л.І. Ронгонен висловлює цікаву думку: «Рання творчість дає ключ зрозуміти еволюцію світогляду і творчого методу поета, розкриває значно складний шлях переходу з безхмарної юності в сувору поетичну зрілість».

Але ця безперечно правильна думка, на жаль, фактично не розкрита, поскільки аналіз творів Лонгвелло початку 20-х років (на індійську тематику, наприклад) подається після аналізу віршів, створених у кінці 30-х років. У статті відсутнє зіставлення ранньої і зрілої поезії Лонгфелло, без чого не можна в певному обсязі визначити місце ранньої поезії в ідейно-творчій еволюції американського поета.

В розгляді ліричної поезії Лонгфелло 20-30-х років XIX ст. своїм завданням ми ставимо — в якійсь мірі заповнити цю прогалину.

На літературному поприщі Генрі Лонгфелло виступив на початку 20-х років XIX ст., коли в США формувалась романтична література, в дусі якої і створені його перші поетичні спроби, часто ще незрілі, нерівні, інколи наївні.

Вихований у демократичному оточенні сім’ї, в якій зберігалися живі перекази про недавню війну за незалежність і де свято вірили в те, що «Декларація прав людини» дійсно гарантує свободу кожному американцю, молодий поет швидко відчув невдосконаленість сучасної йому американської дійсності. Ось чому вже перші вірші юного поета пройняті настроями туги і печалі, романтичної меланхолії, почуттям самотності (показовою є його поезія «То Ianthe», надрукована в 1924 p.).

В кращих зразках ранньої лірики Лонгфелло виразно прозвучав і романтичний протест проти американської буржуазної дійсності. Тут не можна не згадати одне помилкове твердження Л.І. Ронгонена. Так, назвавши поза всякої хронологічної послідовності твори збірника — «Hymn to the Night», «Flowers» (кінець 30-х років), «An April Day», «Autumn», «Woods in Winter», «Sunrise on the Hills» (початок 20-x років), автор висловлює думку: «Наслідуючи традиції Вордсворта і Кольріджа, Лонгфелло вдовольняється на перших порах малими горизонтами камерної лірики, вірші його вражають часом почуттям споглядальності, примирення з дійсністю».

Але це твердження спростовується творчою практикою поета ще ранніх років. Хіба можна говорити про примирення з дійсністю, ознайомившись з юнацькими творами поета, присвяченими зображенню трагічної долі індійського народу? В цих творах («Lover’s Rock», «Jeckoyva», «Burial of the Minnisink», «The Indian Hunter»), написаних ще на початку 20-х років, вже помітно несприймання поетом американської дійсності. Звернувшись в них до зображення життя індійського народу, приреченого буржуазією США на знищення, правдиво змальовуючи благородний світ індійців, що зі зброєю в руках відстоювали свою незалежність, молодий поет відкрито засуджує американських колонізаторів, що згонили індійців з їх споконвічно плодородних земель і по-варварськи їх знищували.

В поезії на індійську тематику Лонгфелло звертався, як бачимо, до теми важливого суспільного значення — теми про трагічну долю індійського народу — і вже в цьому виявився протест поета проти існуючого соціального гніту, активний інтерес до життя.

Ці ж риси знаходимо і в пейзажній ліриці печатку 20-х років, що перебувала, за його власним визнанням, під впливом Брайента — одного з перших американських поетів-романтиків. Захоплюючись поезією свого старшого сучасника, поет-юнак вчиться у нього спокійному і чуйному спостереженню природи. Як і в Брайента, у нього кожний кущик, деревце, ліс, ріки, озера, птиці живуть своїм власним прекрасним життям. Слідом за Брайентом він створює мальовничі картини природи різної пори року: весни — «An April Day», осені — «Autumn», зими — «Woods in Winter», літа — «Sunrise on the Hills».

Навчаючись у романтика Брайента тонкому спостереженню природи, майстерному зображенню її краси, Лонгфелло разом з тим, слідом за романтиками, широко використовує і багатства рідного фольклору, яким захопився, за словами американського критика Гранта, ще «з самого початку своєї творчої діяльності».

Розвиваючи фольклорні традиції, а також традиції просвітительської літератури, він прославляє в своїй пейзажній ліриці людину-творця. У вірші «Autumn», наприклад, поет створює мальовничо-ідилічну картину осінньої природи, від якої віє безжурною тишею, урочистим спокоєм. Але ця картина завершується повним піднесеного пафосу гімном на честь людини-будівника, творця врожаїв, якими так багата осінь:

О what a glory doth this world put on From him who, with a fervent heart, goes forth Under the bright and glorious sky, and looks On duties well performed, and days well spent!

Щоб прославити людину-творця, результати праці якої видно всюди, поет олюднює природу, одухотворює її. Прославляючи велич творця і владики, що виконав свій високий і благородний обов’язок, одухотворені гуманістичним почуттям образи природи співають «урочисту пісню» людині:

For him the wind, ay, and the yellow leaves Shall have a voice, and give him eloquent teachings;

He shall so hear the solemn hymn...

Нове в ранній поезії Лонгфелло виявилось в тому, що він зумів передати тонкі, часом трудно вловимі відтінки людських почуттів, які викликані сприйманням краси і величі оточуючої природи.

Пейзажна лірика Лонгфелло початку 20-х років цінна тим, що вже в ній поет висловив своє невдоволення буржуазно-плантаторським ладом у США. В цілому ряді його ліричних поезій цих років виявляється руссоїстське прагнення втекти від тогочасної дійсності в прекрасний ідилічний світ чудової природи, яка протиставлена цивілізації. Прикладом може бути вірш «Sunrise on the Hills», в якому романтично настроєний поет закликає своїх співвітчизників відійти від американської дійсності з її тривогами і незгодами в цілющий світ природи:

If thou art worn and hard beset
With sorrows, that thou wouldst forget,
If thou wouldst read a lesson, that will keep
Thy heart from fainting and thy soul from sleep,
Go to the woods and hills! — no tears
Dim the sweet look that Nature wears.

Кінцівка вірша характерна для поета-романтика. В арсеналі поета і типово романтичні поетичні засоби: яскравість образів, різноманітність емоціонально-наснажених епітетів, метафор, порівнянь та інших тропів. Цим відзначається вже перша строфа твору:

I stood upon the hills, when heaven’s wide arch
Was glorious with the sun’s returning march,
And wocds were brightened, and soft gales
Went forth to kiss the sun-clad vales.
The clouds were far beneath me; — bathed in light,
They gathered mid-way round the wooded height.
And, in their fading glory, shone
Like hosts in battle overthrown.

Піднесеність епітетів (heaven’s wide arch was glorious), ускладненість метафоричних образів (soft gales went forth to kiss the sun-clad vales), широка масштабність порівнянь (The clouds... in their fading glory, shone like hosts in battle overthrown) надають поезії дещо урочистого пафосу. Цьому сприяють значною мірою і використані поетом архаїзми як лексичного, так і граматичного характеру. Перші ж рядки заключної строфи:

if thou art worn and hard beset
With sorrows, that thou wouldst forget — наочний тому приклад.

Уже в юнацькій ліриці Лонгфелло намітились соціальні мотиви, прозвучав романтичний протест проти поневолення людей, проти негативних сторін сучасної йому буржуазної дійсності. Антибуржуазні тенденції в творчості поета помітно зростають в 30-ті роки, коли з розвитком капіталізму в країні посилився національний і расовий гніт, коли все ясніше проступав справжній облік американської буржуазії з її безупинним хижацтвом, жадібністю, прагненням до наживи. Ряд повстань обездоленого дрібного фермерства і посилення в кінці 30-х років руху проти рабства допомогли письменникові чіткіше помітити темні сторони буржуазно-плантаторського укладу США. Ось чому в творчості Лонгфелло — справжнього американського демократа, чуйного спостережника життя — антикапіталістичні тенденції посилюються, критика негативних сторін буржуазної дійсності стає більш гострішою.

В статті «Defence of Poetry», надрукованій у 1832 p., Лонгфелло виступає з відкритим засудженням того духу «практицизму» і «вигоди», що все глибше проникав у життя його співвітчизників. «Наш вік явно проймається духом практицизму, нічим не прихованої вигоди, — пише він з обуренням. — Ми цілком поглинені прагненням до наживи, до розбещеної насолоди».

Лонгфелло не сприймає буржуазну дійсність США, критикує її, як і раніше, з романтичних позицій. Причому він далекий від думки про революційну перебудову суспільства, що властиво було для англійських революційних романтиків — Байрона, Шеллі, творчістю яких він захоплювався і в зрілі роки. І все ж ідейно-художній зміст творів Лонгфелло 30-х років дозволяє говорити про еволюцію світогляду американського художника, про всезростаючу його близькість до сучасного життя. У романі «Hyperion», опублікованому в 1839 p., поет звертається до читачів з закликом — не тікати від сучасного життя, стати до нього ближче, бути активним учасником в поліпшенні сучасного життя, мужньо зустрічати майбутнє. «Не звертайтесь до страшного минулого, — говорить автор, — воно не повернеться, мудріше — роби кращим сучасне, — воно твоє; сміливіше йди вперед, зустрічай майбутнє мужньо, без постраху».

Заклик поета стати ближче до життя і сміливо діяти, ще сильніше прозвучав у вірші «Prelude» та «А Psalm of Life» — кращих творах збірника «Voices of the Night», опублікованих, як і «Hyperion», в кінці 30-х років.

У вірші «Prelude» — своєрідній поетичній передмові до збірника — Лонгфелло користується досить ускладненими метафоричними образами. Життя буржуазних міст він називає «лісом, де лунає гуркіт залізних гілок», ... над якими звисають «небеса, почорнілі від гріха». Життю міст з їх меркантильним духом і жорстокістю Г. Лонгфелло протиставить, як і раніше, ідилічний світ природи. Але в той же час він заявляє про свій тісний зв’язок з сучасністю і звертається до американських письменників з закликом «глянути в глибинний потік життя» і змалювати його в своїх творах: «Знай, що ти і в дальшому будеш оспівувати не гори з їх сніжною верховиною, не ліси шумливі, як море бурхливе, не вічно текучі ріки, — вигукує поет. — Є ліс, де лунає гуркіт залізних гілок! В ньому протікає могутня ріка, і хто в неї гляне, той побачить небеса, почорнілі від гріха, небеса, невимірні по глибині і простору. Глянь в своє серце і пиши! Глянь в глибокий потік життя!».

З тими ж вимогами поета ми зустрічаємось і у творі «А Psalm of Life», в якому вже чітко визначається еволюція світогляду поета в кінці 30-х років.

Форма вірша, відмітного своїм пафосом, абстрактністю образів, як і раніше, романтична, але нема вже і натяку на той настрій туги і печалі, романтичної меланхолії і смутку, що було властивим для творів поета 20-х років. Нема вже тут заклику до втечі в цілющий світ природи. Як і в інших творах кінця 30-х років («Hyperion», «Prelude»), Лонгфелло ставить питання про тісний зв’язок поезії з життям. Більше того, в обставинах посилення класової боротьби 30-х років, у період активного руху трансценденталістів він вимагає від сучасників відгуку на найбільш хвилюючі питання часу, активної участі в життєвій боротьбі, в боротьбі за поліпшення суспільно-політичних порядків своєї країни. Людина повинна бути, на думку поета, борцем у житті, героєм на полі бою:

In the world’s broad field of battle,
In the bivouac of Life,
Be not like dumb, driven cattle!
Be a hero in the strife!
Trust no Future, nowe’er pleasant!
Let the dead Past bury its dead!
Act, — act in the living Present!
Heart within, end God o’erhead!

Як і в ліриці 20-х років, Лонгфелло патетично прославляє в цьому вірші людину-будівника і творця, говорить про красу людської душі, про щастя жити і трудитись на землі. Замислюючись над долею людини й метою її життя, поет приходить до висновку, що зміст людського життя у вільній творчій праці на благо людей, і підносить свій ідеал, співзвучний більшості трансценденталістів, — ідеал трудової діяльності:

Not enjoyment, and not sorrow,
Is our destined end or way;
But to act, that each tomorrow
Finds us farther than today ls.

Сприймаючи життя людини як подвиг будівника, творця поет виражає оптимістичну віру в людину, в його необмежені творчі можливості, в безсмертя його діянь:

Lives of great men all remind us
We can make our lives sublime,
And, departing, leave behind us
Footprints on the sands of time.

«Псалом життю» — найбільш оптимістичний і життєрадісний твір Лонгфелло — закінчується пристрасним закликом до діяльності, до праці в ім’я життя, в ім’я світлого майбутнього людства:

Let us, then, be up and doing,
With a heart for any fate;
Still achieving, still pursuing,
Learn to labor and to wait.

Кінцівка твору красномовно свідчить про віру поета в прихід кращих днів. Під впливом ідейної спадщини просвітителів Лонгфелло твердо вірив, що світлого майбутнього люди зможуть здобути тільки наполегливою працею.

«Псалом життю» написаний з безсумнівним духовним піднесенням. Звідси глибока емоціональність, високий пафос, що досягнуто автором засобом створення прекрасних емоціонально насичених художніх образів. майстерним використанням живописних метафор (leave behind us footprints on the sands of time), гострих порівнянь (be not like dumb, driven cattle!), піднесених епітетів (great men; our lives sublime) і інших поетичних тропів. Вірш відзначається і високою динамічністью.

Глибоко філософський, по-справжньому гуманістичний і найбільш життєрадісний твір Лонгфелло дуже швидко здобув любов простих трудівників не тільки Америки, але й далеко за її межами. Доказом цього може бути такий, наприклад, факт: «Під час останнього перебування поета в Європі (1868 р. — Г. У.) один робітник спинив його на вулиці Лондона і, привітавшись, прочитав йому напамять «А Psalm of Life». Коли ж поета було запрошено до палацу королеви Вікторії, слуги притаїлись за шторами, щоб хоч мигцем глянути на видатну людину, натхнені твори якої вони знали напам’ять».

«А Psalm of Life» разом з багатьма іншими поезіями збірника «Voices of the Night» забезпечив поетові велику популярність. «Жоден з поетичних збірників, опублікованих коли-небуть у країні, не здобув такої популярності, як збірник Лонгфелло» — писав один з американських критиків Кертіс. І критик цілком правий. Популярність збірника була настільки велика, що «перше видання (900 прим.) цілком розійшлось за два тижні». За два дальших роки вийшло ще шість видань».

Захоплені відгуки з’являлись на сторінках американської преси. Твори збірника високо оцінювались американськими критиками і поетами. Єдгар По, який в той час прагнув залучити Лонгфелло до співробітництва в газеті, яку він редагував, запевнював письменника в своєму «палкому захопленні генієм поета». Натанієль Готорн писав в ці роки поету: «Я читаю і перечитую Ваші вірші неодноразово... Вони цілком заволоділи мною. Нічого рівного не було створено на цьому світі, я маю на увазі — на цьому західному світі».

Великий успіх поетичного збірника, що спонукав автора повірити в свої творчі сили і обдарування, був, безперечно, зумовлений тим, що в ньому знайшла своє відображення сучасна поетові епоха, що в ньому відтворено дух цієї епохи.

В кращих творах збірника, позначених глибоким гуманізмом і високою художньою майстерністю, Лонгфелло постав перед читачем як поет великої емоціональної сили, глибокої душевності, як гідний спадкоємець просвітителів, що звернувся до тем великої соціальної значимості — прославлення людини праці, захисту людини від національного і соціального гніту, що і привернуло увагу передової суспільності світу. Саме з часу появи збірника «Voices of the Night» (1839), пройнятого демократичним спрямуванням, і починається розквіт творчості Генрі Лонгфелло.

Отже, 20-30-ті роки були часом духовного визрівання, зміцнення передового світогляду поета. Творчість Лонгфелло 20-30-х років — це, по суті, прелюдія до поетичної зрілості, підготовки поета до виходу у велику літературу, до створення таких художніх творів світового значення, як «Пісні про рабство» і «Пісня про Гайавату», які значною мірою збагатили американську поезію.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1971. – Вип. 26. – С. 125-132.

Біографія

Твори

Критика