У ЗАТИШКУ БІЛИХ АКАЦІЙ
ДП «Українська студія хронікально-документальних фільмів» за підтримки Державного агенства кінематографії України український повнометражний документальний фільм
«У ЗАТИШКУ БІЛИХ АКАЦІЙ»
85 хв., 2013
Цей фільм не про сільський туризм, що спирається на промоцію регіональної специфічності, а про зміни, що призвели до невпинного зникнення українського села.
Сьогоднішні питання про роль мистецтва в дослідженні соціальних змін постають так само гостро як це було в епоху руйнування сільськогосподарської України 1930-х. І якщо сьогодні європейські країни висловиди “глибоку стурбованість” з приводу подій в Україні, то у Сталінcькі часи упокорення сільськогосподарської України і штучного Голодомору світ віддав перевагу мовчанню. Це фільм про Землю і як у фільмі О.Довженка її уособлює жінка, тільки не молода, сповнена сил, а жінка вже на схилі літ. Цей фільм дозволяє сьогодні сформулювати питання економічної і соціальної нагальності. Він відображає багато тем, як наприклад, співвідношення багатства і бідності, політичних маніпулювань, соціальних норм, особистого обов'язку і покірності утискам.
На прикладі родини матері-героїні Степаниди Царик, розглядається модель сьогоднішнього життя в Україні, повного щоденних турбот, неспокою та боротьби зі
скрутними обставинами в умовах олігархічного феодалізму.
У фільмі йдеться про соціальні умови в нашій країні, які викликали зміну стратегій виживання для простої сільської сім’ї. Замість заслуженого відпочинку у затишку білих акацій, дід Іван та баба Степанида в умовах кризи борються за виживання своє та родин 5-х своїх дітей. Фільм досліджує особисті перспективи напрочуд відкритих, простих людей в сьогоднішній складній ситуації.
Драматургія фільму має циклічну структуру: зима, весна, літо, осінь, зима. Це екзистенційне кіно з відкритим фіналом, в об’єктиві якого життя літнього подружжя українських селян, діти яких розлетілися по всіх усюдах. Фільм розробляє тему «смерті та життя», як в соціальному сенсі занепаду села так і крізь призму особистої трагедії, де старі люди вчаться жити в умовах, коли вони пережили своїх дітей. Камера спостерігає за героями та їх звичайним життям, за коловими рухами повернень їх дітей, які зі своїми сім'ями від свята до свята прилітають до рідної домівки. Тло фільму побудоване без коментарів, як реальне кіно, методом спостереження, коли герої звикають до камери і розкриваються безпосередньо і природньо. Половина населення України може ідентифікувати себе з героями чи їх сім’ями, тому стрічка розрахована на емоційне підключення аудиторії.
Зйомки фільму відбувались у селі Засупоївка на озері Супій, Яготинського району, Київської області.
