Сумні вірші, які доводять до сліз і проникають у саму душу

Людська душа – це складний світ, де переплітаються різноманітні емоції, серед яких не останнє місце посідає сум. Сумні вірші про біль, від класичних творів до сучасних поезій, дають нам можливість дослідити глибини людського розчарування та втрати, торкнутися найпотаємніших куточків нашої душі.

Ці поетичні рядки, насичені емоціями, змушують нас співпереживати героям, відчувати їхній біль у серці, ділитися їхніми радощами та печалями. Вони дають нам шанс глибше зрозуміти себе та оточуючих, знайти відповіді на складні питання життя, про сенс буття, про цінність людських стосунків.

Сумні вірші про кохання до сліз розкривають перед нами трагізм розбитих сердець, щирість емоцій та силу людської пам'яті. Вірші про війну та втрати зображують жах конфліктів, біль втрати близьких, щиру людяність та стійкість духу перед обличчям викликів.

Сумні вірші українською мовою, написані класиками, такими як Тарас Шевченко та Леся Українка, а також сучасними поетами, стали невід'ємною частиною української літературної спадщини. Читаючи їх ми даємо волю своїм емоціям, очищаємо душу від негативу, знаходимо розраду та співпереживання.

Ця збірка сумних віршів – це запрошення до емоційної подорожі, доторку до глибин людської душі, болю та туги.

Сумні вірші про кохання та біль у серці, що зачіпають душу

Ці вірші – це щирий щоденник розбитих сердець, де кожен рядок пронизаний емоціями втрати, туги та невимовного болю. Поети майстерно описують гіркоту розчарування, порожнечу розлуки та невблаганну силу спогадів.

Читаючи сумні вірші про розбите кохання, ви пірнаєте у вир емоцій, відчуваючи на собі всю гаму переживань ліричного героя. Разом з ним ви будете сумувати за втраченим коханням, переживати біль зради та шукати розраду у віршах.

Ці вірші про біль у серці – це не просто слова, це бальзам для душі, що розбита коханням. Вони дають можливість виплеснути емоції, очиститися від болю та знайти сили йти далі.

Любов така і час такий

Любов така і час такий:

зітри всю хіть, зітри весь жаль,

зітри з очей позір палкий,

хай буде чистою скрижаль.

Любов така і час такий.

Немов закляття вирок свій

бубни у ніч. І від руки

для інших рук привіт пиши.

Що голос твій – слова сумні

ідуть рядком, ідуть в похід,

що календар гортає дні:

На захід – час, на відчай – схід.

А ти звикай і слів не мов.

Зітри свій лик, зітри свій жаль,

як не по розміру любов, –

придумай роль, придумай рай.

Віддайся їй, зіграй, прийми,

люби, вируй, вируй, живи,

Цілуй, тривожся, обіймай,

І так скажи: - В любові час

я був для вас, для мене – ви.

(Володимир Каразуб)

Любов

В голові сотні різних думок,

А за ними – безсонних ночей.

Любов пробачає мільйон помилок

Й забуває мільйони речей.

Любов не згасає, хоч гасне усе

Що є в цьому грішному світі.

Чистіша вона за мільйони річок

Й не можна її зупинити.

Вона не палка́ й не кричить повсякчас,

А тихо і ніжно говорить.

Вона не лукавить, не рахує образ,

Теплом зігріває у горі.

Любов не коли ти не хочеш піти,

Коли ти не можеш по - іншому.

Коли такого, як він вже ніде не знайти

Й не хочеш нікого іншого.

Любов – це коли твоє серце горить,

Як тільки про нього ти заговориш.

Коли ти подумаєш хоч би на мить

За очей його безкрає море.

(Vicky Dream)

Любов - щастя?

Тут всі кричать: ''Любов - це щастя!''

У будь-якому вигляді, завжди...

З любов'ю в серці, хай і без мети

Скажи, далеко зможеш ти піти?

Тут всі кричать: ''Любов - це радість!''

А що за радість, і як з нею жити,

Якщо приходиться за двох любити,

Як сам геть впавший духом ти?

Тут всі кричать: ''Любов, як сенс життя''

Невже так важко втримати баланс?

Це не єдиний в світі всьому шанс

Від щастя свого попасти у транс.

Ти вищим будь від натовпу, благаю!

Вирішуй сам, як краще тобі жити,

Чи радість і чи щастя це - любити,

Чим слід і чим не варто дорожити...

(Анастасія Стасюк)

Насильство/любов

Насильство/любов

Вона ж мене забула,

не від горя, не від смуту,

лише від того, що минуло,

і ніколи більше не буде.

Від болю і так не добре,

що розбудило бажання люті,

насильство не приносить любов,

блять, як це забути?

(Владислав Луцюк)

Скільки важить любов?

Чому мої думки

Сковані виною?

Сам не сплю ночами -

Хочу із тобою.

Хочу, як колись,

На зорі дивитись...

Хочу в твоїх снах

Знову появитись.

Знаю, завинив,

А ти не простила...

Нам проблем створив,

Зломив твої крила...

-

Скільки важить любов?

Ти мені розкажи.

Якщо знайдеш її -

Не пускай, бережи.

Рік за роком мине,

Не помітиш ти,

Як кохання пройде,

Спробуй дожени!

-

Я довго намагався

Тебе повернути,

Скільки б не вибачався -

Хотіла лиш забути.

І хай пройдуть роки

Тебе я все-одно згадаю.

І напишу ці строки,

Бо досі я тебе кохаю.

-

Скільки важить любов?

Ти мені розкажи.

Якщо знайдеш її -

Не пускай, бережи.

Рік за роком мине,

Не помітиш ти,

Як кохання пройде,

Спробуй дожени!

Скільки важить любов?

(Анастасія Стасюк)

Аеропортове прощання

І ти поїхав у Америку на рік.
А я зосталась тут.
Одна навіки.
На паралелях асфальтованих доріг
Минали дні натомлені й столикі.

Уже пройшов один мільйон годин.
З аеропортового нашого прощання:
Літак махнув крилом квапливо навздогін,
Тебе поніс у далі ще незнані.

А я виню в усьому океан.
Ти ж знаєш – я б дійшла, якби по суші.
Але зав’язані вузли меридіан.
Завадили мені.
Аж сльози душать.

Живу тепер якась напівжива.
Овіяна тим літаковим бризом.
Ти полетів.
А пам’ять знову заграва
З моїми спогадами.
У зажурених репризах…

(Марина Кузьменко)

Сумні вірші про війну та втрату

Ці вірші – це реквієм за загиблими, свідчення про трагедії війни та біль народу. Поети зображують жахіття боїв, втрату домівки, розлуку з близькими та невимовну тугу за мирним життям.

Читаючи сумні вірші до сліз, ви відчуєте біль та розпач людей, чиє життя зруйноване війною. Їхні історії стануть для вас нагадуванням про цінність миру та про людську стійкість перед обличчям викликів. Це не просто поезія, це крик душі, що прагне миру та справедливості.

Мертвими кроками ходить війна

Мертвими кроками ходить війна,

Всюди сліди залишає,

Нею керує лишень сатана,

Міри ні в чо́му не знає.

Мертвими кроками ходить війна…

Горе, і втрати, і сльо́зи,

Звістка приходить болюча й сумна

Поки бушують ті гро́зи.

Мертвими кроками ходить війна,

Все на шляху́ спопеляє,

Дуже висока постала ціна –

Всюди життя забирає.

Мертвими кроками ходить війна.

Як нам її зупинити?

Сила велика її й руйнівна,

Кров нам доводиться лити.

Мертвими кроками ходить війна,

Втіху забра́ла проклята.

Що нам зроби́ть, щоб скінчи́лась вона?

Гинуть сини-соколята.

Мертвими кроками ходить війна,

Віру вона не розтопче,

Радо її не стріча чужина́.

МИР нам дорогу протопче.

(Королева Гір Клавдія)

Велика станція «Війна»

Велика станція «Війна»,

Та ми її не замовляли.

Її замовив сатана,

Ми цьо́го зовсім не чекали.

Велика станція «Війна»,

Страшні задимлені платформи,

Потвори га́тять там сповна́,

Нема ні правил в них, ні норми.

Велика станція «Війна»,

І тоне колія у кро́ві,

А шпали – біль та імена,

І списки ті кілометрові.

Велика станція «Війна»,

На ній нестерпно дуже гучно,

Висока за квитки ціна,

Яка росте щоразу штучно.

Велика станція «Війна»,

Та скоро ми її проїдем,

Вся інформація сумна…

В країну МИРУ ми поїдем.

Велика станція «Війна»,

Де все горить, де все палає,

Ми бачим світло із вікна –

Це ПЕРЕМОГА нас чекає.

(Королева Гір Клавдія)

Війна світів

Війна світів,

Війна ідей.

Ти так хотів

Життя людей,

Котрих не знав,

Думок і слів,

Яких чекав.

Та не зумів...

Себе збагни,

Собою будь,

Тепер живи,

Є вільна путь.

Ділись теплом

І світлом дня.

Єдна мостом

Мрія твоя.

Вдихни любов,

В серця нові.

Відчуєш знов,

Вони живі.

Пройде цей біль,

Зцілить тебе.

Досягнеш ціль,

Біда мине.

(Віталій Куров-Голомблевський)

Пташині співи і війна

Птахи́ співають, та уже не так,

Хоча весна квітує ніжним цвітом,

Велика кількість ордівських атак,

Все всіяно снарядами, як житом.

Постійно ллється пісня голосна́,

Але вона, немов якесь благання,

Та й радість не прино́сить ця весна:

Через війну для багатьо́х – остання.

Але птахи́ продовжують співать,

Про біль і горе співом тим голо́сять,

З людьми вони взяли́ся сумувать,

Й війну закі́нчить Господа так просять.

Цього́річ заспівали в унісон,

Але, на жаль, не радісні ті співи,

Страшна війна ввірва́лась. Це – не сон…

Ворожії рясніють в нас посі́ви.

Птахи́ раділи защораз весні,

Бо ця пора всьому́ життя давала,

Але в цієї – всі жалобні дні,

Й про це пташина кожна заспівала.

Птахи́ співають, та у співах біль,

А цвіт весня́ний і птахі́в не ті́шить,

Бо ворог убиває звідусіль,

Руйнує все і землю нашу мі́сить.

(Королева Гір Клавдія)

Війна

Війна… Вона страшна й безжальна.

Війна… кривава і скандальна.

Вона не питає чи хочеш ти жити

Одна лише мить – і очі закриті.

Невинні життя війна відбирає,

Співчуття і жалю ворог не знає.

Гранати летіли і кулі свистіли,

А ті юні хлопці ще жити хотіли,

Бо вдома чекали на них рідні та друзі.

Тепер вони сльози втирають у тузі.

Щоночі молилась до Бога матуся

Щоб син із війни живим повернувся.

Коли все скінчиться? Чи настане та мить

Як мирного неба засяє блакить?

Солдат прийде додому, обійме матусю

І скаже: «Я бачив смерть, я вже не боюся».

Для мами найбільше щастя на світі

Коли поряд з нею здоровії діти.

Від щирого серця я всім вам бажаю

На мирному небі хай сонечко сяє,

Хай діти не знають слова «війна»

І хай лиш в минулому буде вона.

(Анна Нос)

Війна

Війна. Місце зародження людської раси.

Здатної до щирого співчуття

І жахливого насильства.

Війна. Шахова дошка де захищають короля.

Король – це ненародженна дитина.

Війна. Це свобода й дух, що бушує в венах.

Кипить, бурлить в кожній краплі крові.

Війна – кожен ти. Що став в сумній напрузі,

На противагу вічному терору й злу на чорній смузі.

Війна. Вона трива… пам’ята... Не забува…

(Kupidon _4ik)

Захисник в землиці

Серед степу знов могила,

Тужно ворон кряче,

Вража куля хлопця вбила,

Хто над ним заплаче?

У могилі син Вкраїни,

Що поліг у бо́ю,

Залиша війна руїни…

Взя́ли в ру́ки зброю.

Ліг у землю, наче сокіл,

Хоч мав жити й жити.

Вже роки́ у нас неспокій.

Що ж із цим робити?

Впав, неначе лист осінній,

У землю сирую,

Мо́лять люди в голосінні

Молитву святую.

Серед степу знов могила,

Захисник в землиці,

Й це життя війна згубила…

Вогні-блискавиці.

Війна сіє ті могили

Вже роки щоднини,

Світ герої залишили,

Лягли в домовини.

Серед степу знов могила.

Скільки ще їх буде?

Землю кров давно скропила,

Гинуть наші люди.

(Королева Гір Клавдія)

Сумні вірші про життя та долю від українських поетів

Ці вірші – це філософські роздуми про сенс життя, про людську долю, про щастя та трагедії. Українські поети протягом століть досліджували ці теми, створюючи твори, які не втрачають своєї актуальності й сьогодні.

Читаючи вірші про життя зі смислом, ви замислитесь над вічними питаннями буття, над тим, що робить людину щасливою, а що приносить їй біль.

Вірші про життя до сліз – це джерело мудрості та натхнення, яке допоможе вам краще зрозуміти себе та світ навколо.

***

На кожному серці є шрами. 
Немов, пережиток світів. 
Якісь ще болять до нестями, 
Від інших не видно й слідів. 
На кожному серці є шрами. 
Як згадка про те, що було. 
Одні ще затягують рани;
Від інших наскрізь просякло. 
На кожному серці є шрами! 
Що міцно у нього вросли. 
І все, що трапляється з нами,
На ньому лишає сліди...

(Viktoria  Sakalosh)

Політ птахи

Ти, як пташка, зачинена в клітку,

Звикла жити в просторі малім,

Почуття і думки зачинила ти також у клітку,

Ні тобі полетіти нікуди, ні їм.

Хоч даруй тобі зірку із неба,

Хоч без їжі тримай, але втім,

Хто б тобі не відкрив двері клітки,

Ти безсила лишить тісний дім.

А навколо усе зовсім інше,

Квітне все, пахне все і живе.

Зрозумій, що життя не є вічне!

Твій політ, буде лиш над усе.

Холодна ніч

Холодна ванна та гаряче тіло

Оповите стражданням та біллю, проклятих душ із загробного світу,

Де ми були такі безтурботні в танці чортів

Над червоним промінням потаємних бажань з самого раю,

Вигаданими обставинами холодної ночі

(Олександра Небесна)

Роздуми про життя

Життя - суцільна боротьба.

Життя - це разом ти і я.

Життя - це сонце в небі сяє.

Життя - це дощик накрапає.

В житті бувають в нас підйоми,

Трапляються й падіння в ньому.

Життя - це смужка біла й чорна,

Життя - це радість неймовірна,

Це сміх та сльози, плач та спокій,

Життя - хвилини одинокі.

В біді ти рук не опускай,

Помилку швидко виправляй

І будь людиною завжди

Куди б не довелося йти.

Слова на вітер не кидай

І друзям ти допомагай.

Хай в серці твоєму панує любов

І станеш щасливим навіки ти знов!

(Анна Нос)

Дорога життя

Шляхи, тривоги й міркування

У кожного власна доро́га,

У кожного власні шляхи́:

У ко́гось – доро́га до Бога,

А в ко́гось – збирати гріхи.

У кожного є діалоги,

Й прохання у всіх є своє́.

Не знають де в церкві пороги,

Й не знають хто долю дає.

Хтось просить завжди́ допомоги,

Хтось за́хисту молить для всіх.

У кожного сво́ї тривоги,

У кожного шлях свій проліг.

Про Вічність сную́ть міркування,

Сьогоднішнім днем хтось живе,

А в ко́гось – одвічне питання,

Й в життєвім човні́ з ним пливе.

Багато бува суперечок,

І в кожного правда своя́,

Гріхи не збирають в мішечок,

І їх не несе́ течія́.

Потрібна усім нам родина,

І сонце усім хай встає,

Без терня хай буде стежина,

Й життя хай ніко́ли не б’є.

А ко́мусь – і муза, й натхнення,

Свобода і по́махи крил.

Та кожен шукає спасення,

Й буває, що брак своїх сил.

У кожного власна дорога,

Якою доводиться йти,

Та треба завжди́ допомога,

Щоб шлях не схиби́вши пройти.

Хтось вірить у силу Господню,

Хтось каже, що сам все дола́,

Та тільки б не впасти в безодню,

Й душі́ не згоріти б до тла.

(Королева Гір Клавдія)

І знову життя поринає у смуток

І знову життя поринає у смуток,

І знову несе у вир почуттів.

Душа, наче хмара, шукає притулок

У переплітіні людських світів.

І наче в дорозі з обривом у море,

У нашім авто, на половині шляху,

Зіткаємось ми знову і знову,

У світлих думках і у темряві сну.

Немає пального, щоб рухатись далі,

І щоб повернутись не вистачить сил,

Навіщо ми гнали на цьому ударі

У голову щастя і за спину крил.

Це все ТАК закінчилось?

Чи то касету програвач зажував,

Чи це мені одного разу приснилось,

А у тебе як завжди була купа справ, ...

І знову життя поринає у смуток,

І знову несе у вир почуттів.

Душа, наче хмара, шукає притулок

У переплітіні людських світів.

(Марк Чулак)

Життя, як пачка цигарок

Життя, як пачка цигарок.

Одна цигарка - це момент прожитий.

У когось тліє довго, у когось, наче крок.

Лиш кожен сам вирішує як жити.

(Андрій Топій)

Вірш про життя

Життя пролетить, а воно лиш одне.

І почалось раптово, і раптово мине.

Земля не стоїть, зміни є всюди.

Ніхто не вічний, народжуються люди.

І щосекунди змінюється все.

Лиш не зміниться ніколи серце добре на черстве.

(Наталія Кашуба)

Читайте сумні вірші відомих поетів, коли важко на душі

Іноді, коли на душу лягає тягар проблем, а серце стискається від туги, рятівним кругом може стати поезія. Сумні вірші Лесі Українки, Тараса Шевченка та інших відомих поетів допоможуть вам відчути емоційну близькість до оточуючих людей, зрозуміти, що ви не самотні у своєму горі, та знайти розраду у щирих словах.

Відома українська поезія, пройнята щирими емоціями та глибокими переживаннями, здатна зцілити душу та подарувати відчуття єднання з іншими людьми.

Усе було — і сум, і самота

Усе було — і сум, і самота,
і горе втрат, і дружба нефальшива.
А ця любов — як нитка золота,
що й чорні дні життя мого прошила.

Усе було, було й перебуло.
А ця любов — як холодно без неї!
Як поцілунок долі у чоло.
Як вічний стогін пам'яті моєї.

(Ліна Костенко)

Уста говорять: "він навіки згинув!"

Уста говорять: "він навіки згинув!"
А серце каже: "ні, він не покинув!"
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,
Тут в глибині і б'ється враз зі мною:
"Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"

Так завжди, чи в піснях забути хочу муку,
Чи хто мені стискає дружньо руку,
Чи любая розмова з ким ведеться,
Чи поцілунок на устах озветься,
Струна бринить лагідною луною:
"Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"

Чи я спущусь в безодні мрій таємні,
Де постаті леліють ясні й темні,
Незнані й знані, і наводять чари,
І душу опановують примари,
А голос твій бринить, співа з журбою:
"Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"

Чи сон мені склепить помалу вії,
Покриє очі втомлені від мрії,
Та крізь важкі, ворожії сновиддя
Я чую голос любого привиддя,
Бринить тужливо з дивною журбою:
"Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"

І кожний раз, як стане він бриніти,
Тремтять в моєму серці тії квіти,
Що ти не міг їх за життя зірвати,
Що ти не хтів їх у труну сховати,
Тремтять і промовляють враз зо мною:
"Тебе нема, але я все з тобою!"

(Леся Українка)

В самоті, гризоті

В самоті, гризоті
Давні сни золоті
Розійшлись, розплились,
Наче дим по лугах,
І вже ти, як колись,
Не являєшся в снах!

І не раз в сумний час
Гадка чорна летить:
Що невже ж ти нараз
Перестала любить?

І не раз ми ся снить,
Що горов надо мнов
Сяє місяць блідий,
Пахне свіжов травов,

Ліс шумить молодий,
Вдалі потік журчить,
А довкола хрести,
Другий ліс кам’яний.

І здаєсь ми, що ти
Тихо-тихо лежиш
Під хрестом, під травов,
І на місяць глядиш.
Але ні, гляну знов —
І твоє й не твоє
Те могильне лице!..

Ні, не ти се лежиш
Під хрестом, під травов!..
Ні, і не за тобов
Я тут плакать прийшов!
Се лежить тут моя
Затолоченая,
Схоронена любов!

(Іван Франко)

Я сьогодні в тузі, в горі

Я сьогодні в тузі, в горі,
Мов у тяжкім сні, —
Отруїли ясні зорі
Серденько мені.

(Леся Українка)

О панно Інно

О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.

Любив? — Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...

Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив...

(Павло Тичина)

Думи мої, думи мої

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози... чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу світом? "Нічого робить", —
Не сказали б на сміх...

Квіти мої, діти!
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи, —
Я більше не хочу.
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!

За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають —
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори,-
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засівала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
Лягла спочить... А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки, —
Бо дотепні... А я... а я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну...
А слова — немає...
А за лихо... Та цур йому!
Хто його не знає!
А надто той, що дивиться
На людей душою, —
Пекло йому на сім світі,
А на тім...
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється...
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачать,
То й не засміються...
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки... не засиплють
Чужим піском очі...
Отаке-то... А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, боже!

Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,-
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,

А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

(Тарас Шевченко)

Сумні вірші про родину, які доводять до сліз

Сім'я – це найдорожче, що є у людини. Тому втрата близької людини, розлука з рідними або сварки у стосунках стають нестерпним болем. Сумні вірші про родину допоможуть вам пережити ці складні моменти, відчути зв'язок з рідними душами та знайти розраду у щирих словах.

Сумні вірші про маму, тата, дітей, братів та сестер – це гімн любові та сімейним цінностям, який змусить вас згадати про найдорожчих людей у вашому житті та відчути вдячність за те, що вони є у вас.

Мамо! Я прийшла...

Мамо! Я прийшла... Не зустрічаєш?
Вже з берізки листя облітає...
Принесла тобі, матусю, квіти...
Осінь... І шепоче тихо вітер...
Ніби розмовляєш ти зі мною...
Жаль, не часті зустрічі з тобою...
Сумно... Розумію через роки
Всі ті сльози, що росили щоки,
Й біль, що сковував і душу, й тіло...
...Не вернути, як би не хотіла...
Дивишся на мене ти із фото...
Вже минулись болі і турботи...
У твоєму домі спокій... тиша...
Помолюсь... Почує хай Всевишній...

(Тетяна Строкач)

***

Я не забуду ,тату , твої очі
Моя душа наповнена журбою 
Ох , як тебе я  обійняти хочу 
Я так сумую , любий , за тобою
Без тебе , тату ,опустіла хата
І біль у серці , що не затихає 
Була родина на любов багата 
Тепер без тебе сльози лиш втирає 
Минуть роки і відлетять лелеки
Онуки виростуть, та жаль ,що вже без тебе 
Я знаю ,тато , що ти вже далеко 
І ти сказав би , плакати не треба ...
Мій рідний , голуб сизокрилий 
У чистих хмарах спочивай із Богом
Без тебе , любий , ми осиротіли 
Злітаємось до твого ми порогу ...

(Швець М.В.)

Татова любов

Татова любов - як літній день,
Пахне потом, хлібом, споришами...
Не знайти такої вам ніде, -
Ну - хіба що на долонях мами.

Татова любов - як джерело,
Чиста, світла: п'ю - і не нап'юся.
Ще такої в світі не було, -
Ну, хіба що ув очах матусі.

Татова любов - немов меди,
Солодко від неї, аж не йметься.
Спробуй, ще таку десь віднайди, -
Ну, хіба що в материнськім серці.

Татова любов - мов океан,
Де - ні дна, ні берега земного...
В неї, справді виміру нема,
Бо вона, як в матері, від - Бога.

(Сергій Рачинець)

***

А пам'ятаєш, братику, - малі колись були,
До сонця бігли, дням новим раділи
Такими безтурботними, щасливими росли.
Але хіба тоді ми розуміли?
Як хочеться вернутися у ті чудові дні,
Де мріяли, сміялися з тобою.
Де падали по-справжньому хіба лише у сні,
Й не знали, що буває стільки болю.
Люблю тебе, мій братику! Любила... Ні! - Люблю!!!!
Любитиму завжди-завжди, ти ж знаєш!
Тепер для тебе спокою хоч в небі я молю.
Чому мовчиш? Так тихо відлітаєш?
Ніколи мені й слово ти погане не сказав.
Маленькою водив завжди за ручку.
Здавалося, усе на світі ти умів і знав.
Чому ж життя неправильне й болюче?
Чому таке безжалісне, коротке, розкажи?
Чому красиві мрії не збулися?
Чому так мало в світі цім ти, братику, пожив?
Хоч ще разок до мене озовися!
Скажи мені, ріднесенький, єдине хоч слівце!!!
Нестерпно серце так у грудях коле!
Та в небо ти злетів уже легеньким вітерцем.
І більше не повЕрнешся ніколи.

(Ніна Бойко)

Сестра

Як добре, що у мене є сестра.
В дитинстві мама вчила нас миритись.
Я старша і, звичайно, не свята -
Могла з сестрою навіть і сваритись.
Любитися просила мама нас,
Бо однієї крові сестри рідні.
Згадаю юність, неповторний час.
Характери, привички у нас різні.
Про щось ми шепотіли за столом,
Були завжди маленькі таємниці.
Коли настане вечір за вікном -
До клубу бігли юні танцівниці.
Нас юність в різні боки повела.
Поїхали обидві на навчання.
Дорога повернула до села,
Де журавлиний клекіт на світанні.
Ділю із нею радість і журу,
Дорослі діти, підростають внуки.
Я вдячна матері і Богу за сестру,
За всі ази життєвої науки.

(М. Яновська)

Виростеш ти, сину

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Вирушать з тобою приспані тривоги.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки батьківщину.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки батьківщину.

( В. Симоненко)

Моїй донечці

Листаю, доню, твій альбом дитячий…
Роки летять, мов тополиний пух,
Тебе ще вчора запевняла наче:
Ти знай, що мама – твій найкращий друг.

Моя маленька, ти така доросла!
До тебе сонце й місяць прихилю!
Вже власна мудрість у тобі проросла,
Ти певна будь, що я тебе люблю!...

(Інна Серьогіна)

Сумні вірші здатні зцілювати душу

Поезія – це не просто слова, це джерело емоцій, натхнення та зцілення. Сумні вірші, що зачіпають душу, пронизані щирими переживаннями та глибокими думками, здатні торкнутися найпотаємніших куточків, дати розраду та допомогти впоратися з емоційними складнощами.

Читаючи вірші, коли важко на душі, ми даємо волю своїм емоціям, очищаємо душу від негативу та знаходимо нове розуміння життя. Сумні вірші допомагають нам пережити біль втрати, розчарування та туги, знайти сили йти далі та відчути єднання з іншими людьми.

Вони змушують нас замислитися над важливими питаннями життя, про цінність людських стосунків, про сенс буття. Сумні вірші, навіть короткі, – це не просто розвага, це подорож до глибин людської душі, це джерело мудрості та натхнення, яке дає нам сили жити, творити, любити та творити добро.

Відкрийте для себе світ сумних віршів, і ви відчуєте, як ці твори здатні зцілити вашу душу, подарувати розраду та наповнити ваше життя новим сенсом.