01-05-2015 Мистецтво 962

Ірина Шувалова

Ірина Шувалова. 9 питань письменнику

З чого усе почалося? Що стало для Вас, так би мовити, вирішальним поштовхом?

Ніякого поштовху не було – не було окремої красивої історії. Але це, можливо, і є найпрекрасніша з можливих історій – про те, що все починається з нічого, з точки дотикання до чогось невидимого, яку потім неможливо ані пригадати, ані чітко позначити на своїй особистій мапі – так, наче вона завжди була (що, імовірно, так і є). Я пишу стільки, скільки себе пам’ятаю – із зовсім раннього дитячого віку. Мої тексти дорослішали разом зі мною, але процес писання лишався незмінним: внутрішня потреба, яка спонукає ословлювати те, що інакше не має виходу назовні.

Книга, яку на Вашу думку варто прочитати кожному і чому?

Я не думаю, що існує книга, яка би промовляла до всіх без винятку. До того ж, якщо і є слово потрібне кожному, то цілком імовірно, що різні люди потребують його вимовленим інакше. Коли мені говорять про дещо, що мусить бути однаково поціноване абсолютно всіма людьми, я розглядаю це як нав’язування і загрозу примусу.

Крім того, давайте не забувати, що далеко не кожна людина може прочитати за життя бодай одну книгу. На кожних чотирьох-п’ятьох мешканців планети припадає одна неписьменна людина. Чи думаємо ми про них, коли говоримо «кожен»? Якою ж універсальною видається нам наша культура, наш так званий «цивілізаційний простір»... Ми звикли оцінювати інших людей за нашою приватно-універсальною шкалою – зневажливим «Та цей, мабуть, за життя жодної книги не прочитав...».

Тим часом, мудрість, чуйність, багатство внутрішнього світу ніяк не вимірюються кількістю прочитаних людиною книжок. Переказана біля багаття історія, проспівана чи почута у мить радості або й розпачу пісня може більше сказати людському серцю і розуму, ніж десяток книг.

Інша річ, що ми дедалі більше втрачаємо здатність до безпосереднього спілкування з іншими людьми (а заразом і з тим більшим, що поза ними) ось такими, найпростішими, найпервиннішими способами. В умовах цієї відчуженості книга, безперечно, стає надзвичайно важливим інструментом вираження самості людини і її спільності з рештою людства. Крім того, надзвичайно важливою є її просвітницька роль. Однак робити книгу універсальним мірилом (будь-чого) теж не варто.

Що для Вас є джерелом натхнення? Звідки Ви його черпаєте?

Жан Кокто якось сказав прекрасну річ: «Натхнення приходить із ночі всередині нас». Мені справді здається, що легше сказати, куди веде нас натхнення, ніж звідки воно саме виростає. Тримаючися за Аріаднину нитку, ми знаходимо вихід із лабіринту, на світло, однак зрештою повертаємося до нашого коріння, яке росте із ночі, повної снів, потвор і дивовиж: повертаємося – аби знову і знову, і знову повторювати цю подорож.

Мені здається, якби ми спробували зобразити схематично процес натхнення, дістали би в результаті зображення самої сутності людської істоти – надзвичайного дерева, коріння якого глибоко в тілесному, хтонічному, темному, вогкому, давньому і первинному, а крона сягає прозорості, світла, гострого розрідженного повітря, оманливої близькості прийдешнього, запаморочливого знання про власне невігластво.

Які асоціації викликає у Вас слово «щастя»? І що воно означає особисто для Вас?

Щастя – предметне і ефемерне, універсальне і неповторне для кожного, невловиме й необхідне. Як би було прекрасно, якби змалечку нам говорили про важливість цього незамінного вміння – знаходити свій спосіб бути щасливим, не соромитися цього, не уникати, усвідомлювати й відчувати кожну мить нашого щастя. Натомість, суспільство втовкмачує нам щодня, що саме зробить нас щасливими – однакове для всіх, прибуткове для небагатьох, ніколи – безкоштовне для більшості (якщо ціна не вимірюється грішми, то зазвичай вона є незрівнянно вищою, і платити її доведеться своєю свободою й гідністю).

Для мене щастя – це рідні обличчя, це спроможність творити, це прості щоденні речі, це маленькі й великі дива, це світ, який розкривається, немов велика несподівана квітка на обпаленій гілці.

Що Ви найбільше цінуєте у людях?

Доброту, чесність, непереборний потяг творити.

Хто є Вашим кумиром? І чому саме цією людиною Ви захоплюєтесь?

Любити людей важливіше і продуктивніше, ніж захоплюватися ними.

Чи переживали Ви період творчої кризи? Якщо так, то як Вам вдалося її подолати?

Я сприймаю процес поетичної творчості як коливання: набігання і відбігання хвиль – від тиші до звучання. Говоріння поета можливе тільки в його внутрішній тиші (або ж як наслідок такої тиші) – а її сьогодні кричущо бракує всім нам, народженим у суспільстві невситимого шуму. Періоди мовчання і не-письма у мене завжди чергуються з періодами писання і промовляння. Я думаю, так і має бути, і намагаюся не боятися тиші, приймати її як належну складову й передумову голосу.

Якби Вам випав шанс заново пережити якийсь день із минулого чи скористались Ви б ним? Чому?

Думаю, я б не ризикнула повертатись у своє власне минуле. Незворотність нашого вперед-існування – одна із найпрекрасніших, хоч і найпечальніших, властивостей людського життя. А от якби можна було повернутися назад в історичному – поза-своєму – часі, мабуть, поспішила б рятувати Александрійську бібліотеку. Принаймні, коли я, ще в дуже ніжному віці, гралася з друзями в машину часу – вирішила собі саме так.

Яке із власних творінь є Вашим улюбленим (вірш, проза, уривок з книги)?

Всі – улюблені. Найближча за способом висловлення завжди, мабуть, найновіша книга чи найновіші тексти. Але при цьому найцінніші для мене – поезії, які найменш «мої», в тому сенсі, що вони пишуться майже готовими, і нерідко – для мене недозрозумілими чи навіть непоясненними з точки зору причин чи джерел їхньої появи. З таких – текст нижче, що його було написано близько року тому і поки не включено до жодної збірки.

***
я - камінь, я по тебе прийшов.
дивись, у тебе замість рота - шов;
у тебе замість руки - ріка.
давай, я тебе покладу в мішок,
щоб навіть слід твій із нього не протікав.


я - гора, а у тебе в нутрі діра.
збирайся - пора, пора.
бачиш, з-за кожного дерева
хтось чорнесенький визира.


я - порог, я - пором.
я у тебе штовхаюся під ребром,
я тримаю тебе за карк.
скільки в зошит не шкрябай, з духами не говори,
все одно ти - скіпка,
отже запалять - гори.
теж мені жанна д'арк.


я - камінь. я на тебе чекав.
клямка зачепилася за рукав,
бризнула сіль з очей.
все одно ти не жінка - а ріка,
тому, зрештою, яка різниця, яка,
що тобою тече.


Дізнатися більше про письменника: https://www.linkedin.com/in/shuvalova


Читати також