Джек Лондон в українських перекладах
Ростислав Доценко
Сторіччя з дня народження Джека Лондона у багатьох країнах відзначено як видатну дату. Життя і творчість Джека Лондона були сповнені пошуків соціальної правди, письменник вірив у людину, і широкі кола читачів досі проймаються емоційною та духовною наснагою найкращих його оповідань, повістей і романів. Якщо говорити про масштабність та глибину обдаровання або про стилістичну витонченість письма, то з Джеком Лондоном, звичайно, є кому позмагатися в американській літературі. Але щодо тривалої і тривкої популярності в різних країнах Нового й Старого Світу — то тут Лондон поза конкуренцією. Нікого з американців так багато не видавали в перекладах. Бібліографія засвідчує, що і в Україні Джека Лондона перекладали незрівнянно частіше й більше, ніж будь-кого іншого з американських і взагалі зарубіжних письменників: на сьогодні налічується близько 120 тільки окремих видань Дж. Лондона українською мовою загальним тиражем понад 1650 тисяч примірників.
На наддніпрянській Україні читачі вперше познайомилися з Джеком Лондоном завдяки російським публікаціям його творів, які почали з’являтися з 1905 року. Початок української лондоніани прийнято датувати 1913 роком, коли у двох журналах було опубліковано перші переклади кількох оповідань Дж. Лондона («Батар», «Бог його батьків», «Непохитність жінки» й «Син вовка»). Через відсутність більш-менш повної бібліографії дореводюційної перекладної літератури в Україні не можна категорично твердити, що ці публікації — справді найперші. Але в усякому разі після цих журнальних перекладів 1913 року настає тривала перерва, і лише через п’ять років після 1917 виходить у Києві ціла низка окремих видань Дж. Лондона. Ці перші шість книжок багато в чому характерні для тієї буремної пори: як і більшість інших тогочасних видань, вони готувалися в поспіху і не дуже кваліфікованими силами, отож про мистецьку довершеність їх говорити не доводиться. Проте найкращі з них відігравали принаймні інформаційно-пізнавальну роль. Прикметним свідченням популярності імені Джека Лондона серед читацької публіки є той факт, що всі ці українські видання започатковували відповідні серії у кількох видавництвах.
Певно, не випадковим було те, що першим з романів Джека Лондона в Україні перекладено «Залізну п’яту». Цей твір у добу гострих класових битв звучав особливо актуально. Революційний своїм духом роман Лондона впродовж наступних десятиріч ще шість разів друкувався українською мовою.
Після ряду українських видань Дж. Лондона 1923-1926 років (переважно книжки оповідань) настає черга багатотомної збірки його творів (1927-1932 роки). 1-10 томи цього видання здійснило київське видавництво «Сяйво», томи 11-23 випустило Державне видавництво України, а 24 і 27 томи видало новостворене внаслідок реорганізації ДВУ державне видавництво «Література і мистецтво». Джек Лондон виявився першим зарубіжним письменником, твори якого було видано в УРСР багатотомною збіркою; раніше таких масштабних починань перекладацько-видавнича практика в Україні не знала.
Майже всі переклади до цього видання (10 романів, 9 повістей, 16 збірок оповідань, 2 нарисові книжки, 4 драматичні твори) було виконано заново. До участі в ньому видавці залучили цілу когорту перекладачів.
Критичні відгуки на цю збірку творів становлять цікаву сторінку в історії перекладознавчої думки в Україні. Такі дослідники літератури, як Стефан Савченко, Сергій Родзевич, небезпідставно закидаючи багатотомникові ряд хиб — відсутність жанрового чи хронологічного принципу в розміщенні творів по томах, де-не-де пропуски в перекладах, «виправлення» й «доповнення» від перекладачів тощо, — віддавали, з другого боку, належне «культурності всіх перекладів», їх «кращому за пересічний» рівню.
Нині, з часової відстані в кілька десятиріч, далеко не з усіма позитивними оцінками тогочасних критиків можна погодитись. І справа тут не лише в тому, що переклади порівняно швидко старіють і кожне друге-третє покоління потребує нових інтерпретацій іншомовних творів, у відповідності з розвитком, збагаченням і стабілізацією художньої мови. Основною вадою першого українського багатотомника Дж. Лондона слід визнати мовну аморфність більшості перекладів. Зрештою, це визнав і С. Родзевич, коли писав, що мова дійових осіб, барвиста й стисла у Лондона, напруга діалогу часто-густо пропадають у перекладі. Очевидно, причина полягала як у тому, що в масі своїй перекладачі Дж. Лондона (окрім Івана та Максима Рильських та ще декого) не виділялись творчою індивідуальністю, так і в тому, що загальний рівень мистецтва прозового перекладу був тоді не вельми високий.
Порівняно з попередніми, переклади багатотомника текстуально набагато ближчі до оригіналу, але надміру стримані й обережні у вислові, замість образу в них незрідка маємо описовість або буквалізм, замість творчої сміливості — скутість копіювальника. Інформаційна функція в цих перекладах явно домінувала, ремесло заступало мистецтво. Якоюсь мірою на цьому, мабуть, позначилось і суто «утилітарне» ставлення до американського письменника з боку деяких видавництв у нашій країні, що в 20-ті роки наповнювали книжковий ринок аж надто різнобарвною з ідейно-художнього погляду зарубіжною літературою, часом на грані бульварної, і твори Дж. Лондона в цьому контексті інколи теж сприймались як ніби легковажна пригодницько-детективна писанина, над якою перекладачеві не варт особливо трудитися.
Серед авторів, що відгукнулися на появу перших томів українського Дж. Лондона, знаходимо і відомого новеліста й повістяра Олексу Слісаренка. Його рецензія, в якій він наголошував, що «Лондон цінний нам своїм мужнім світоглядом та енергійним стилем», заслуговує на увагу як перший ескізний начерк зовсім ще не висвітленої в науці теми — «Джек Лондон і українська література». Як відомо, в українській радянській літературі 20-х років новелістика розвивалася активніше, ніж інші жанри. Проте далеко не всі твори малої прози відзначалися сюжетною стрункістю й викінченістю — водночас не бракувало оповідань малодинамічних і композиційно розхристаних. Саме це й маючи на оці, О. Слісаренко підкреслював об’єктивну корисність досвіду американського прозаїка: «У Джека Лондона є те, чого не вистачає нашому письменству, — писав він. — Джек Лондон у своїх творах органічно поєднав і цікаву думку в оригінальному освітленні, і міцно побудований сюжет, і граційну мову».
З цих самих причин тогочасні українські дослідники, вдаючись до критичного аналізу здобутків світової новелістики, окреме місце приділяли спадщині Дж. Лондона, в якій традиційний для американської літератури жанр оповідання не тільки переважав кількісно, але й мав високий рівень художньої досконалості. Безперечно, ознайомлення з творчістю видатного американця не пройшло безслідно для ряду українських письменників, у якійсь мірі близьких до Джека Лондона мистецьким світобаченням, жанровою специфікою творів. Про це ще скажуть, очевидно, своє слово літературознавці.
Окремі переклади творів Дж. Лондона продовжували з’являтись в Україні й у другій половині 30-х років, і після війни, в 1954-1968 роках. Помітним стає в цей період зростання тиражів: якщо багатотомник Дж. Лондона мав тираж, в основному, по 3 тисячі примірників том, то в 50-ті роки звичайним стає тираж 30 тисяч примірників, а далі декотрі видання сягають 100 тисяч примірників і більше. Твори Дж. Лондона включаються в такі масові серії, як «Шкільна бібліотека», «Бібліотека світової класики». Про творчість його захищаються дисертації, статті до ювілеїв письменника публікуються в журналах та газетах.
Продовжує українську лондоніану нова збірка творів Джека Лондона у 12 томах (видавництво «Дніпро», 1969-1972 роки). До цього видання загальним обсягом близько 350 друк. аркушів увійшла переважна частина його художньої спадщини: 9 романів (у тому числі «Мартін Іден», «Морський вовк», «Залізна п’ята», «Буйний день», «Міжзоряний мандрівник»), 8 повістей, 16 збірок оповідань (із них 6 повністю), 2 нарисові книжки («На дні прірви» та «Дорога»), п’єса «Крадіжка». Порівняно з виданням 1927-1932 років дванадцятитомник дещо менший об’ємом: сюди не ввійшли такі твори, як «Пригода», «Пригоди «Сліпучого», «Зелений змій», збірка ранніх оповідань «Пригоди рибальського дозору» та частина оповідань з інших збірок і три драматичні сценки. Зате тут є деякі твори, вперше опубліковані українською мовою: «Дорога», оповідання зі збірки «Коли боги сміються» та ін., а також декілька публіцистичних та літературно-критичних творів і велика добірка листів Дж. Лондона, частину яких надруковано взагалі вперше в Радянському Союзі. Оригінальне художнє оформлення видання запропонував художник І. Хотінок. Від багатьох інших вітчизняних публікацій Лондона це видання відрізняється тим, що в нього включено чимало документальних та художніх ілюстрацій, здебільшого з американської преси.
Щодо добору художніх творів, то навряд чи можна закинути дванадцятитомникові якісь суттєві пропуски. Доробок Джека Лондона в цілому дуже нерівноцінний: особливо в другому періоді творчості, коли він досяг визнання й слави, з-під його пера вийшло немало одноденок, творів, явно написаних «задля грошей». На відміну від багатьох своїх земляків-письменників, Дж. Лондон не починав літературної кар’єри з газетярства, хоч прив’язаність до конкретного територіального та часового підгрунтя рідко коли його зраджувала. Але якщо замолоду пильне вивчення журнальної продукції допомагало Джекові Лондону опиратися смакам буржуазної публіки, то пізніше воно не раз ставало йому в пригоді у протилежному — у потуранні цим самим смакам. Тому відсутність у новому виданні «Дніпра», приміром, романів «Пригода» або «Заколот на «Ельсінорі» аж ніяк не знижує його вартості. Інша річ, що за бортом дванадцятитомника опинились окремі непересічні зразки новелістики Дж. Лондона (зі збірок «Любов до життя», «Сила дужого» та ін.). Разом із тим, на нашу думку, нічого б не втратило видання «Дніпра», позбувшись баласту деяких третьорядних творів, неглибоких за рівнем художнього розкриття теми, як-от повість «Гра».
Готуючи це видання, видавці зіткнулися з певними труднощами. Виявилося, що на батьківщині Джека Лондона досі не існує не те що повного, критично перевіреного зібрання його творів, а й взагалі нема й ніколи не було ніякого багатотомника! Одинадцять років тому американський журнал «Ньюсуїк» з прикрістю зауважував, що, «як це не парадоксально, одного з найвизначніших письменників Америки майже повністю забуто в його рідній країні». Гіркі слова, однак важко відмовити їм у слушності. Хоча окремі книжки Джека Лондона щороку перевидаються в Сполучених Штатах, американська академічна критика збуває його скоромовкою, в поважних університетських курсах літератури пишуть про нього мало і здебільшого зверхньо.
1965 р. в Нью-Йорку вийшов однотомник листів письменника, підготовлений К. Гендріком та І. Шепардом (племінником Дж. Лондона); це видання дозволило «Дніпру» здійснити досить репрезентативний вибір його епістолярії. Але велика частина публіцистики Лондона, літературно-критичних статей, рецензій і т. п. лишається розкиданою в американській періодиці і практично недоступною для наших дослідників та перекладачів. (Про появу солідного тому «Репортажі Джека Лондона» — Нью-Йорк, 1970, — що містить кореспонденції з Кореї, статті на політичні, літературні, спортивні та інші теми, подорожні нариси і таке інше, — київським видавцям стало відомо вже після завершення дванадцятитомника). Отож так і вийшло, що цей жанр спадщини Дж. Лондона в українському виданні представлений занадто скромно.
12 томів Джека Лондона — це перше в післявоєнні роки видання в Україні багатотомної збірки творів зарубіжного автора. Досвід підготовки його (як і випущених майже одночасно восьмитомника Гі де Мопассана і чотиритомника Г. Гейне), без сумніву, не пропаде марно при подальшій роботі над аналогічними за характером публікаціями. Видання творів Джека Лондона можна розглядати як одну зі спроб наблизитись до оптимального типу таких кількатомників — не академічно повних, але достатньо представницьких. Відкривається це видання нарисом про життя, світогляд і творчість Дж. Лондона; в кожному томі вміщено стислий критичний і фактологічний коментар до творів; останній том завершується бібліографічним покажчиком «Твори Джека Лондона в українських перекладах».
Для дванадцятитомника використано багато давніх перекладів з 20-30-х років. Тексти ці відредаговано, усунуто всі пропуски й помічені перекручення першотвору; великих зусиль було докладено до того, щоб зберегти лексичну й образну «домінанту» творів, зв’язаних між собою спільними героями, місцем дії, загальною тональністю (аляскинський та тихоокеанський цикли), щоб якомога менше впадали в око мовностилістичні розходження перекладів різного часу. В нових перекладах тут опубліковано 4 повісті та романи, кілька десятків оповідань та інші твори; працювало над цими перекладами понад 20 чоловік — і досвідчені майстри перекладу, і перекладацька молодь.
У рецензіях на видання «Дніпра» відзначалося «тонке відчуття авторського стилю», притаманне перекладачам Дж. Лондона. Але вже й тепер можна і слід критичніше підійти до цього видання. Не в усіх опублікованих тут творах перекладачі й видавці виявили належне почуття стилю, «прикрашаючи» переклад лексичними раритетами, архаїзмами, позбавленими соків живої сучасної літературної мови, а то й невдалими новаціями. Нерідко перекладачі зловживали застарілими синтаксичними конструкціями на шкоду природності й невимушеності мовного плину, в Лондона, як правило, не ускладненого книжними зворотами чи граматичною архаїкою. В окремих перекладах допущено надмірності при пошуках українських стилістичних відповідників сленгу (який загалом ставить перекладача перед майже непереборними труднощами). Мабуть, забагато взято сюди і перекладів сорокалітньої давності, іноді з необхідності так густо заредагованих, що в них первісний варіант потонув під шаром безлічі правок, і тільки ім’я перекладача нагадує, що це не новий переклад. Наскільки морально виправданим є такий підхід до давніх перекладів, коли в них новий редактор фактично виступає в ролі співперекладача і навіть основного перекладача, — про це можна сперечатися. Навряд чи виправдане, однак, і сахання в протилежну крайність — абсолютна відмова від використання перекладацьких здобутків минулих десятиріч...
Проте в дванадцятитомнику вміщено й багато цілком життєздатних перекладів. Деякі ж із них дали можливість українському читачеві вперше відчути індивідуальну своєрідність почерку Джека Лондона; це, зокрема, нові переклади Ю. Лісняка (дві повісті про Джеррі, оповідання «Відступник» та ін.), О. Сенюк («Золотий яр», «Червоний бог» та ін.), В. Митрофанова, О. Тереха. Щоправда, не завадило б мати в новішій, стилістично досконалішій і глибшій інтерпретації декотрі з найкращих романів та повістей Лондона. Особливо це стосується найвидатнішого його твору — «Мартіна Ідена»: переклад роману, виконаний М. Рябовою і вперше опублікований 1936 року, і сам по собі був не блискучий, а при кожному перевиданні обростав усе новими й новими редакторськими нашаруваннями, які далеко не завжди підтверджуються оригіналом. Однак і в цьому перекладі «Мартін Іден» широко популярний у нас: не залежалося в книгарнях і останнє, сьоме його видання, випущене 1973 р. Так само знайдуть свого читача й ті кілька нових видань Лондона, що виходять в Україні ювілейного для письменника року.
Осяяність найкращих Лондонових творів соціалістичним ідеалом, осуд буржуазного світу експлуатації і продажності, неприхована прихильність до героїв мужніх і благородних — ось завдяки чому видатний американський письменник завоював симпатії вітчизняних читачів.
Л-ра: Всесвіт. – 1976. – № 5. – С. 180-183.
Твори
Критика
