Біографія Джека Лондона

Джек Лондон (справжнє ім’я – Джон Ґріффіт Чейні (John Griffith Chaney)) – американський письменник, громадський діяч, соціаліст; широко відомий у багатьох країнах світу як автор пригодницьких оповідань і романів – народився 12 січня 1876 року у Сан-Франциско (США).

Коли йому було близько восьми місяців, його мати вийшла заміж за фермера Джона Лондона, котрий усиновив маленького Джека Ґріффіта, і майбутній письменник отримав його прізвище.

Джек Лондон рано почав працювати: ще школярем продавав ранішні та вечірні газети. Після закінчення початкової школи у чотирнадцятирічному віці влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою, тому він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць» - ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну (як для свого віку) кількість алкоголю. Його товариші на службі вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре через рік-два.

У 1893 найнявся матросом на промислову шхуну, яка відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських оповідань і романів.

Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.

У 1897 Лондон разом з 62-річним чоловіком своєї сестри подалися на Клондайк шукати золото. Їхній маршрут пролягав через Юно, Скаґуей і Даї, далі — через Чілкутський перевал до озера Лінденберґ і по Юкону — до Доусон-Сіті. Чоловік сестри незабаром повернувся додому, а Джек продовжував подорож із новими компаньйонами. До Доусона вони не допливли, а зупинилися за 100 км у покинутому зрубі. Там Джек прожив до наступного літа.

Золота на зареєстрованій ними ділянці не виявилося, проте Джек мав змогу наслухатися численних історій і приповідок про життя золотошукачів. Навесні цинга сильно підірвала його здоров'я, лікуватися було нічим, і він вирішив повернутися додому. Щоб не повторювати знову маршрут, він із компаньйонами спорудив човен і спустився Юконом до Берингового моря (майже 2500 км). Пережите за цей рік стало основою його оповідань, які принесли автору успіх і славу.

Потім були збірки оповідань «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), які створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після здобуття широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.

У 1907-1909 здійснив плавання на яхті «Снарк», в кінці якого написав роман «Мартін Іден». Історія подорожі викладена в автобіографічному нарисі «Подорож на яхті „Снарк“» (1911).

З липня по вересень 1911 Джек Лондон також здійснив кінні подорожі Каліфорнією та сусідніми штатами, які описав в оповіді «Четвіркою коней на північ від затоки».

Джек Лондон помер 22 листопада 1916 року у своєму спальному ґанку (популярне колись у США приміщення ґанку, яке перероблялося під спальню), який знаходився в котеджі на його особистому ранчо.

Хоча Лондон був досить міцним та витривалим чоловіком, проте він страждав від декількох серйозних хвороб, враховуючи підхоплену цингу в Клондайку. Також, під час його подорожі на кораблі «Снарк», він і Чарміан заразилися невизначеними тропічними інфекціями та хворобами, зокрема фрамбезією. В останні місяці свого життя він страждав від дизентерії, запущеного алкоголізму й уремії. У нього були сильні болі, які він знижував за допомогою морфіну.

Прах Джека Лондона був закопаний на його майновій ділянці неподалік від «Вовчого будинку». Похорон відбувся 26 листопада 1916 року, в якому взяли участь тільки його найближчі друзі, родичі та працівники ранчо. Відповідно до побажань Лондона, його тіло було кремовано. Після смерті Чарміан у 1955, вона також була кремована і похована разом із чоловіком в одному місці, яке заздалегідь вибрав Лондон. Могила позначена кругляком покритим мохом. Будівлі та ділянка ранчо були пізніше перетворені на «Jack London State Historic Park», який знаходиться в місцевості Глен-Еллен, штат Каліфорнія.

Через використання морфіну перед смертю, деякі старіші джерела описують смерть Лондона як самогубство, деякі пишуть про це і зараз. Чутки про це ходили одразу після його смерті. Люди базували свої припущення також на подібних інцидентах у його художніх книгах. Проте в офіційному свідоцтві про смерть причиною смерті Джека Лондона вказано уремію, яка супроводжувалася гострими нирковими коліками.

Більшість біографів, серед яких і Рус Кігмен, зараз погоджуються на тому, що Лондон помер від уремії, яка посилилася від ненавмисно прийнятої великої дози морфіну.

У художніх творах Лондона є декілька самогубств або згадки про них. У своєму автобіографічному романі «Джон Барлікорн» він пише, що було б добре вистрибнути п'яним за борт корабля в затоці Сан-Франциско, «деякі безладні уявні думки про відхід разом із відпливом несподівано огорнули мене». Також ця тема існує в книгах «Маленька господиня великого будинку» та «Мартін Іден».

Основні твори:
Син вовка (1900).
Бог його батьків (1901).
Дочка снігів (1902).
Поклик предків (1903).
Біле ікло (1906).
Морський вовк (1904).
Мартін Іден (1909).
Місячна долина (1913).
Джеррі-островитянин (1917).
Майкл, брат Джеррі (1917).