«Лірникові думи» Степана Руданського
В.Я. Герасименко
Слід сказати, що спроби використовувати фольклорні джерела для створення великих епічних поем робили багато письменників.
Так, до Руданського історичну поему під назвою «Україна» (1843) написав П. Куліш, поклавши в основу її історичні пісні, думи, перекази та згадки бандуристів і старосвітських людей. На основі билин у Росії складалися величні епічні поеми типу гомерівських поем, як це робив Козак Луганський (В. Даль — автор поеми «Илья Муромец», Сочинения, т. III, 1836).
Подібні спроби використання фольклору знаходимо і в літературі інших народів. Наприклад, Макферсон, зібравши кельтський народний епос, склав відомі пісні Осіяна (1762); Е. Ленрот, видатний фінський вчений і письменник, зібравши велику кількість карело-фінських епічних поем-переказів (рун), звів їх у відому всьому світові «Калевалу».
Поема С.В. Руданського «Лірникові думи» побудована на основі поширеної серед багатьох народів апокрифічної легенди про побудову світу в дуалістичному дусі, про наявність Двох першооснов всього, що існує — доброго і злого, бога і чорта.
Відомо, що питання створення світу і виникнення життя на землі завжди хвилювало людську уяву, а скупі, абстрактні відомості канонічних книг не задовольняли допитливості народу. І народ доповнював тексти канонічних книг, переробив їх. Зібравши величезну кількість цих легенд, Руданський написав поему, яка у першій редакції (1856) називалась «Лірникові думи», а в другій (1859) — «Байки світовії в співах».
Цікавий сам метод опрацювання Руданським фольклорних матеріалів. У передмові до «Байок світових» поет говорить, що, використовуючи народні перекази, він мав на увазі: «І. Затримати в кожній оповіді всю силу народної творчості, для чого намагався переповісти кожну оповідку без змін. II. Знайти між різними уривками одну нитку і по можливості сполучити в одну поему (співу). III. Втілити народні перекази у відповідну віршовану форму, бо народ ще не добрав для них певного складу і може вже й не добере» .
І дійсно, ми часто зустрічаємо в поемі окремі місця, які подано майже точно за фольклорними джерелами.
Поема «Байки світовії», або «Лірникові думи», складається з таких частин: 1. Преслівля (або вступ); 2. Початок світу; 3. Велетні; 4. Цар Давид (розповідається також про Йосифа і Самсона); 5. Соломон; 6. Бог землі; 7. Додаток (кінцівка). Щоправда, додатку (чи точніше кінцівки) в другій редакції нема. Але пізніше видавці завжди друкували його, бо він разом зі вступом складав єдине, нерозривне ціле. Власне, «преслівля» і «додаток» разом утворюють ніби обрамлення поеми.
Вступ являє собою побутову картину Кам'янця-Подільського під час ярмарку на Івана Купала (по-народному — Іванця).У звичайні дні, розповідає автор, Кам'янець-Подільський — убоге, принишкле місто, що прилипло до скелі, ніби шукаючи тут загубленого щастя. Тільки далеко над ним височать храми, серед яких вирізняється храм пророка Івана. Біля нього, край дзвіниці, лежить великий, округлий білий камінь, на якому й співатиме лірник свої думи.
Багато мешканців у Кам'янці-Подільському, але місто не живе, а дрімає. На вулицях тихо, пусто, лише в певний час прочвалають на службу писарі та кілька разів пробіжать до школи і назад школярі. Тісний міський бульвар оживає десь біля 7-ї години вечора, коли виходять на прогулянку місцеві панянки та їх «каваліри», тлусті купецькі дочки, а інколи й попівни. Дев'ять годин вечора, і бульвар, як і місто, знову завмирає. «І відрання до смеркання вулиці дрімають», — говорить поет.
Але раз на рік, під час ярмарку в кінці червня, «і для Кам'янця сумного святенько буває» — сюди прибувають з різних місць купці й покупці, особливо багато збирається тут простого люду. Скрізь на ярмарку стоїть «гамір, говір, ще й діди співають». Мальовничо подає поет образи старців і жебраків, висловлюючи своє співчуття до них у численних ліричних відступах: Бідні люди! Хто їх видів, Серце каменіло. Всі обшарпані, обдерті, Аж світиться тіло... Одним словом: всяка нужда, Яка в світі була, Десь на себе взяла тіло Та сюди прибула...
Далі автор з великою симпатією розповідає про старого убогого лірника та його поводиря. У лірника:
На ремені через плечі Ліра під полою, І торбина коло него З жовтою смолою. Шмаття чисте, хоч на него Прядено і грубо. Куди глянеш — хоч убогий, А дивитись любо... Коло него стоїть рядом Літ семи дівчина. Вона старця сего водить, Бідна сиротина. ...Вона дбає за старого, Старий за ню дбає І, як рідную дитину, Людяно вбирає...
Закінчилась церковна служба, люди оточили лірника і почали прохати його щось заспівати та заграти. І він почав співати про створення світу, розповідати біблійну легенду про царя Давида, Соломона та про земне життя Христа.
На цьому вступ і закінчується. Написаний він цілком реалістично. І навіть життя губернського міста подано тут з виразною сатиричною спрямованістю. Поет гегелівськими фарбами малює пустоту, нікчемне існування мешканців глухої провінції — урядовців, купців, духовенства і т. ін. Зовсім по-іншому, але також цілком реалістично в поемі зображено постать народного співця і його поводиря. Вони нагадують нам образи лірників та кобзарів з творів Шевченка. Показ ярмарку у творі настільки правдивий і динамічний, що цей малюнок можна вважати за класичний. Подібне зображення ярмарку ми бачимо хіба тільки у Квітки, Гоголя та інших видатних, українських та російських письменників.
В основу кожної частини поеми, а їх, не рахуючи вступу та додатку, п'ять, поет поклав оповідки Вакули та інші народні перекази, легенди.
Для першої частини («Початок світу») автор головним чином використав такі оповідки Вакули: «Земля», «Чоловік», «Жінка», «Боже помагай», «Коняга», «Смерть» і частково оповідання із збірки — «Ліси», «Підземна риба», «Місяць». Для «Велетнів» (друга частина) — народні оповідання «Потоп», «Велетні», «Колос». Для третьої («Цар Давид») —перекази «Цар Давид», «Давидові діти». В основі четвертої частини лежить переказ «Соломон». Для останньої, п'ятої частини («Бог на землі») автором були використані матеріали з оповідок Вакули, запис «Хрест», а із «Збірки» — оповідання «Жуйка», «Коли смерть», «Каня», «Бусель», «Медвідь», «Кріт», «Плугатар», «Скойки», «Багатий вечір», «Свиня», «Крашанка», «Горобці», «Камбула».
Кілька слів про те, як поет використовував фольклорний матеріал та інші джерела для задуманого ним розділу з народної космогонії під назвою «Початок світу», який складається з 26 підрозділів і має 900 віршів-рядків.
Рядки 1-32 зображують будову світу, який ніби складається з трьох частин: 1. Небо, де «возсідає» сам бог; 2. Рай; 3. Небо землі (під раєм, де ще був хаос). З нього бог і задумав створити землю. Подібних легенд у фольклорних записах Руданського ми не знаходимо, але вони є в українському фольклорі (легенда про три неба). Про це згадує у своїй роботі Г.О. Булашев «Украинский народ в своих легендах».
Рядки 33-196 — це в основному розробка легенди, записаної самим Руданським під назвою «Земля» (з оповідок Вакули). Коротко зміст її такий: з первісного хаосу бог задумує створити землю і посилає Сатанаїла на дно морське по пісок. Сатанаїл вдається до хитрощів і намагається створити Землю від свого імені. Але йому не щастить здійснити свої наміри. Тоді Сатанаїл хоче втопити бога, але й тут його спіткала невдача. Бог розгнівався і обернув Сатанаїла на змія (рядки 197-212). Цю частину Руданський розробив на основі записаного переказу «Ліси».
Розповідаючи про створення звірів, птахів, плазунів і риб (рядки 213-244), поет використовує свій запис «Підземна риба», а щоб показати, як саме були створені всі ці тварини, автор наводить фольклорний запис «Чоловік». Ця частина поеми нагадує народні повір'я, за якими земля нібито тримається на велетенській рибі, і кожного разу, коли риба стрепенеться,
То застогне земля наша
І вся затрясеться.
У книзі четвертій (рядки 245-280) змальовується урочисте свято з приводу творення землі, на якому ясні ангели співають на честь творця гімни-пісні. Після цього іде розповідь про створення людини (рядки 218-412). Бог «створює» людину із роси, яку зібрали, а потім стріпнули у чашу ангели. Розробляючи цю частину, поет не дотримувався біблійного тексту, а йшов за апокрифічною легендою. Про це є натяк у фольклорному записі Руданського під назвою «Чоловік».
Далі показано, як через необережність Адама при «створенні» Єви (у першому варіанті з роси) з'являються чорти (рядки 457-488). Бог наказує їх викинути з раю, і вони, приставши до змія, починають шкодити людям.
Цей епізод Руданський подає також, дотримуючись народного трактування щодо походження окремих явищ у природі. Коли їх, чортів, скидали з неба, то вони падали разом із смоляними свічками. Звідси виникли «падаючі» зірки (рядки 489-500).
Розповідаючи про створення Єви (у другому варіанті — з лівого ребра Адама) і про кохання перших людей, Руданський виходив із власного фольклорного запису «Жінка».
Та частина поеми, у якій говориться про підступні наміри змія і його появу на древі пізнання добра і зла, про «спокусу» Єви, а потім і Адама (рядки 569-628), не має відповідних фольклорних записів поета. Тут він міг використати біблійні і апокрифічні матеріали, а також різні літературні джерела.
Оповідь про «появу» бога, викриття «гріха» перших людей і вигнання їх із раю (рядки 629-636 і 657-672) поет розвиває на основі того ж фольклорного оповідання «Жінка». Цікаво, що в нього автор вклинює антибіблійний переказ про те, що після «божого гніву» сад із древом пізнання добра і зла обертається на пекло, де вічно горять у вогні змії, чорти і грішники (рядки 587-656).
Показавши «вигнання» перших людей з раю, поет далі розповідає про важку фізичну працю Адама (рядки 673-696) на землі. Для цієї частини Руданський використовує власний запис «Боже помагай». В наступних рядках говориться про те, що бог «зжалився» над Адамом і для полегшення його надмірної праці подарував йому коня, якого було створено з чорта (рядки 697-708). Для розробки цього епізоду за основу було взято оповідання «Коняка».
В кінці, використовуючи оповідання «Смерть», автор зображує мирну працю Адама, Єви та їхніх дітей (рядки 709-720). Тут же Руданський подає (на основі народного переказу «Місяць») біблійну легенду про братовбивчу суперечку між першими синами Адама і Єви. Під час сварки брати підняли один одного на вила (рядки 721-744), і з того часу «волею» бога їх було обернено на місяць.
Щасливе «життя» Адама на землі дало привід вихвалятися йому, що він ніколи не вмре. За таку зарозумілість бог наслав на нього різні хвороби, а потім і саму смерть. Під час важкої хвороби Адама один з його синів пішов у рай просити, щоб були полегшені страждання батька. Синові дали прут, яким колись вигнали з раю Адама і Єву. З нього був зроблений обруч, який Адам перед смертю одягнув на голову і так був похований. Потім з цього обруча виросли три дерева: кипарис, кедр і апокрифічне треблажне дерево, — хрест (рядки 745-900).
Іноді для зв'язку поет вводить і такі епізоди, яких ми не знаходимо в його фольклорних записах. Наприклад, гнів бога (II частина поеми), коли він дізнається, що Сатанаїл хотів його обдурити і створити землю.
Цікавим є той факт, що, розробляючи легенди про створення землі (II частина твору), поет вкладає в уста богові народні заклинання:
Рости, рости, моя земле,
Куди зглянуть очі:
Від восхода до полудня
І до полуночі!
Всі останні частини поеми «Лірникові думи» теж побудовані на фольклорних матеріалах. Так, для третього розділу, що має назву «Цар Давид», поет використав легенду про прибуття до Києва по Дніпру Самсона та про його єдиноборство на березі Дніпра з левом. Самсон і лев не могли перемогти один одного і на місці борні закам'яніли.
П'яту частину твору, яка називається «Бог на землі», поет майже цілком складає з народних переказів про земне життя Христа, майстерно вплітаючи сюди колядку «Видить бог, видить творець, що весь мир погибає».
Отже, проаналізувавши поему Руданського «Лірникові думи», ми бачимо, що в основі її лежать народні перекази, легенди, повір'я, літературно опрацьовані автором і пов'язані в єдине ціле. З другого боку, ми бачимо також, що поет не йшов тільки за фольклорними джерелами, сліпо копіюючи, наслідуючи їх.
У творі є ліричні відступи, які дають уяву про ставлення поета до того чи іншого явища, коментарі, що їх робить автор до окремих місць своєї поеми. Деякі з них свідчать про вільнодумство Руданського, оскільки він сміливо відкидає церковно-релігійні погляди на світ і намагається пояснити зміст народних переказів з матеріалістичних засад. Цю думку добре ілюструють окремі спроби поета тлумачити народні легенди.
Наведемо деякі приклади. У фольклорному запису про Соломона говориться, що, вступивши на царювання, він вирішив зміряти небо. Для цього Соломон піднісся на крузі високо у хмари, але тут йому було зроблено застереження, щоб він не переходив певної межі, бо назад уже не повернеться. Руданський хоче з'ясувати, що ж то за круг? І каже: «Чи не нагадка то за наші клубльоти (аеростати)?». А саму межу, вище якої не сміє піднятися Соломон, прагне усвідомити як відстань, «за котрою земля тратить свою силу тяготіння». Зникнення носорожців, про яке згадується в іншому місці, поет намагається пояснити історико-геологічними причинами. «Доля носорожця чи не доля може того нещасного птаха (Оіпогпіз), котрого грубі кості находять в Нових Голєндрах (Новій Зеландії)?».
Спроба Руданського з'ясувати деякі місця фольклорних творів, застосовуючи закон Ньютона та вдаючись до історико-геологічних екскурсів, варта пильної уваги. Вона дає змогу зрозуміти світогляд нової на той час суспільної верстви, до якої належить автор.
Відомо, що поет, бажаючи опублікувати свій твір, передав його 1860 чи 1861 року до Петербурзького цензурного комітету. Але цензура не дозволила його надрукувати. Кожна сторінка рукопису була навхрест перекреслена червоним олівцем, а внизу першої сторінки поставлено підпис цензора :«Ст. Лебедев». Можна сказати, що поема «Лірникові думи» для свого часу була нелегальним твором.
Твір «Лірникові думи» («Байки світовії») виявляє скептичне ставлення автора до офіційного вчення православної церкви. Адже апокрифи і легенди, синтезовані у віршовану поему С.В. Руданським, були повною протилежністю біблії канонічній. Створення на фольклорному матеріалі такої великої поеми було досить сміливим кроком з боку письменника.
Крім усього сказаного, «Лірникові думи» Степана Руданського цікавлять нас, як один з перших творів, що утверджували і відстоювали в українській літературі 50-60-х років XIX ст. новий напрям мистецтва — критичний реалізм.
Джерело: Народна творчість та етнографія. – 1960. - № 2. – С. 102-107.
