Особливості індивідуальної творчої манери письма Михайла Коцюбинського

Особливості творчої манери письма Михайла Коцюбинського

Світлана Привалова

У статті окреслено особливості індивідуальної творчої манери письма М. Коцюбинського.

Ключові слова: індивідуальна творча манера письма М. Коцюбинського, імпресіонізм, психологізм, ліризм.

Svitlana Privalova. Peculiarities of individual creative manner of the letter M.Kotsiubynsky The article outlines the feature of individual creative manner of the letter M. Kotsiubynsky.

Key words: individual creative manner of the letter pisma M.Kotsiubynsky, impressionism, psychology, lyricism.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Кожна епоха ставить перед мистецтвом свої завдання й вимоги як у сфері ідей, так і в царині художніх форм, жанрів, стилів, поетики. На початку XX ст. виникла потреба дальшого підсилення чутливості того найкращого камертона, що є літературним мистецтвом, на що відгукнулось чимало письменників, які належали до різних літературних напрямів і течій. Визначилась тенденція до поглиблення психологічного аналізу й урізноманітнення засобів розкриття людської душі. Одним із митців слова, який у своїх творах акцентував увагу на відтворенні внутрішнього світу людини, на її психології, був М. Коцюбинський.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У статті проаналізовано праці вчених І. Безпечного, М. Грицюти, Р. Гром’яка, Т. Гундорової, В. Іванишина, І. Іваньо, Н. Калениченко, Ю. Коваліва, В. Лесина, Д. Наливайка та ін., які дають змогу дослідити особливості індивідуальної творчої манери письма М. Коцюбинського.

Формулювання цілей статті. Здійснити аналіз наукових літературознавчих, літературно-критичних джерел з метою визначення особливостей індивідуальної творчої манери письма М. Коцюбинського.

Виклад основного матеріалу дослідження. Погляди літературознавців на стиль і метод М. Коцюбинського зазнавали час від часу значних змін: від цілковитого заперечення імпресіонізму письменника (П. Колесник, Ф. Приходько) до часткового (H. Калениченко, М. Костенко) і повного визнання імпресіонізму митця (І. Іваньо, Д. Наливайко). Процес цей пов’язаний як із переосмисленням творчості видатного прозаїка, подоланням соціологічних підходів до її оцінки, так і з переосмисленням трактування поняття “імпресіонізм”.

На думку В. Лесина, “імпресіонізм – (від фр. impression – враження) – течія в мистецтві (живопису, скульптурі, літературі, музиці) другої половини XIX і початку XX століття. Виникла найперше у Франці і як реакція проти закостенілого салонного мистецтва й проти натуралізму. У творах імпресіоністів витончено, через художні деталі передавалися суб’єктивні моментальні й мінливі враження митця та їх найменші відтінки від спостережень навколишньої дійсності” [6, с. 79].

Автори літературознавчого словника-довідника Р. Гром’як, Ю. Ковалів, В. Теремко стверджують: “Імпресіонізм – (від фр. impression – враження) – напрям у мистецтві, який основним завданням вважав відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань” [7, с. 309]. Крім того, дослідники наголошують, що у літературі імпресіонізм наближався то до натуралізму в прозі, то до символізму в поезії. Його представники змальовували світ таким, яким він видавався в процесі перцепції. Ставилося за мету передати те, яким видався світ у даний момент через призму суб’єктивного сприйняття.

Літературознавець І. Безпечний зазначає, що “імпресіонізм – (від фр. impression – враження) – течія в мистецтві й літературі, що виникла у Франції наприкінці XIX століття. Імпресіоністи ставили своїм головним завданням відображати в своїх творах суб’єктивні враження та спостереження, почуття й переживання митця. Головну увагу вони приділяли відтворенню найвитонченіших змін у настрої, хвилевих вражень, найтонших відтінків у змалюванні кольорів і звуків, внутрішньому ритмові й римі твору, інструментовці” [1, с. 368].

Подібне трактування поняття “імпресіонізм” подає В. Іванишин: “імпресіонізм – (від фр. impression – враження) – напрям у мистецтві модернізму, який основним завданням вважав ушляхетнення, витончене відтворення особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань” [3, с. 236].

Варто зазначити, що основними ознаками імпресіонізму в літературі є заглиблення у внутрішній світ людини, відтворення яскравими художніми деталями найтонших змін у настроях і в природі, психологізм у змалюванні персонажів, особливий лаконізм прози, ритмічність, одночасна відмова від великих соціальних проблем. Імпресіоністичний текст характеризується навіюванням певних смислів шляхом тонкої фіксації суб’єктивних вражень, відчуттів ліричного героя через пейзажні замальовки, деталі, відтворенням емоцій, передачею внутрішнього руху почуттів, мотивацією певних вчинків героя саме його переживаннями.

У літературознавстві поширеною є думка, що М. Коцюбинський використовував досягнення імпресіоністської прози, підпорядковуючи відповідні засоби реалістичному відображенню дійсності, на основі зовсім інших ідейних настанов. Вартим уваги є використання письменником-реалістом знахідок нереалістичного письма, коли окремі прийоми далекої від народу літератури стають на службу літературі справді народній. Варто зазначити, що відповідна лектура могла викликати у М. Коцюбинського необхідність певних художніх шукань. Саме цим можна пояснити зосередження уваги митця на психологічних колізіях, на відтворенні реалій життя через призму світосприймання героя твору.

Питання про індивідуальний стиль і творчий метод М. Коцюбинського і сьогодні неоднозначно поціновується критикою. Естетична сила поетичної прози письменника викликає відчуття правди зображеного життя. Прозаїк не мав собі рівних у літературі щодо глибини проникнення в психологію селянина. Різні персонажі творів М. Коцюбинського – типи національні, разом з тим соціальні, водночас типові й класичні, що відтворюють психологію різних прошарків українського селянства. Типологічність цих образів досягається завдяки аналізу їх внутрішнього світу. М. Коцюбинський зробив це з такою високою простотою справжнього мистецтва і в такій лаконічній формі, яка мало кому властива. Твори митця, у яких йдеться про внутрішнє життя інтелігенції різної суспільної орієнтації, не лише глибиною психологічної мотивації, а й навіть конкретними її засобами нагадують твори “ЖанКрістоф” Р. Роллана, “Мартін Іден” Дж. Лондона.

У перших реалістичних творах М. Коцюбинського певною мірою відчутним є наслідування І. НечуяЛевицького, Панаса Мирного, з часом митець виробляє власну стильову манеру. Одна з її особливостей – заглиблення у внутрішній світ людини, показ діалектики душі героя, розкриття характеру в процесі руху та змін. Все це було зумовлено не намірами письменника здійснити певні мистецькі експерименти, а прагненнями творити в дусі нових віянь у розвитку реалістичної літератури початку XX століття.

На межі XIX–XX століть спостерігаємо прагнення майстрів слова поширити його можливості, знайти глибші поетичні асоціації, врахувати досвід інших мистецтв, передати той взаємозв’язок слухових і зорових вражень, що реально існує. М. Коцюбинський наче ввібрав у себе й розвинув кращі здобутки І. НечуяЛевицького і Панаса Мирного, І. Тургенєва й М. Короленка, Е. Золя і Гарборга в мистецтві пейзажу, але скрізь залишився самим собою. Він відчув і відтворив “симфонію поля”, перед якою поступаються найкращі в світовій прозі картини степу, знайшов ту гармонію світла і тіней, ту межу в зображенні кольорової гами, за якою починалося домінування суто суб’єктивних вражень і якої так часто не відчували французькі маляри-імпресіоністи. У тропах, урізноманітнюючи їх функції, використовуючи їх і в пейзажних малюнках, і в картинах людських переживань, він умів знаходити відповідність між словом, звуком і барвою, які у символістів перетворювались на гру форми. Певні твори – новели “Intermezzo”, “Невідомий”, “Цвіт яблуні”, “Полюдському”, “На камені” та ін., ліричні відступи повісті “Fata morgana”, “Тіні забутих предків” –нагадують своєрідний словозапис, що певною мірою відповідає музичному нотописанню.

Доцільно наголосити, що після 1901 року провідним жанром малої прози М. Коцюбинського стала соціально-психологічна новела. “Особливість стилю Коцюбинського, – і це має безпосередній стосунок до його імпресіонізму, – полягає в тому, що він, як правило, не змальовує раціональну сферу психіки людини. Психічний світ персонажів у Коцюбинського постає насамперед у зовсім іншому вимірі – емоційно-чуттєвому” [2, с. 47].

М. Коцюбинський зруйнував узвичаєні межі прози й поезії, повернув мистецтву його первісну давньогрецьку назву, бо його проза – по суті та сама поезія. Митець створив жанрові видозміни оповідання й новели. Наприклад, за жанром “Intermezzo” є новелою, проте це лірична, точніше, лірико-драматична поема в прозі, що є близькою до симфонії. Образи-персонажі творів М. Коцюбинського ми не тільки бачимо, а й чуємо, сприймаємо дотиком, відчуваємо запах, вони здатні впливати на інтелект і душу, викликати певні бажання, перетворювати звичайне в поетичне і незвичне. У творах М. Коцюбинського відчутною є надія на майбутнє, готовність боротися за нього, любов до народу, до його праці, до духовних і матеріальних потреб людини, до рідної землі.

Визначальна риса новел М. Коцюбинського – показ почуттів і переживань героїв переважно шляхом цілеспрямованого добору певних фактів, деталей пейзажу, портрета, інтер’єра. Специфіка психологізму Коцюбинського-новеліста виявляється в тому, що внутрішній світ зображено через суб’єктивні переживання героя. Психічний стан героя М. Коцюбинський відтворював як постійну складову в структурі характеру, той фон, на якому виявляються психічні процеси і властивості особистості.

Письменник умів помітити нове у давно відомому явищі і подати його по-своєму. Для М. Коцюбинського взагалі характерна виняткова пластичність і мальовничість описів природи, речей, персонажів. Він часто подає образи як живописець. У нього навіть звуки інколи мають певне забарвлення. Еволюція мистецтва пейзажу в творчості письменника продовжувала лінію поглиблення сприйняття й художнього відтворення природи. Письменник дуже вдало використовував зорові та слухові образи: «прагнув досягти якнайглибшого реалістичного змалювання дійсності, правдивого відтворення її, саме тому у пейзажах М.Коцюбинського “використано зорові, слухові, дотикові, нюхові враження” [5, с. 5].

Досягнення М. Коцюбинського насамперед і полягало в тому, що йому за допомогою кольору, звукових вражень вдалося відтворити реальний перебіг психічних процесів, порухів душі людини в їх дійсній складності. Варто зазначити, що письменник, як і всі імпресіоністи, не зображував типових характерів, а відтворював неповторну індивідуальність особистості.

Психологізм і ліризм є найсуттєвішими ознаками новели нового типу у творчості М.Коцюбинського, які свідчили про неповторність внутрішнього світу самого автора, його витонченої внутрішньої організації, що позначилось на жанрових особливостях новелістики письменника. Психологічне в творах митця стало не тільки важливим засобом зображення соціального, а й зумовило застосування характерних художніх прийомів. Певну роль у цьому відіграли також інтерес письменника до наукових знань з психології, ряд обставин особистого життя, нахил до самоспостереження [4, с. 42].

Сформована художньо-психологічна концепція М. Коцюбинського – уявлення про переживання людини як про безперервний психічний процес, який виявляє її соціальну поведінку, – відрізнялась од тих уявлень про людину, які склалися у попередників письменника. Для письменників старшого покоління характерним було відтворення людських характерів на тлі певних суспільних подій. Для М. Коцюбинського, представника молодшої генерації митців, головним є людська душа і її стан у певних обставинах.

Особливість імпресіонізму М. Коцюбинського полягає не у відмові од художнього аналізу людини як соціальної істоти, а у підпорядкуванні показу всіх сфер її психічного життя саме цій визначальній якості. Відповідно до художнього задуму письменник вдається до відтворення найрізноманітніших психічних станів. Збагачується його досвід розуміння та образного освоєння психічних явищ. У М. Коцюбинського багато відмінного, своєрідного. У його творах бачимо відображення процесів взаємозв’язку свідомості та самосвідомості, свідомості та підсвідомості і т.д. Крім того, митець використовував особливі, авторські, засоби зображення душевного стану героя. Одним з найпоширеніших є окреслення на початку твору того замкненого художнього простору, який відразу дає певну настроєву тональність і одразу вводить читача в атмосферу переживань персонажа. Контраст світлотіні в експозиційному інтер’єрі нерідко символізує протистояння життя і смерті. Це ті категорії, які властиві думці ліричного героя.

Доцільно зазначити, що М. Коцюбинський звертався до досить оригінальних прийомів зображення художнього простору. До таких прийомів можна віднести й ракурс, де художній простір, у якому має розвиватися дія, наче сприймається очима самого героя. При цьому точка зору ліричного героя-оповідача є вираженням психічного стану й ідейної позиції самого автора.

Єдність художнього простору і відповідно однорідність психічного стану підкреслює, як правило, обрамлення експозиційним і фінальним пейзажами. М. Коцюбинський є справжнім майстром пейзажу. Картини природи, відтворені крізь призму сприйняття героєм, є не тільки зображенням місця дії, а й відтворенням його почуттів і переживань.

Кожна деталь пейзажу митця набирає яскраво символічного забарвлення, вона зображена під кутом зору сприйняття героя. Для М. Коцюбинського характерна персоніфікація природи, яка подається завжди у вічних змінах, у русі, у розвитку і нерозривному контакті з переживаннями людини. Все це зумовлює глибокий ліризм творів письменника. Поєднання щирого ліризму з психологічним аналізом – визначальні особливості індивідуального стилю М. Коцюбинського. А пейзажі М. Коцюбинського вражають своєю мальовничістю, гармонійністю, багатством і оригінальністю художніх засобів.

Для створення певного психологічного настрою, для реального вмотивування глибоких душевних процесів М. Коцюбинський використовував яскраві кольорові малюнки. Вироблена письменником художньопсихологічна концепція людини має важливе значення для розуміння його творчості. В ній органічно поєднується соціальний, художній і власне психологічний аспекти. В її основі – розвиток уявлень про духовний світ героя як про багаторівневе утворення, що становить ієрархію. “Детермінованість характерів виявляється не в прямій, а в опосередкованій формі, мотивація поведінки героїв стає складнішою – до уваги береться весь комплекс внутрішніх факторів, що впливає на той чи той вчинок” [4, с. 52].

Багатство поетичної семантики, барв і звуків, що приходять на допомогу слову, зосереджено й у тих творах українського майстра, де на першому плані – інтелігенти, люди розумової і творчої праці, незалежно від того, чи ці твори є передовсім психологічними за темою (“Цвіт яблуні”) або особисто ліричними за характерам задуму (“На острові”), чи мають безпосередньо революційний зміст (“В дорозі”). Трагічне у прозаїка – не пісня суму й страждання, а гімн людям, творцям щастя й справедливості на землі, гімн природі, в якій не припиняється боротьба, здобувається перемога, як писав він, дієвого над інертним, живого над мертвим, різнобарвного над сірим, одноманітним. Надзвичайно чуйний до прекрасного, М. Коцюбинський зумів побачити те прекрасне в енергії розбуджених мас, у паростках майбутнього, що свідчило про здатність трудового народу повалити реакційний суспільно-політичний лад і побудувати життя, гідне людини, зумів показати народну революцію як велику перетворюючу силу, джерело народження нових духовних і моральних якостей людей.

Створена письменником художньо-психологічна концепція дала йому змогу глибше відобразити тодішню соціально-психологічну атмосферу, зростання самосвідомості певних верств суспільства на межі ХІХ–ХХ ст.

Висновки. Можна стверджувати, що характерними ознаками імпресіоністичних новел М. Коцюбинського є заглиблення у внутрішній світ людини, витонченість сприйняття та підвищена враженнєвість, своєрідна точність при удаваній недбалій приблизності, відтворення руху і фарб зовнішнього світу та найтонших порухів душі, філософська наповненість, відтворення яскравими художніми деталями найтонших змін у настроях і в природі, психологізм у змалюванні персонажів, суб’єктивний кут зору, увага до сфери ірраціонального, підсвідомого, зосередженість на враженнях, відчуттях, емоціях, почуттях, використання пейзажу як рівня певного світовідчуття, навіювання певних вражень від персонажа шляхом передачі кольорових, чуттєвих вражень, почуттів, особливий лаконізм прози, ритмічність, відмова від вагомих соціальних проблем.

Література

Безпечний І. Теорія літератури. – К.: Смолоскип, 2009. – 388 с.
Грицюта М. Михайло Коцюбинський: Літературний портрет. – К. : Держ. видав. худ. літератури, 1958. – 120 с.
Іванишин В.П.Нариси з теорії літератури : навч. посіб. / упорядн. тексту П.В. Іванишина. – К.: ВЦ “Академія”, 2010. – 256 с.
Калениченко Н.Л. Михайло Коцюбинський: Літературний портрет. – К.: Дніпро, 1984. – 190 с.
Коцюбинський М.М. Вибрані твори. – К., 1977. – 350 с.
Лесин В.М. Літературознавчі терміни : довідник. – К.: Рад. шк., 1985. – 252 с.
Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. – 752 с. (Nota bene).