18-10-2019 Кино 310

ТОП 11 фільмів нової французької хвилі

ТОП 11 фільмів нової французької хвилі

Французька нова хвиля – певною мірою річ еталонна, з неї все почалося, з неї почалося оновлення світового кіно в кінці 50-х - початку 60-х років, з неї почався нетрадиційний прихід в кінематографічну професію: не через навчання в кінематографічних закладах, а через кіноманію і кінокритику. Мабуть, це був унікальний випадок, коли в професію режисера люди приходили саме таким шляхом: просто від великої любові до кіно, від великої кількості переглянутих картин.

Кінематографістами французької «нової хвилі» називають режисерів, які дебютували у Франції в кінці 1950-х - початку 1960-х років. Дехто з них був кінокритиком із журналу Les Cahiers du cinéma, інші - документалістами, а ще інші взагалі ніколи не займалися професійно кіно. Франсуа Трюффо пізніше писав, що вважати «нову хвилю» чимось на зразок гуртка або організації невірно: «Це не рух, не школа, не група, а всього лише кількісна категорія, винайдена пресою для того, щоб об'єднати 50 нових імен». Кінокритики, що перетворилися в режисерів, рішуче відкидали старе, класичне французьке кіно, вважаючи, що гонитва за касовими зборами, за помпезністю декорацій і урочистістю сюжету не приносить нічого, крім шкоди. Нові режисери не закликали при цьому скинути своїх попередників з корабля сучасності: в першу чергу вони були сінефілами, і в їх фільмах постійно з'являються цитати то із Бергмана, то з Хічкока, то з Абеля Ганса. Головним був метод: більше правди, більше документальності, більше легкості. А це з таким самим успіхом можна було застосувати і в трилері, і в документальній короткометражці, і в мюзиклі. Режисери французької «нової хвилі» декларативно відмовлялися від жанрового кіно, але при цьому самі експериментували у всіх можливих жанрах, змішуючи їх і відмовляючись від встановлених правил.

Пропонуємо вашій увазі 11 французьких шедеврів, представників нової хвилі.

Чотириста ударів / Les Quatre cents coups


З цього фільму по-справжньому починається «нова хвиля». Жан-Люк Годар згадував, що після показу «чотирьохсот ударів» в залі запанувала тиша, і представник французького МЗС, кінокритик Філіп Ерланже, запитав міністра культури Андре Мальро: «Ви справді хочете, щоб цей фільм представляв Францію на Каннському фестивалі?» - «Так, безсумнівно», - відповів Мальро, тим самим відкривши шлях революції в кінематографі. Франсуа Трюффо - це та сама «зухвала молодь» з журналу Les Cahiers du cinéma, він порушує всі можливі правила кінематографа. Його камера легка, герої вистрибують з кадру, а в фіналі похмурий підліток, aльтер-его самого Трюффо, наближається до камери, не відриваючи від неї очей. Тут все незвичайне: і різкий монтаж, і хуліганська естетика, і вибір головного актора - Жан-П'єра Лео, 14-річного важкого підлітка, який зіграв до цього лише одну, епізодичну, роль в кіно. Про його юність і дорослішання Трюффо ще розповість в інших своїх фільмах («Любов у 20 років», 1962; «Вкрадені поцілунки», 1968; «Родинне вогнище», 1970; «Любов, що тікає», 1979).

Божевільний П'єро / Pierrot le fou


Годар експериментує не тільки з кадром і монтажем, а й з кольором. Пофарбоване синьою фарбою обличчя Бельмондо в фіналі картини - як полотно Кандінського; кадри змінюють зображення картин Пікассо і Ренуара. Годар змішує фарби і жанри, експериментує зі звуком: у фільмі звучать закадрові коментарі героїв; шуми перериваються то легкою музикою, то Бетховеном або Шуманом. А за всім цим - моторошна історія злочинця, що біжить від буржуазного суспільства.

Чоловіче-жіноче / Masculin féminin

Поль зустрічає в кафе Мадлен, між ними зав'язується розмова - дивна і зовні абстрактна, як завжди буває у Годара. Поль пише вірші, захоплюється лівими ідеями, він інтелектуал і герой свого часу, тому залишається в меншості. Він тільки що відслужив в армії і сприймає громадянку трохи зверхньо. Це «жіноче», тобто затишне конформістське життя, де займаються шопінгом, будують кар'єру поп-співачки і хочуть бути схожими на персонажів реклами.

Для Поля, а разом з ним і Годара «чоловіче» життя - це протест, революція, роздратування незгодного одинака проти суспільної злагоди. В одному зі своїх найбільш соціально загострених фільмів Годар діагностує розгубленість, з якою покоління студентської революції рухалося до свого дорослішання. І не випадково для багатьох його найкращих представників відповіддю на прокляті питання стала рання смерть...

Стріляйте в піаніста / Tirez sur le pianiste

Тріумф «нової хвилі» не міг тривати вічно, і за міжнародними преміями пішли провали - у всякому разі, з точки зору глядачів і критиків. Новий фільм Трюффо, екранізація детективного роману Девіда Гудіса, перший фільм з «чорної серії», був даниною поваги сінефілії режисера і наслідком його захоплення як Хічкоком, так і популярними нуарами 1930-х. Сам Трюффо вважав, що зробив свого героя надто уїдливим і непривабливим, тому фільм і не був прийнятий публікою. При всій традиційності, «Стріляйте в піаніста» знову порушує жанрові правила: на першому плані тут жінки, а не суворі чоловіки, а кадри і флешбеки так само запаморочливі, як і часом нерозбірливий речитатив Бобі Лапуанта, який виконав у фільмі дві свої пісні.

На останньому диханні / À bout de souffle

«Я думав, що знімаю щось на кшталт продовження "Особи зі шрамом", а потім подивився і побачив, що це більше схоже на "Алісу в Країні чудес"», - говорив кілька років після виходу фільму Годар. Кримінальний сюжет, заломлений капелюх в дусі 1930-х, американські автомобілі - все це він перетворив на символ «нової хвилі», в дзеркало свого часу. Часом це була повна імпровізація: Годар зупиняв зйомку, потім за столиком в кафе писав діалоги і передавав їх акторам. У кадрі навколо головних героїв - паризьке повсякденне життя. Операторського візка немає - оператора садять в інвалідний візок, і він ручною камерою знімає рух персонажів. Годар окрім цього, ще додає до абсурду різкий монтаж: герої за секунду переміщуються з одного місця на інший кінець міста, в абсолютно інші декорації; вони спокійно розмовляють, а все навколо стрибає в шаленому ритмі. «Все йде на перекір до класичних законів монтажу», - захоплювався пізніше Андрій Тарковський. Фільм став головним висловленням бунтарської епохи.

Хіросіма, моя любов / Hiroshima mon amour

Революція на зламі 1950-60-х відбувається не тільки в кіно: письменники не менше за режисерів втомилися від лінійності оповіді і прагнуть до експериментів. Сценарій до цього фільму пише Маргеріт Дюрас, на той час відома письменниця і одна з головних фігур революційного напрямку - «нового роману». В результаті тут з'єднуються дві мови - літературна і художня. «Займайтеся літературою. Забудьте про камеру», - наставляє режисер Ален Рене письменницю. У героїв немає імен, тільки «він» і «вона»; документальні кадри атомного вибуху і його жахливих наслідків чергуються зі сценами, в яких переплітаються пальці коханців, і їх уривчастими діалогами. Рене винаходить нову кіномову - і при цьому знову намагається осмислити жорстокість людства, як в своїх картинах про звірства в іспанській Герниці і в нацистських концтаборах.

Злітна смуга / La Jetée

Чорно-білий 28-хвилинний фантастичний фільм французького режисера Кріса Маркера, удостоєний премії Жана Віго. Виконаний в техніці фотороману: образний ряд складається з фотографій, що змінюють одна одну. Картина Маркера вписана в історію кіно як один з найзначніших і найвпливовіших зразків кінофантастики.

Після термоядерного удару Третьої Світової Війни ті, що залишилися в живих парижани живуть в підземних катакомбах. Вони роблять спроби подорожей у часі в надії знайти в майбутньому нащадків і дістати від них їжу, медикаменти та енергетичні установки «в ім'я того, щоб минуле і майбутнє допомогли теперішньому.». Але фільм не тільки про те, яким стане світ після Третьої Світової, а й про людську пам'ять і любов, загублену в минулому.

У минулому році в Марієнбаде / L’année dernière à Marienbad

У романі Алена Роб-Гріє, за яким знято фільм і в якому один з батьків «нового роману» був автором сценарію, немає ні чіткого сюжету, ні місця, ні часу дії. Примарний фільм, де герої не знають, як і навіщо вони існують; головне для них - пам'ять, в якій вони шукають порятунку. Розмитість розповіді різко контрастує з ясною геометрією кадру - збудованими композиціями і панорамами.

Клео від 5 до 7 / Cléo de 5 à 7

У фільмі дві дійові особи - жінка і час. З п'ятої і до пів на сьому вечора героїня чекає результатів аналізу на рак і, хвилюючись, ходить по вулицях. Фільм йде в реальному часі - ті самі півтори години. «Мені здалося цікавим дати відчути ці живі і нерівномірні рухи як переривчастий подих всередині часу і простору», - пояснювала Аньєс Варда. Навколо кипить паризьке життя, в епізодах навіть з'являються Годар і актриса Анна Карина, а камера танцює, вихоплюючи деталі, щоб підкреслити переживання героїні.

Жити своїм життям / Vivre sa vie

«Нова хвиля» - це не тільки метод і форма, а й проблематика: фільм Годара в 12 картинах розповідає про жінку, яка стала повією, а закадровий текст робить його схожим на дослідження. Як і інші режисери «нової хвилі», Годар не соромиться звертатися до своїх попередників і кумирів: так, повія Нана йде в кіно дивитися «Страсті Жанни д'Арк» Дрейера. Фільм схожий на позачасовий репортаж: персонажі з'являються, але потім їх лінія не розвивається, а зникає; час то розтягується, то скорочується; нескінченний діалог з незграбними паузами обривається, і різкий монтаж змінює місце дії....

Симпатяги / Les bonnes femmes

Цей четвертий повнометражний фільм Шаброля в жанровому плані поєднує мелодраму, комедію з елементами сатири і кримінальну драму, що відрізняло більшість перших експериментальних фільмів Французької нової хвилі.

Дівчата слугують продавщицями в магазині. Нудьгують на роботі. Понуро розважаються після неї. Нудьга - французька тема. Зворотний бік знаменитого мистецтва жити. І ось з'являється незнайомець. Гарячий брюнет на мотоциклі. Безмовний і загадковий. Він приділяє увагу однієї з дівчат.

Бонусом пропонуємо вам тематичну лекцію Кирила Емільовича Разлогова. Приємного перегляду.



Ключевые слова: Що подивитися,11 фільмів нової французької хвилі,авангард,світове кіно,шеведври,артхаус,авторське кіно,Гарне кіно

Читайте также