06-09-2019 Кино 267

Бетті Пейдж. Сексуальна сингулярність

​Бетті Пейдж. Сексуальна сингулярність. Автор: Роман Петрицький


«Вічний революцйонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськiї тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело».

Іван Франко ‘’De profundis. Гімн’’

«The Notorious Bettie Page» (2005 р.) – це, перш за все, провокативний, а згодом вже автобіографічний фільм, знятий канадською режисеркою Мері Херон, який дозволяє глядачу відтворити для себе усі віхи життя американської революціонерки, скандальної королеви pine-up культури Бетті Пейдж. Мері Херон звертається до історичних проблем, які мали місце в американському суспільстві 50-их: це проблема цензури (сексуальної емансипації, емансипації жіночого тіла) та якоюсь мірою релігії. Процес Сенату Америки над студією Ірвіна Клоу – який започаткував pine-up культуру – це один з основних рушіїв фільму, хоча сама історія будується на примарній та водночас реальній автобіографії Бетті. Кажу так, бо як Бетті з’явилась фактично “нізвідки”, так само й швидко її персона й зникла з газет, телебачення та грізних вуст американських можновладців, проте вона залишилась на pine-up листівках та в пам’яті багатьох стурбованих тінейджерів-фетишистів усміхнена, грайлива, по-дитячому наївна, природжена актриса, проте завдяки саме ній сформувався певний сексуальний культ: як повинна виглядати жінка, яка прагне свободи тіла, а значить свободи духу.

Фільм веде нас від становлення Бетті Пейдж сексуальною іконою до завершення її шляху у модельному бізнесі, спричиненого, не в останню чергу, через процес над Ірвіном Клоу та його спадком. Релігійна Бетті не усвідомлювала власної значущості для цього світу. Фактично – вона несвідомо вказала шлях: як розвиватись Америці в плані громадянських чеснот (свобод), пророкувала своєю присутністю революцію шістдесятих, зруйнувала консервативні уми Америки, відродила культуру фетишу (усі кляті фетишисти можуть їй дякувати).

Мері Херон подає свою транскрипцію відходу Бетті від справ: «Адам і Єва – були голими в саду едемському, коли вони згрішили – вони одягнулись». Бетті Пейдж – cвою діяльнсть диспозиціонує як гріх. Тверде рішення: вона має відійти від гріха, хоча сорому немає. Вищий бурлеск – ми спостерігаємо у кінці стрічки, коли Бетті читає уривки з Біблії навколишнім і щастя таки просто простромлює її зі всіх боків. У реальній біографії Бетті просто зникає й пізніше потрапляє у психлікарню. Фільм завершується міфічною нотою блаженсва, (це блаженство – Бетті відчуває ще у сцені, коли вона відчужена й зруйнована знаходить прихисток у церкві, де отець «очищує її від гріхів»). Тож у фільмі Бетті свідомо йде у вигнання – спускається з колісниці райської (відчужується свого статусу) задля божого помилування. Звичка перемагає глузд. Під тиском навколишності жінка потрапляє у тенета ортодоксального християнства, проте свою місію вона виконує. Бути провідником вільнодумства, харизми, стати центральною персоною американського суспільства 50-их років, а пізніше своїм прикладом знищити стару семантику гендерного розмежування. Mission complited.

Але що ж змушувало Бетті бути відданою богу і водночас брати участь у відвертих фотосесіях? Відповідь звичайна й дивовижна – Бетті з дитинства зазнавала утисків зі сторони батька, та й дитинство у неї навряд було напрочуд щасливим. Ще замолоду Бетті покинула

родину та переїхала до Нью-Йорка. Тоді вона ще не знала, якої слави зазнає завдяки власному шарму та харизмі жінки-завойовниці. У 1950 році Бетті зустріне людину, яка відкриє їй шлях до американського Олімпу – Джеррі Тодда, полісмена, який у вільний від роботи час займався фотографією. Пізніше – будуть фетишистські фотосесії на студії Ірвіна Клоу, потім Бетті постане натурним об’єктом для маямського фотографа, завдяки якій вона потрапить до журналу Playboy.

Потрібно розуміти – що шлях Бетті, це виклик своєму дитинству без повітря, свободи вибору, виклик всій американській системі, затравленій доґмами смердючого консерватизму. Та чи можна відкидати тінь сумніву на думку, що для Бетті Пейдж – це був не просто виклик – це була гра. Як далеко може зайти у своїх бажаннях провінційна дівчина.

У фільмі «Непристойна Бетті Пейдж» є дуже цікавий діалог: пан Віллі (фотограф, який працював на студії Ірвіна Клоу) запитує Бетті, яке, на її думку, враження у Господа-Бога щодо роботи Бетті. На що та відповідає ''Господь дає кожному талант, який люди повинні використовувати. Її Талант – позувати для камер і, тим самим, – вселяти радість в людські душі’’. Проте коли вона запитує Віллі ‘’хіба є щось в цьому погане?’’ Чоловік, дає зустрічне запитання: ''Ні. Та, що думає Господь?’’ Бетті ж відпода, що вона не може відповідати за нього. Й надалі Бетті Пейдж долають сумніви, певно те, що вона позувала оголеною для фото – вірна ознака регресивної моральної поведінки.

Підсумок досить легко підвести. В душі Бетті Пейдж існували дві істоти – одна з яких, тиха й затравлена християнка, життя якої обумовлено системним адміністратором американської релігійної матриці (американським суспільством) та її меншими внутрішніми елементами – батьками, і революціонерка, яка перфоматизує першу модель Ероса – жіноче тіло, тим самим виводячи божественну природу жінки на перший план. Фільм Мері Херон яскраво унаочнює цей синтез непростого внутрішнього конфлікту, де уся сексуальна свобода редукціонується однією з свідомостей до начебто морального падіння.

У сучасності вже не постає проблеми свободи вибору, проте ще досі існує багацько всіляких диваків, які можуть стверджувати, що люди, які оголюються перед камерою існують на межі духовного банкротства. Можу із впевненістю сказати, що краще оголити перед суспільством плоть тіла, ніж плоть своєї душі. В такому випадку не отримаєш плювків, буде щось інше, проте тільки не це.

Роман Петрицький



Ключевые слова: Бетті Пейдж,Сексуальна сингулярність,Роман Петрицький,ерос,The Notorious Bettie Page ,автобіографічний фільм,Мері Херон,трейлер,що подивитися

Читайте также