19-09-2019 Кино 247

Казковий «Шестизарядний» Мартіна Макдонаха

Рецензія на фільм «Шестизарядний» Мартіна Макдонаха. Роман Петрицький

Паралелі

Макдонах народився у Лондоні, проте у його жилах тече кров Ірландії. Мартін Макдонах – яскравий представник ірландського кінематографу. Так можна вважати, опираючись лише на той факт, що у його фільмах та театральних п’єсах, як на мене, приховано відображається ірландський побут, вміщуюється кутикула ірладської культури. Мартін став відомий суспільству cаме завдяки п’єсам. Проте вже перший кінематографічний проект «Шестизарядний» («Sixshooter») приніс йому славу серед професіоналів кінематографічного всесвіту. Ця короткометражка отримала купу нагород, включаючи «Оскар» (2006 року). І я вважаю, що це виправдано, адже комбінація цікавого сюжету, вибору хороших акторів та методів цікавої зйомки допомогли режисеру здійснити хороший старт для вдалої кар’єри.

[1] В інтерв’ю для журналу «bomb» Мартін зазначає, що, його улюбленим режисером був Теренс Малік, а найбільший вплив на його життя, зокрема, творчість мав фільм «Погані Землі» («Badlands») . Цей зв’язок виправданий і закономірний. Є об’єднуючі риси двох антигероїв, Кіта («Badlands») і хлопчини («Six shooter) – їм обом не притаманне відчуття внутрішнього імперативу. Кіт – жорстоко вбиває усіх, хто стає на шляху його уявного щастя із Моллі, а хлопчина – вбиває свою матір, відстреливши їй голову. Як для Кіта, так і для хлопчини вбивство – не є відрефлексованим поняттям. Об’єднуючий фактор – це жорстокість. Відмінність – хлопчина всіляко насміхається над усім. Все піддається його критичній оцінці. Кіт же узагалі живе у своєму світі – він сміттєзбирач, для нього пістолет у руці, все що чарівна паличка, адже їхня з Моллі подорож – це неканонічна казка, проте без хепі-енду. Проте Кіт чарує своєю відважністю, схожістю на Джеймса Діна. Своїми рухами, одіозністю, поведінкою. Усі вбивства Кіта сприймаються як вимушений крок. Вони з Моллі бояться, щоб їх не затримали, якщо це трапиться – їхній міфічній подорожі кінець. Хлопчина ж викликає геть інші спектр емоцій – це підліток, котрий уособлює собою дурня, проте не менш небезпечного, ніж, той ж таки, Кіт. Хлопчина – це витіснений образ злочинця, який глибоко зневажає американську культуру, хоча є її невід’ємним компонентом.

Діалоги

Діалоги між містером Доналі і хлопчиною у фільмі «Шестизарядний» не слід розглядати буквально. Макдонах вдається до абсурду, сарказму до напівміфологемного тла. ( Хлопчина їде до Дубліна, проте нам невідомо з якою метою він здійснює цю подорож. Доналі постає вимушеним слухачем усього, про що мовить хлопчина, якою це не було б «маячнею, в лихоманці». Епізод історії про корову – це завершуючий елемент, такий собі відсторонений епілог усієї маячні. Весь гумор, який міститься в кадрах – це гумор самого Макдонаха. Мабуть, це суто ірландський гумор. Чорний, дещо зарозумілий, проте, який вже дуже веселить. Веселить тим, що не дозволяє піддаватись здоровому глузду, хоча б якісь траекторії серйозного аналізу. Не слід буквально також сприймати всю цю ситуацію у потязі, адже – вона нагадує казку. (Такий собі selfout).

Можна також провести паралель між фільмом Квентіна Тарантіно «Reservoir Dogs» («Cкажені пси») та короткометражкою Макдонаха «Six Shooter» («Шестизарядний») – це базування певних епізодів, в яких ведуться діалоги головним фоном яких є поп-культура . У «Скажених псах» – це обговорення творчості Мадонни, згадка про Чарльза Бронсона, Тобі Вонга (героя фільму Стіва Ванга «Drive» («Драйв»). Всіх поп-суб’єктів культури Америки 90-х, яких згадували я не буду тут перечислювати, оскільки я намагаюсь вказати лише на те, що Макдонах у «Шестизарядному» використав схожий прийом у частинках діалогів. Це згадування Хлопчиною Марвіна Гея, (американського мультиінструменталіста, музиканта, котрий як і Стіві Вандер започаткував сучасний ритм-енд блюз), згадка про Тоні Кьортіса, Рода Стайгера (прославлених американських акторів), пригадування гурту Bronski beat (англійського гурту, виконуючого пісні у стилі сінті-поп). Це все не просто обговорення, а зловтішання над культурними персоналіями, як у випадку Тарантіно, так і у випадку Макдонаха.

Мораль і християнство. Кінематографічне насилля

[2] У тому ж таки інтерв’ю журналу «Bomb» Мартін Макдонах розповідає, що навчавсь у двох католицьких школах, де для нього викладали священики. Макдонах стверджує щодо католицизму, що він ніколи не намагавсь коментувати католицизм і священиків. В дитинстві він робив як усі, і йому не було важко проводити по годині щотижня у церкві. Проте антикатолицькі й антихристиянські жарти не проходили повз нього, часто він сам був їх творцем. В кінороботі «Шестизарядний» Містер Доналі постає перед нами начебто атеїстом (епізод, коли хлопчина заспокоює Доналі з приводу смерті його дружини стверджуючи, що вона потрапила в рай, а той у відповідь мовить, що він не вірить у бога. Що це було останньою краплею: смерть його дружини, а після – жінки, що їхала з ними у поїзді ). Та знову ж таки – це дуалістичне враження: прикінцева сцена, коли Доналі хоче вбити себе. Він, як почесний християнин, перед тим, як випустити собі мізки, повертає образок з Ісусом так, щоб наш спаситель, не бачив цього жахливого самовбивства, та й те, що Доналі переконаний, що незабаром він буде із дружиною є шаржем на власну оцінку християнства Макдонахом.

[3] Для Мартіна Макдонаха психопати й вбивці дуже кінематографічні На його думку, фільм стає набагато цікавішим, якщо зобразити в ньому вбивць і психопатів. Це стосується не лише «Семи психопатів» та «Залягти на Дно в Брюге» (пізніші фільми Макдонаха), ця фабула також й діє на першу короткометражну роботу «Шестизарядний», де таким психом є Хлопчина. Відкритого насильства не побачиш з його боку, проте глядач дізнається, що підліток вбив свою матір (відстрелив нещасній голову). Цього достатньо щоб режисер остаточно запатентував у нашій голові образ безумця. Та й мова хлопчини, його поведінка, жаргон злочинця, все підводило мене до думки, щоб переді мною не суб’єкт підконтрольний владі духовного, а справжній кінематографічний покидьок.

Макдонах не хвалить людей, котрі займаються насиллям, він лише зазначає: що –

[4] “В житті й так багато жорстокості, а комедія полегшує цю важкість. До того ж, якщо все перевести в жарт, не буде враження, що ви займаєтесь моралізаторством. Важливо лише зберігати правильний баланс між сценами: навіть в одному фільмі можна зобразити жорстокість в різний спосіб: смішно, сумно, трагічно, лячно.” Все те, що перелічив Мартін присутнє у короткометражці «Шестизарядний». Це не просто порожні слова. Тож ця короткометражна робота не повинна була ніяк вплинути на рівень духовної освіченості глядача. Це ігрове кіно, яке дозволяє глядачу поринути з головою в емоції притаманні іншому світу – кінематографічному.

А тепер – про окремий епізод смерті жінки, що викинулась з потяга. [4] “Я ніколи не мав відношення до каторги на великих голлівудських студіях, проте було весело вконструйовувати в сценарій якісь жарти, – наприклад, в кіно – не можна вбивати тварин, а жінок – так.” Це те, що ідеально окреслює епізод з жінкою, котра скінчилась під потягом. Макдонах не вбиває другорядного персонажа руками Хлопчини. Він це робить за допомогою – гуркітливого язика хлопчини. Мова виступає екзекутором та вбивцею. Хлопчина позбавляє нещасної останнього глузду, звинувативши її у смерті власного сина. Жінка викидається з потяга.

Технічні аспекти «Шестизарядного»

Прийом м’якого (неглибокого) фокусу Макдонах використовує двічі у своїй короткометражці: де кадр схвильованого й розгубленого обличчя Доналі знятого крупним планом (предметність кадру розсіяна, глядач бачить лише обличчя Доналі) змінюється кадром, знятим загальним планом. (Глядач бачить лікаря у повен ріст разом із Доналі, а також приміщення, де вони знаходяться.) Здається, що використано доволі простий метод зйомки: перехід від крупного плану до загального. Проте Макдонах, за допомого прийому м’якого фокусу, зміщує точку дотику гладацької уваги: з окреслень простору на обличчя суб’єкта дії. Глядач відразу проникає углиб ситуації, що дозволяє зануритись в емоційний стан героя. (0:35)

Казковий Шестизарядний Мартна Макдонаха
застосування прийому неглибокого фокусу (0:35)

І кадр, який розпочинається з (2:52) – знятий середнім планом. Доналі чекає на потяг, обриси потяга ледь видимі, проте режисер, знов ж таки, зосереджує увагу глядача на емоціях героя. Послідовність зміни кадрів: середній план (Брендан Глісон, знятий у профіль) – середній план (Брендан Глісон, знятий у анфас) – перший план (Брендан Глісон, знятий у профіль).


застосування неглибокого фокусу (2:52)

Рецензя на фльм Шестизарядний Мартна Макдонаха Роман Петрицький

(21:16)

Рецензя на фльм Шестизарядний Мартна Макдонаха Роман Петрицький

(21:28)

Й варто згадати прикінцеву сцену стрілянини хлопчини із поліцейськими. Макдонах заслуговує гучних аплодисментів (навіть більших, ніж отримав той, хто вбив корову в крутезній історії хлопчини про «корову, яка cпіймала вітер».) Об’єктив камери рухається горизонтально, відображаючи нам величезну кількість полісменів, повертаючи глядача у справжню реальність, де сардонія завершилась, а почався справжній horror vacui. Чергування величезної кількості планів дозволяє сповна насолодитись цією миттю боротьби. Особливо цікавою є перспектива, котру займає глядач. У цьому епізоді, вимушено займаєш позицію хлопчини, завдяки суб’єктивним планам (21:16) (21:28). В певну мить уява витісняє місце реальної фігури й починає здаватись, що власноруч стріляєш по цих надокучливих полісменах.

Режисер вкотре нав’язує симпатію до цього жалюгідного, проте веселого вбивці, коли хлопчина помираючи жалкує про те, що не підстрелив жодного полісмена, жалкує, що це була дуже жалюгідна стрілянина.

Маленький символізм

З героями «Шестизарядного» протягом усієї поїздки перебуває м’яка іграшка – шимпанзе. Це, як на мене, трікстерське символічне відсилання режисера до певного перевтілення: поведінка хлопчини нагадує поведінку шимпанзе. Він хитрий й любить насміхатись над людьми (як це успішно можна спостерігати у зоопарках, коли шимпанзе всіляко розважаються, здобуваючи собі авторитет серед родини). Крім цього цей шимпанзе був спостерігачем програшу свого власника – його вбивства, а також менш вірогідний варіант, проте цікавий: свідком вбивства власником своєї матері), але це вже, мабуть, фантазії або фантазми. Іграшка – це троп глузливого відношення хлопчини до світу, неможливості серйозно сприймати навколишню дійсність.

Рецензя на фльм Шестизарядний Мартна Макдонаха Роман Петрицький

Оскар

З усіх номінантів на оскар у розділі: найкращого ігрового короткометражного фільму із «Шестизарядним» міг би потягатись лише фільм Рунара Рунарсcона «Остання ферма» (Síðasti bærinn). Немає особливого сенсу порівнювати ці дві короткометражки, адже Рунар Рунарссон працює геть у іншому вимірі кінопоетики – це начисто драма або ж трагедія. У цю мить, умовно звернувся до його пізнішого фільму«Вулкан» (Еldfjall) (2011). «Шестизарядний» ж – містить у собі занадто багато шарів: від гротескного висміювання поп-культури Америки до завершуючої типологізації особистої драми. Комплементарність сюжету не може не викликати подиву: реальність побаченого (особиста трагедія Доналі) варіюється із граничною фікцією (події у потязі). Сам потяг – як конкретна точка початку візій Доналі не відзначається якимись наслідками реальності. Навіть смерть жінки у потязі, глядач помилково може прийняти за сон на березі Ахерону. Макдонах підтримує традицію ірландських казок й формує організм «жахливої казковості», який розбухає прямо на очах глядача й може заляпати своєю кров’ю, виблювати через власні нутрощі цілу низку фантасмагоричного, міфічного, руйнівного, позбавивши наш здоровий глузд головної практичної цінності – розглядати світ раціонально.

[1], [2] Fintan O’Toole: Martin McDonagh / Fintan O’Toole. – [електронний ресурс]: htt p://bombmagazine.org/article/2146/martin-mcdonagh

[3], [4] Режим доступу: htt p://vozduh.afisha.ru/archive/mcdo/



Ключевые слова: Рецензія на фільм «Шестизарядний Мартіна Макдонаха,Роман Петрицький,критика,авторське кіно,артхаус,що подивитися,трейлер

Читайте также