Люди-Атоми. Коли людина стала чужою для себе самої?

Kvitka Martsynyshyn

У сучасному світі, коли відбувається постійне зростання темпів життя, збільшення кількості міжособистісних контактів та інтенсифікація спілкування, спостерігається нехтування особистісними та індивідуальними рисами кожного із нас. Людина все більше сприймається не як унікальна сутність у її неповторності, а як певний функціонер та виконавець ролей. Соціальні стереотипи та ролі все міцніше укоріняються у масовій свідомості і заважають щирому спілкуванню та пізнанню людини людиною. Інтеріоризація соціальних стереотипів так само заважає індивідові реалізувати власні смисли та бути близьким своїй природі.

У своїх дослідженнях мислитель Е.Фром велику увагу приділяє проблемі відчуження сучасної людини. Науковець характеризує відчуження як тип життєвого досвіду, коли людина стає чужою для себе самої, відокремлюється і відсторонюється від себе. Людина перестає бути центром власного світу і господарем своїх вчинків. [Человек одинок]. Зі своїм розвитком людство все більше почало втрачати «первинний зв’язок» зі світом, такий процес зростаючого відокремлення, науковець називає «індивідуалізацією», який досяг свого апогею в Новітній час. Коли людина була невіддільною частиною світу, коли не усвідомлювала ні можливостей, ні наслідків індивідуальних дій, їй не доводилося боятися світу. Але, перетворившись в індивіда, вона залишається один на один з страшним, для неї світом. І тоді виникає бажання відмовитись від своєї індивідуальності, побороти почуття самотності й безпорадності, а для цього – злитися з навколишнім світом, розчинитися в ньому. Автор зауважує, що нові зв’язки, які виникають з цього бажання, не ідентичні первинним зв’язкам, які були обірвані в процесі індивідуалізації. Спроби такого єднання, неминуче приймають характер підпорядкування індивіда. На рівні свідомості людина може вважати себе задоволеною, проте на підсвідомому рівні відчуває, що платить за відчуття безпеки повноцінністю та силою своєї особистості. І як наслідок простежується зворотній результат: невпевненість людини зростає, але й також розвивається ворожість та бунтівливість, які є небезпечними, оскільки спрямовані на людей, від яких індивід став залежним [Бегство от свободы, c. 75]. Однак підпорядкування – це не єдиний спосіб позбавлення самотності і тривоги. Єдиний продуктивний шлях, що не приводить до конфліктів – шлях зв’язків з людьми і світом, які не знищують індивідуальності. Найвищим проявом таких зв’язків є любов і творча праця, які відображають повноту та силу цілісності особистості і сприяють її розвитку.

Індустріальну культуру XX ст. Е. Фром вважав суспільством тотального відчуження, яке породило ринковий тип соціального характеру позбавлений внутрішньої орієнтації. Йому притаманні помилкові емоції, ідолізація, викривлене почуття любові і багатий набір невротичних патологій, пов’язаних з безглуздим, органічним (бездуховним) існуванням.

«Людина відчуває себе не активним носієм сил власної особистості, а позбавленою індивідуальних якостей «річчю», залежною від зовнішніх для неї сил, на які вона перенесла свою життєву субстанцію»[здоровое общество, с. 238].Такі викривлення простежуються у сфері споживання масового суспільства, а саме Е. Фром вважає споживання – задоволення штучно створених примх, відчужених від істинного, реального нашого «я», оскільки саме споживання стає самоціллю, втративши своє істинне призначення, тобто дійсну користь придбаної речі і задоволення від неї [человек одинок]. Однією з найбільш характерних рис індустріального суспільства є внутрішня пасивність людини, яку Е. Фром і називає симптомом «синдрому відчуження» [революція н, с.68] Людина стає пасивним, відчуженим споживачем, що повністю відображається на її життєдіяльності, оскільки змістились її ціннісні орієнтири.

Аналізуючи позицію Е.Фрома, варто зауважити, що перш за все мислитель зацікавлений у ставлені сучасної людини до інших, яка є основною психологічною потребою індивіда. Людина, на думку Е. Фрома, використовує інших у власних цілях, що зумовлено ринковим типом суспільства і культури ХХ ст., про що він пише: «Відчуження між людиною і людиною веде до втрати загальних і соціальних зв’язків, характерних як для середньовічного суспільства, так і для більшості інших докапіталістичних спільнот. Сучасне суспільство складається з «атомів» – найдрібніших, відокремлених один від одного часток, утримуваних разом егоїстичними інтересами і необхідністю використовувати один одного»[здоровое общество, 244]. Отже, ідеологія сучасного суспільства, яка орієнтована на досягнення матеріального успіху формує і відповідне ставлення людини самої до себе як до товару, який потрібно вигідно продати, характеризує і ставлення до інших, як до засобів досягнення цілей. Соціальний дослідник, І. Кон наголошує, що відношення взаємного використання, підхід до іншої людини як до засобу для досягнення своїх егоїстичних цілей пронизують не лише виробничі, але й інші людські стосунки є визначальними для ХХ ст. [Социология личности, с 211]. Витіснення усвідомлення основоположних проблем людського існування і рутинізація життя, які є характерними для сучасного суспільства також складають основу процесу відчуження. Проте людина може реалізувати себе, але лише за умов збереження зв’язку з фундаментальними реаліями свого буття, розуміння того, що їй доступне переживання любові, почуття дружньої солідарності та усвідомлення своєї самотності та неповноти свого існування. Лише установка на буття та любов, як на процес творіння, здатні подолати почуття відчуження.