Біографія Олександера Смотрича
Олександер Смотрич (насправді – Олександр Іванович Флорук-Флоринський) – український письменник в еміграції: прозаїк, поет, музикант – народився 28 квітня 1922 року у місті Кам'янець-Подільський.
Справжнє прізвище – Флоринський, а прикладку Флорук його батькові додав у семінарії «батюшка», бо в класі було два Івани й обидва носили прізвище Флоринський. Псевдонімом узяв назву річки Смотрич, на якій стоїть рідне місто поета – Кам'янець-Подільський.
Жив у Харкові, де здобув музичну освіту. З 12 жовтня 1941 – постійний кореспондент літературно-мистецького відділу газети «Українське слово» (Київ). А з вересня 1942 до 15 березня 1944 працював у Кам'янець-Подільській редакції газети «Подолянин» на посаді літературного співробітника.
Після війни опинився в Західній Німеччині. Перебував у таборах для переміщених осіб у Ганновері. Тут навчався в Ганноверській вищій музичній школі. Видав дві збірки оповідань. Належав до Мистецького українського руху. Першим критиком Смотричевих оповідань був класик української літератури Володимир Винниченко, який навертав його до раціональної парадигми прозописьма.
У 1949 виїхав до Канади. Працював у лікарні, на залізниці, 1954 року влаштувався вчителем музики, потім професором по класу гри на піаніно в Торонтськім університеті. У Канаді власним коштом видав декілька збірок оповідань і віршів. Декілька останніх десятиліть мешкав на хуторі за 100 км від Торонто за означенням автора «на старій, порослій лісом, фармі».
Олександер Смотрич помер 13 грудня 2011 року в місті Фергус (Канада).
Автор збірок новел та оповідань «Ночі» (Ганновер: «Голуба Савоя», 1947), «Вони не живуть більше» (1948), «Вибране» (Торонто, 1952), «Буття. 16 нікому непотрібних оповідань» (1973), «Подорож у країну ночі» (Хмельницький: Просвіта, 2010), поетичних збірок «Вірші. І, ІІ» (1974), «Вірші. ІІІ» (1975), «1933» (1975), «20 коротких віршів» (1975), «Вірші. V, VI, VII, VIII» (1975), «Вірші. ІХ» (1976), «Лірник» (1976), «Ужинок» (1985), «Скупі вірші» (Хмельницький, 2011).
Упродовж десятиліть Смотрич був відомий тільки як прозаїк. Перші новели надрукував 1946 року в Мюнхені в журналі «Арка». У поезію він увійшов 1974, коли під маркою «самвидав» став публікувати серію збірок «Вірші».
Як зазначає Богдан Бойчук, поетичні збірки Смотрича небезпечно межують з політичною публіцистикою. Головним стимулом для них є ненависть. Найгостріше жало тієї ненависті спрямовано проти Росії та Радянського Союзу, причому поет ставить знак рівняння між цими поняттями. І навіть тоді, коли він пропускає ненависть через призму іронії, вона не злагіднюється, а ще глибше врізається у свій об'єкт.
Мова віршів Смотрича буденна, розмовна й лаконічна, позбавлена незвичних стильових прийомів чи контурів. Але, як відмітив Юрій Шевельов, «за фасадою кострубатої розмовности й виставленої на показ антипоетичности вірші Смотрича живуть недомовлянням, натяком, притушкованими перегуками ідей і образів, вовчим вискалом іронії».
Проза:
«Ночі» (новели, 1947).
«Вони не живуть більше» (новели, 1948).
«Вибране» (новели, 1952).
«Буття, 16 нікому непотрібних оповідань» (Торонто, 1973).
Подорож у країну ночі (Хмельницький, 2010)
Поезія:
«Вірші І, ІІ» (Торонто, 1974).
«Вірші, ІІІ», «1933», «20 коротких віршів», «Вірші, V, VI, VII, VIII» (всі чотири – Торонто, 1975).
«Вірші, IX», «Лірник» (обидві – Торонто, 1976).
«Ужинок» (Нью-Йорк, 1985).
«Скупі вірші» (Хмельницький, 2011).
Твори
Критика
