Олександер Смотрич. Обновка

Степан Іванович Чухманенко повертався додому з виглядом не то переможця, не то чемпіона. Степан Іванович повертався додому з нічної черги за штаньми.

На воротях їхнього двору його стріла Варвара Тимофіївна, багаторічна дружина Степана Івановича.
– Дістав?! – стримуючи хвилювання сказала Варвара Тимофіївна.
– Дістав... – сказав Степан Іванович, Можливо, йому хотілося стати ще більшим героєм, принаймні в очах його рідної дружини, і він кинув пакунок загорнутих в газету штанів на лавку під кленом, дістав махорку і почав крутити цигарку. Варвара Тимофіївна торкнулася тремтячою рукою пакунка і, стримуючи хвилювання, сказала:
– Штани?..
– Штани, – сказав Степан Іванович, прикурюючи цигарку.
– Якого кольору?..
– Здається сірі, чи щось у тому роді...
– Ну, якщо сірі, то нічого! А, знаєш, Марта Ігнатівна казала, що в неї швидше волосся виросте на долоні, як ти щось дістанеш!
Степан Іванович, випускаючи через обидві ніздрі дим, сказав:
– Їй мало того, що воно в неї на бороді росте?..
– Ах, Стьопочко, які неапетитні речі ти часом говориш. Вона може почути і смертельно образитися...
– Тим краще!
Варвара Тимофіївна зітхнула і сказала:
– Ну та, слава Богу – матимеш нові штани, а з твоїх старих Марта Ігнатівна мені викроїть і пошиє спідницю!
– Що!? – сказав Степан Іванович і мало не поперхнувся.
– Звичайно! – сказала Варвара Тимофіївна, – З них вийде чудова спідниця! Запевняю тебе.
– Добре мені діло! Ти матимеш спідницю з моїх штанів, а я лишусь без штанів, чи як?
– Але ж ти, Стьопочко, маєш тепер нові штані!
– Отже виходить, що я, ні з того – ні з сього, таскатиму нові штани, чи як? Нові штани це тільки так... В гості, може, часом піти, в кіно. Нові штани це нові штани!
– Але ж ти прекрасно знаєш, що я фактично не маю спідниці! Ні в гості піти, ні в кіно...
– Знаю, знаю... Це я так... Чорт з ними – ший спідницю!
– Ну, ходім вже – приміряєш! – сказала подвійно торжествуюча Варвара Тимофіївна.
Штани виявилися не зовсім сірими. Вони були, подумалося Варварі Тимофіївні, швидше кольору сухих кінських кизяків, але вона промовчала. Вона сказала:
– Штани, Стьопочко, трохи закороткі... Не так, щоб їх не можна було носити, але закороткі. Хоча, якщо дивитися іззаду, то нічого. Давай закличемо Марту Ігнатівну. Вона більше розуміється на таких речах як штани. Трьох чоловіків пережила! Вона може щось порадити. Я побігла.
Степан Іванович стояв перед жінчиним трюмо і, вбираючи в себе живіт, намагався таким чином зробити штани довшими.
– З обновочкою вас, Степане Івановичу! – сказала Марта Ігнатівна. Степан Іванович мовчки дивився на себе в дзеркало. Марта Ігнатівна сказала:
– Якщо відпустити оті на штанях одвороти, то штани стануть довшими. Правда, не той буде фасон, але стануть довшими і дірки на шкарпетках не так кидатимуться в очі!
Варвара Тимофіївна зітхнула і сказала:
– Треба ж було приміряти...
– Ти що? З неба впала? Приміряти! – сказав Степан Іванович.
– Або якийсь більший розмір взяти...
– Тепер, Варваро Тимофіївно, на всіх один розмір шиється! – сказала Марта Ігнатівна. – А оті одвороти я могла б відпустити...
– Ні! Не відпускатиму! – сказав Степан Іванович – Як пошили, так і носитиму! Мені що! Нехай паразити любуються!
– Та хто там вашими штаньми любуватиметься. Не ті тепер часи пішли, не ті! – сказала Марта Ігнатівна і пішла кроїти із старих штанів Степана Івановича нову спідницю для Варвари Тимофіївни.