Біографія Арнольда Вескера
Арнольд Вескер — англійський драматург і прозаїк — народився 24 травня 1932 року в Лондоні (Великобританія) в сім'ї євреїв-іммігрантів.
Школу залишив у віці шістнадцяти років, змінив безліч професій. У 1950–1952 Арнольд служив в британських військово-повітряних силах. Враження, які Вескер отримав, працюючи кухарем в паризькому ресторані (1956–1957), стали основою його першої п'єси «Кухня» (1957).
У 1958 Вескер почав навчання в Лондонській школі кіномистецтва. В тому ж році була поставлена його п'єса «Курячий суп з перловкою», що принесла молодому драматургу популярність. У центрі п'єси — єврейська сім'я з Іст-Енду, що бере участь в робочому та антифашистському русі. Дія п'єси охоплює двадцятирічний період, зачіпає теми боротьби проти британських фашистів, участі єврейських добровольців в Громадянській війні в Іспанії, викриття сталінізму. П'єса показала розпад єврейської громади, зростання відчуженості людей в суспільстві. Дидактичне трактування соціалістичних ідеалів, кілька наскрізних персонажів об'єднують цю п'єсу з двома наступними, «Коріння» (1959) і «Я говорю про Єрусалим» (1960), в трилогію, яка стала класичним твором покоління «сердитих молодих людей». У 1979 трилогія була екранізована.
В сатиричній комедії «І до всього картопля» (1962) відобразився досвід служби Вескера в армії. П'єса «Їхнє рідне місто-сад» (1965) присвячена краху революційних поривань.
Драма «Чотири пори року» (1965) відкрила новий період у творчості Вескера, центром якого стала не соціальна проблематика, а особистість і людське існування. У п'єсі «Старі» (1972) Вескер повернувся до персонажів трилогії, які, постарівши, почали ставитися до ідеології скептично, як і сам драматург. У цій п'єсі виникає тема повернення до єврейської традиції — в будинку колись непохитної революціонерки Сари будують сукку і танцюють хасидський танець.
У «Весільному бенкеті» (1974), написаному за мотивами «Поганого анекдоту» Ф. М. Достоєвського, конфлікт між непорушними законами дійсності й благими намірами ідеаліста вирішений в комедійному плані, причому в ролі «весільного генерала» виступає єврейський бізнесмен, одержимий філантропічними ідеями. «Шейлок» (перша назва «Купець», 1976) — не адаптація класики, а полеміка з нею. Намагаючись відтворити історичні умови епохи «Венеціанського купця» В. Шекспіра, в яких існувала єврейська громада, Вескер прагне виявити мотиви, що керують персонажами; його Шейлок — благородна людина, віддана друзям і єврейській громаді.
Гострі суперечки виникли навколо п'єси «Журналісти» (1972) і пов'язаного з нею есе «Подорож в журналізм» (1977), де автор оголив механізм викриттів, якими займається преса. Багато п'єс 1970–1980-х мають камерний характер, написані для невеликого акторського складу, часто призначені для телевізійних і радіопостановок; їхні герої здебільшого зайняті суто особистими турботами: «Ще одне коло на каруселі» (1978), «Леді Отелло» (1987). У 1981 була написана історична драма «Caritas» («Милосердя»).
Єврейська тема присутня майже в усіх творах Вескера. Так, персонажі п'єси «Коли Бог хотів сина» (1986) намагаються то всерйоз, то через проникнення в специфіку єврейського гумору зрозуміти природу єврейської відособленості й антисемітизму. Єврейська тема є провідною в п'єсі «Баденхайм 1939» (1987) за романом А. Аппельфельда.
Загалом драматург написав понад 40 п'єс. Крім драматичних творів, Вескер опублікував збірки есе «Страх фрагментації» (1970) і «Відмінності» (1985), книгу для дітей «Товстогубий» (1978; перероблена в п'єсу в 1980), збірки оповідань «Любовні листи на синьому папері» (1974), «Шість неділь в січні» (1971), «Сказав старий молодій людині» (1978). У 1994 вийшла у світ автобіографія «Наскільки я смію».
У 2006 драматург був посвячений в лицарі, отримавши звання сера.
Арнольд Вескер помер 12 квітня 2016 року в Брайтоні (Великобританія).
