​Загублені у часі

Хаотичність, неорганізованість, неповага до інших – чим ми тільки не пояснюємо поведінку людей, які часто спізнюються або не виходять на зв’язок вчасно. Однак у хронічних спізнень можуть бути й інші пояснення. Які, на думку фахівців, особистісні характеристики притаманні людям, схильним до спізнень, як на це впливають наші відмінності у сприйнятті часу, чи може нав’язливий страх не встигнути стати причиною спізнення, і що робити тим, хто має справу з хронічними «спізнювачами»? Лаура Кларк розповідає, чому люди спізнюються.

Зізнання собі самому й іншим в тому, що ти «спізнювач», може стати порятунком певною мірою. Зізнаюсь, я сама неодноразово, на свій сором, пропускала дедлайн цієї статті. Я б із задоволенням зробила вигляд, що це такий журналістський «прийомчик». Але це не так. Знаю, що я не одна така. Нам усім знайома така людина: няня, котра завжди спізнюється, або колега, який, хоча б на кілька годин, але обов’язково пропускає кожен термін здачі. І аж ніяк без подруги, котрій ви маєте сказати, щоб вона приїхала на 30 хвилин раніше, щоб встигнула на час зарезервованого столика у ресторані.

Є кілька звичок, які нас дратують, одна з них – спізнення. Коли хтось нас змушує чекати, в голові спадає одна думка: ваші друзі і колеги просто егоїсти. Однак погляд у «психологію спізнення» дає зрозуміти, яка проблема ховається за цим. І не завжди існує лише одне вирішення.

Ні, люди, які спізнюються, не грубіяни і не ледарі

Уявлення про непунктуальних людей майже завжди негативне.

«Легко сприймати їх як неорганізованих, хаотичних, грубіянів, які не зважають на інших, - говорить Гаррієт Меллот, когнітивно-поведінковий терапевт і клінічний психолог, який навчається в Лондоні, – за межами моєї клінічної практики спізнення інших – те, що особливо може дратувати мене!».

Безліч людей, які спізнюються, певною мірою організовані і хочуть, щоб друзі, родина і керівництво були щасливими. Непунктуальні люди часто болісно усвідомлюють і соромляться тієї шкоди, якої може завдати їхнє спізнення стосункам, репутації, кар’єрі та фінансам.

«Хоча є певні люди, які отримують заряд енергії від того, що змушують інших чекати, але це радше виняток із загальної практики, звичайні люди частіше не люблять спізнюватися, - пише Діана ДеЛонзор у своїй книзі «Більше ніколи не спізнюйтесь». – І все ж спізнення залишається твоїм заклятим ворогом».

Виправдання, виправдання

Виправдання для сильних спізнень є стандартними: нещасний випадок або хвороба. Вони завжди спрацьовують, але інші не так легко проковтнути. Особливо хитрі «спізнювачі» приховають свої спізнення під тим, що вони дуже захоплені особи або їм притаманне глобальне мислення – все це набагато вище за банальне відслідковування стрілок на циферблаті. Є навіть ті, хто видає спізнення за милу примху організму, називаючи себе жайворонками чи совами.

Джоанна, вчителька в Лондоні, яка не захотіла, аби її прізвище використовувалось, говорить, що її репутація непунктуальної пояснюється простим непорозумінням сторін. «Мене запросять зайти в гості і скажуть: «Приходь у будь-який час після сьомої». Якщо я з’явлюсь о восьмій або пізніше, люди будуть незадоволеними».

Хронічне спізнення, можливо, не ваша провина, а особливість. На думку експертів, людям, які постійно спізнюються, властиві схожі особистісні характеристики: оптимізм, низький рівень самоконтролю, тривожність або схильність до пошуку гострих відчуттів. Особистісні відмінності також можуть диктувати те, як ми відчуваємо плин часу.

У 2001 році Джефф Конте, професор психології в Університеті штату Сан-Дієґо, провів дослідження, в якому розділив учасників на дві групи. Тип А (амбіційні, конкурентоздатні) і тип В (творчі, схильні до рефлексії і дослідження). Людям потрібно було зрозуміти без годинника, коли минула одна хвилина, спираючись лише на власні відчуття. Люди типу А відчували, що пройшла хвилина, коли минуло приблизно 58 секунд. А учасники типу В після 77 секунд говорили, що хвилина минула.

Ти сам собі заклятий ворог

Люди, які спізнюються, відчувають «дивне прагнення перемогти себе», - писав самопроголошений спізнювач і спікер TED Тім Урбан у 2015 році. Він навіть придумав спеціальну назву для таких людей – БЯХСи (безумці, які хронічно спізнюються).

Звісно, є й інші причини для спізнень, вони в першу чергу завдають шкоди самій людині. Візьмімо для початку передчуття спізнення чи надмірну увагу до деталей.

Для Джоанни найважчим заняттям є написання шкільних звітів. «Я ніколи не встигаю до визначених термінів, складається враження, що мене це не хвилює, - пояснює вона. – А я тільки й думаю про ці звіти і зациклююсь на тому, що мені потрібно зробити оцінку кожної дитини, і коли вони спізнюються, я починаю хвилюватися».

У деяких людей спізнення є «наслідком глибокого розладу загального психічного здоров’я або неврологічних станів», - говорить Меллотт.

«Люди з синдромом тривожності часто уникають певних ситуацій, - говорить Меллотт. – Люди з низькою самооцінкою, найімовірніше, критичні до своїх схильностей, вони витрачатимуть більше часу на те, щоб перевірити після себе».

Окрім того, слід враховувати, що депресія часто супроводжується низьким рівнем життєвої енергії, потрібно зібрати всі сили і змусити себе зробити щось, таким людям навіть просте завдання дається важче.

Увімкни мозок, не спізнюйся

Докторка Лінда Сападін, психологиня приватної практики у Нью-Йорку й авторка книги «Як подолати прокрастинацію у цифрову епоху», говорить, що деякі хронічні спізнення відбуваються від «проблеми із нав’язливим мисленням».

Якщо коротко, то вона стверджує, що прокрастинатор фокусується на страхові, пов’язаному з подією або дедлайном, до якого він може спізнитися. Замість того, щоб з’ясувати, як вийти за межі страху, страх стає виправданням, зазвичай висловленим за допомогою твердження «але». Наприклад, ви можете сказати собі: «Я хотіла прийти вчасно на цей захід, але не могла вирішити, що одягнути; я розпочала писати статтю, але боялася, що мої колеги вважатимуть її недостатньо хорошою». Сападін зазначає:

«Все, що приходить опісля «але», має значення».

Вона рекомендує людям змінити слово «але» на «і».

«Але» несе в собі протидію і блокування; «і» означає зв’язок і дозвіл, - пояснює вона, - тому завдання стає менш складним, страх перед перешкодою менший».

Уже згадана письменниця Діана ДеЛонзор розпочала свій шлях до пунктуальності з визначення і роботою над тим, що, як їй здавалося, завжди змушувало її спізнюватися.

Щоразу, коли вона хотіла бути вчасно, зазнавала невдачі знову й знову. У якусь мить вона усвідомила, що прагне саме гострих відчуттів від того, що її підганяють.

«Під час моєї роботи над розвитком пунктуальності, я почала бачити важливість того, щоб бути надійною людиною, - говорить ДеЛонзор, - розвиток цієї сторони себе незабаром став пріоритетом».

Усім, хто схильний спізнюватися, слід пам’ятати, що є друзі і близькі, які не можуть терпіти спізнень. Деякі з клієнтів Сападін приходять на терапію, позаяк саме засмучена близька людина купила їм сеанс або цілий курс.

Для тих, хто по той бік очікування, є шлях вирішення проблеми. Ви можете диктувати, з чим ви готові миритися і виставляти межі дозволеного. Вона зазначає:

«Замість того, щоб злитися або засмучуватися, ви можете зайняти певну позицію і встановити межі. Побалакайте про те, що ви робитимете, якщо інша людина не прийде вчасно».

Наприклад, можна сказати своєму другові-спізнювачу, що ви чекаєте рівно 10 хвилин, а потім підете в кіно без нього. Або повідомити колезі, який ніколи не здає свою частину проєкту вчасно, що наступного разу його просто не внесуть у загальний список і начальник дізнається про це. Для мене переломною стала та мить, коли межу провела моя подруга. Одного разу я на годину спізнилася на пробіжку в місцевому парку. Ось і все, сказала вона. Більше ніяких спільних планів. Вона висунула ультиматум, щоб я розібралася у своїй проблемі – хронічному спізненні, взяла на себе відповідальність за це і зрозуміла, що є причиною.

Як кажуть, старі звички вмирають на силу, і агонія над цією статтею – майстерна ілюстрація цього. Тому наступного разу, якщо раптом змушу когось чекати, сконцентруюсь на тому, чому я спізнююся, зловлю свої думки і спробую їх змінити.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Why some people are always running late» на порталі «BBC» 11 лютого 2017 р.