Чи маємо ми свободу волі

Професор філософії Ханок Бен-Ямі критикує позицію вчених-когнітивістів, упевнених, що людина не має свободи волі, і пояснює, чому потрібно з обережністю ставитися до результатів експериментів і не брати на віру твердження про тотальний вплив на нас несвідомого.

Нещодавно на Scientific American вийшло дві статті про свободу волі людини. Одна належала перу психолога Адама Біара, котрий займається дослідженням мозку та свідомості (під свідомістю вчені зазвичай розуміють сукупність психічних процесів, які управляються людиною — прим. автора.). Іншу (у відповідь на першу) написав філософ Ханок Бен-Ямі з критикою позиції Біара. Про що сперечалися вчені, читайте в нашому матеріалі.

Питання про свободу волі: філософія проти нейронауки

У статті «Що нейронаука говорить про вільну волю», опублікованій минулого року в журналі Scientific American, психолог Адам Біар послідовно обстоює ідею того, що людина не має вільної волі, як доводять дослідження когнітивістів.

Як приклад, Адам Біар згадує кілька випадків, знайомих кожному з нас. Зазвичай, коли вранці ми прокидаємося за хвилину до будильника або витягуємо, не дивлячись, потрібну сорочку з шафи, ми робимо це автоматично. Людині немає потреби обмірковувати абсолютно кожен свій крок: багато дій ми робимо неусвідомлено, наче механічно, ніби за попередньо заданою мозком програмою.

Розвиваючи цю думку, Біар звертається до досліджень психологів Дена Вегнера та Талії Вітлі, котрі припустили, що вибір, який людина робить, приймаючи будь-яке рішення, залежить від її минулого досвіду, а отже, і несвідомої ділянки психіки.

Зазвичай люди впевнені, що свідомість дає можливість їм повністю контролювати свою поведінку, управляти реакціями та здійснювати обдуманий вибір. Проте вчені-когнітивісти стверджують, що на поведінку людини в багатьох ситуаціях впливає несвідоме — та зона психіки, яка не підпорядковується свідомості й не контролюється людиною.

На думку Вегнера та Вітлі, несвідоме необхідне нам як захисний механізм від «перегріву». Тільки уявіть, як важко нам було б, якби доводилося обмірковувати кожен рух. Заради експерименту спробуйте «вмикати» свідомість і контролювати рухи м’язів під час ходьби. Ви гарантовано не зможете розвинути звичну для вас швидкість і загалом відчуєте колосальну напругу. Саме тому наш мозок, відпрацювавши схему, яка дає змогу успішно виконувати певну дію, наприклад, ходити, виключає цю операцію зі сфери свідомого та переводить у сферу несвідомого.

Проте філософ Ханок Бен-Ямі, ознайомившись із думкою Адама Біара, пише про сумніви, що викликають аргументи нейронауковця. Філософу видається сумнівною ідея, що мозок людини розмежовує процеси на ті, що контролюються свідомістю, та ті, що виконуються несвідомо. Він вбачає у постулюванні певної специфічної зони, яка називається «несвідомою», містичний характер. Основний аргумент філософа полягає в тому, що неможливо поставити такий експеримент, який показав би й довів, що несвідоме існує як окрема ділянка психіки.

Бен-Ямі пише, що припущення Дена Вегнера й Талії Вітлі тільки збентежує і нічого не пояснює. Як нам розуміти думку, що попередній досвід людини якимось таємничим чином впливає на прийняття рішень у цей момент? У припущенні когнітивістів залишається незрозумілим момент, як провести цю грань і як відокремити дії, які ми робимо усвідомлено, від дій, що здійснюються під впливом «таємничого несвідомого».

Що може означати фраза «усвідомлене бажання вчинити певну дію»? Чи означає це, що є дії, які ми робимо неусвідомлено? Але як провести цей кордон і як позначити, які дії ми робимо усвідомлено, а які несвідомо? Наприклад, я випадково наступив на цвях: я навіть не бачив, що він був там; або я ненавмисно залишив двері відчиненими: я просто не думав про це.

Філософ же вирішує це питання у такий спосіб: усвідомленою дією буде вважатися та, яку ми виконуємо, переслідуючи певну мету. А підтвердженням того, що людина має вільну волю, буде служити спостереження, що за подібних обставин, але маючи більше варіантів для вибору, вона зробила б той самий вибір. На думку Бена-Ямі, цілепокладання є однією з основних здібностей та особливостей людської психіки. Ми завжди вибудовуємо діяльність так, щоб швидше досягти своєї мети, і ніколи не робимо нічого без причини.

Отже, на думку Ханока Бен-Ямі, Вегнер і Вітлі лише вводять нас в оману, стверджуючи, що наш вибір, наша мета зумовлена наполовину несвідомими мотивами й затуманена попереднім досвідом. На думку філософа, наука не може дати нам переконливих аргументів щодо існування вільної волі, оскільки вона взагалі не може довести існування сфери несвідомого.

Проте Біар пішов далі і провів разом із колегою Полом Блумом власний експеримент для підтвердження своєї позиції. Учасники експерименту перебували перед монітором комп’ютера, на якому було зображено п’ять білих кіл, розташованих на екрані у вільному порядку. Завдання полягало в тому, щоб швидко вибрати коло перш ніж закінчиться час, і одне з п’яти білих кіл пофарбується в червоний. В цьому разі вибір кола — це момент зосередження на ньому. Проте, як показав експеримент, зробити вибір на користь одного з білих кіл на фоні інших білих кіл виявилося не так просто. У 30 % випадків учасники повідомляли, що саме те коло, яке вони обрали, стало червоним. Водночас, оскільки коло, яке має змінити колір, визначалося комп’ютером, то відсоток збігу з вибором людини мав становити 20 %. Вчені зробили висновок, що у 10 % випадків учасники експерименту вагалися зробити вибір до того моменту, поки одне з кіл не забарвлювалося в червоний і не допомогло зафіксувати увагу. До того ж, оскільки часові інтервали між сеансами експерименту були дуже короткими, учасники часто не могли встановити черговість подій. Вони не розуміли, що сталося раніше: їхній особистий вибір кола, на якому зафіксували погляд, чи зміна кольору кола, яка привернула увагу і визначила остаточний вибір.

Хоча Біар і Блум допускають можливість того, що короткий час між сеансами міг зіпсувати статистику результатів, вони впевнені, що похибка незначна і висновки з цього скромного експерименту справді значущі. На думку психологів, дані експерименту свідчать про те, що ми можемо систематично помилятися щодо розуміння того, як ми здійснюємо вибір, і, відповідно, не маємо жодної вільної волі. Вони наполягають на тому, що мозок впливає на процес прийняття рішень людини.

Проте Бен-Ямі, ознайомившись із процесом проведення експерименту та його результатами, підсумував, що теоретичні узагальнення, яких прагнуть вчені-когнітивісти, не відображають фактичного стану справ. Філософ наголошує на тому, що експеримент не дозволяє зробити однозначні висновки, і психологи підганяють результати під ті прогнози, які вони зробили перед початком експерименту. Так, наприклад, одна з проблем виникає при спробі екстраполяції висновків експерименту з вибором кола на ситуацію, скажімо, вибору продуктів у магазині. Абсолютно незрозуміло, як перенести ці результати на живу ситуацію. Бен-Ямі наполягає на тому, що теоретичні узагальнення щодо того, як людина робить вибір, є спекулятивними. Ціль цих спекуляцій змусити нас погодитися з ідеєю, що мозок здатний впливати і спотворювати увагу людини в момент здійснення вибору. Однак, на думку філософа, експеримент не доводить нічого, крім того, що наш мозок перемикається з одного завдання на інше повільніше, ніж це може робити комп’ютерна програма.

Бен-Ямі робить висновок: незважаючи на зростаючий обсяг даних, отриманих за допомогою когнітивних наук, ми не можемо бути впевнені й остаточно переконані в тому, що ці дані відображають ситуацію такою, якою вона є. На цьому етапі питання про вільну волю не може бути остаточно вирішене нейронаукою, і віра в статистичні дані — це лише віра. Оскільки вчені поки що не можуть довести існування сфери несвідомого, їм залишається лише сподіватися на те, що знайдуться люди, котрим здадуться переконливими їхні аргументи, і вони повірять у те, що є сфера несвідомого, яка здійснює колосальний вплив на прийняття рішень людиною.

Бен-Ямі закликає не брати на віру цієї гіпотези вчених, а також критично осмислювати інформацію, яку нам видають за істинну.

Переклала: Юлія Дорош