Смерть як і раніше залишається загадкою

Про смерть

Автор: Гійом Тьєррі, професор когнітивної нейронауки Бангорського університету.

Вперше, коли я подолав страх перед поняттям смерті і задумався про те, на що може бути схожий досвід вмирання, мені було близько 15 років. Я тільки-но дізнався про страшні події французької революції і про те, як голови акуратно відрізали від тіла на гільйотині.

Слова, які я пам’ятаю до цього дня, були останніми для Жоржа Дантона 5 квітня 1794 року, який нібито сказав своєму катові: «Покажіть мою голову народу, це варто побачити». Через багато років, ставши когнітивним нейробіологом, я почав задаватися питанням, наскільки мозок, раптово відокремлений від тіла, може, як і раніше, сприймати навколишнє середовище і, можливо, думати.

Дантон хотів, щоб показали його голову, але чи міг він бачити чи чути людей? Чи був він у свідомості, хоча б на коротку мить? Як відключився його мозок?

14 червня 2021 року мені різко нагадали про ці питання. Я вирушив у Марсель, що у Франції, викликаний в Авіньйон моєю матір’ю, оскільки мій брат перебував у критичному стані, через кілька днів після того, як у нього раптово діагностували невиліковний рак легень. Але коли я приземлився, мені повідомили, що мій брат помер чотири години тому. Через годину я знайшов його зовсім нерухомим і чарівним, його голова була трохи повернута вбік, ніби він був у стані глибокого сну. Тільки він більше не дихав і був холодним на дотик.

Хоч би як я відмовлявся вірити у це в той день і протягом кількох наступних місяців, надзвичайно яскравий і творчий розум мого брата згас, випарувався, залишившись відчутним лише в його творах мистецтва. І все-таки в останню мить, яку мені було дано провести з його бездиханним тілом у лікарняній палаті, я відчув бажання поговорити з ним.

І я так і зробив, незважаючи на 25 років вивчення людського мозку та чудово знаючи, що приблизно через шість хвилин після зупинки серця та припинення кровопостачання до мозку, мозок, по суті, вмирає. Потім погіршення стану досягає точки неповернення, і втрачається основна свідомість, тобто наша здатність відчувати, що ми знаходимося тут і зараз, та усвідомлювати, що думки, які ми маємо, є нашими власними. Чи могло щось залишитись у свідомості мого любого брата, щоб чути мій голос і породжувати думки через п’ять годин після його смерті?

Деякі наукові експерименти

Для кращого розуміння розповідей людей, які пережили випадки, коли вони опинилися на межі смерті, були проведені експерименти. Такі події асоціюються з позатілесними переживаннями, почуттям глибокого блаженства, покликом, баченням світла, що сяє над головою, а також із глибокими сплесками тривоги або абсолютною пусткою та тишею. Одне з основних обмежень досліджень, присвячених подібному досвіду, полягає в тому, що вони надто багато уваги приділяють природі самих переживань і часто не беруть до уваги попередній їм контекст.

Деякі люди, які перенесли анестезію, перебуваючи в хорошій формі, або потрапили в раптову аварію, що призвела до миттєвої втрати свідомості, мають мало підстав відчувати глибоку тривогу, оскільки їх мозок починає відключатися. Навпаки, людина, яка тривалий час страждає на тяжке захворювання, може бути більш схильна до тяжких переживань.

Нелегко отримати дозвіл на вивчення того, що відбувається в мозку в останні хвилини життя. Однак у нещодавно опублікованій праці вивчалася електрична активність мозку 87-річного чоловіка, який отримав травму голови під час падіння та помер після серії епілептичних нападів і зупинки серця. Хоча це була перша публікація подібних даних, зібраних під час переходу від життя до смерті, праця носить дуже спекулятивний характер, коли йдеться про можливі «переживання розуму», що супроводжують перехід до смерті.

Дослідники виявили, що деякі мозкові хвилі, які називають альфа та гама, продовжують змінюватися навіть після того, як кров перестає надходити в мозок. «Враховуючи, що перехресний зв’язок між альфа- та гамма-активністю бере участь у когнітивних процесах та спогадах у здорових людей, можна зробити цікаве припущення, що така активність може підтримувати останній “спогад про життя”, який може мати місце в стані, близькому до смерті», – пишуть вони.

Однак таке поєднання не є рідкістю для здорового мозку – і не обов’язково означає, що життя промайнуло перед очима. Ба більше, дослідження не відповіло на моє основне питання: скільки часу має пройти після припинення подачі кисню до мозку, щоб зникла необхідна нейронна активність? У дослідженні повідомлялося лише про мозкову активність, зареєстровану протягом приблизно 15 хвилин, включаючи кілька хвилин після смерті.

В експериментах на щурах було встановлено, що за кілька секунд свідомість втрачається. А через 40 секунд зникає переважна більшість нейронної активності. Деякі дослідження також показали, що це відключення мозку супроводжується викидом серотоніну – хімічної речовини, пов’язаної із збудженням та відчуттям щастя.

Але як щодо нас? Якщо людину можна реанімувати через шість, сім, вісім або навіть десять хвилин у крайніх випадках, теоретично може пройти кілька годин, перш ніж його мозок повністю відключиться.

Я стикався з низкою теорій, які намагаються пояснити, чому життя може промайнути перед очима людини, коли мозок готується до смерті. Можливо, це абсолютно штучний ефект, пов’язаний із раптовим сплеском нейронної активності, коли мозок починає відключатися. Можливо, це останній засіб, захисний механізм організму, який намагається подолати неминучу смерть. А може, це глибоко укорінений, генетично запрограмований рефлекс, що дозволяє нашому розуму «зайняти» себе в той момент, коли відбувається, очевидно, найболючіша подія всього нашого життя.

Моя гіпотеза дещо інша. Можливо, найголовніший екзистенційний порив – зрозуміти сенс нашого власного існування. Якщо це так, то бачення свого життя, що промайнуло перед очима, може бути нашою останньою спробою – хай і відчайдушною – знайти відповідь, вимушено прискорену, бо в нас мало часу.

І незалежно від того, досягнемо ми в цьому успіху чи лише піддамося такій ілюзії, це має призвести до абсолютного духовного блаженства. Я сподіваюся, що майбутні дослідження в цій галузі з більш тривалими вимірами нейронної активності після смерті, можливо, навіть із візуалізацією мозку, забезпечать підтримку цієї ідеї – незалежно від того, чи триває це явище хвилини чи години. Заради мого брата і заради всіх нас.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Death: how long are we conscious for and does life really flash before our eyes?» в журналі The Conversation 4 березня 2022 року.

Переклала Аліна Потапенко


Читайте также