Ельфріде Єлінек. За дверима

(Уривок)

Якось уночі, наприкінці п'ятдесятих років, у міському парку Відня стався напад з метою пограбування. В одного перехожого вчепилися такі особи: Райнер Марія Вітковскі і його сестра-близнючка Анна Вітковскі, Софі Пахгофен, у минулому фон Пахгофен, і Ганс Зепп. Райнер Марія Вітковскі названий іменем Райнера Марії Рільке. Всім десь близько вісімнадцяти, Ганс Зепп на кілька років старший, однак і йому іде далеко до зрілости. З обидвох дівчат Анна злостивіша. Виражається це в тому, що до жертви вона підступає передусім спереду. Потрібна неабияка відвага, щоб роздряпати обличчя людині, котра бачить -тебе перед собою (хоча вона побачить небагато, бо навколо темрява), ба прагнути влучити в очні яблука. Адже очі — дзеркало душі, яке по можливості мас залишатися неушкодженим. Інакше подумають, що ця душа пропаща. Саме Анна мала б залишити чоловіка у спокої, позаяк його характер ліпший, ніж Аннин. Бо він — жертва. Анна ж — винуватиця. Жертва завжди краща, вона невинна. Правда, станом на цей час усе ще живо безліч невинних винуватців. Вони, віддаючись воєнним спогадам, привітно поглядають на публіку із заквітчаних підвіконь, кивають або обіймають високі посади. Стовбичать серед вазонів герані. Нарешті треба все простити і забути, аби почати зовсім по-новому. Згодом, коли мудрий по шкоді, стає, відомо, що жертва була прокуристом в одній невеликій фірмі. Жертва про вадила напрочуд затишне життя, ведучи до дрібниць упорядковане хатнє господарство, до чого в Анни особлива відраза. Чистота не в її вдачі, внутрішньо і зовнішньо спаскудженій.

Молоді люди заволодівають портмоне чоловіка. Попри це його ще й жахливо збивають. Анна місить напропале і думає, як добре, що нарешті може виплеснути назовні люту ненависть, а не мусить спрямовувати її всередину себе, де їй не місце. «Непогано ще й збагатитися. Сподіваюся, там багато (насправді ж не дуже)». Так само й Ганс молотить кулаками, що звикли до фізичної праці. Як чоловік він обмежується чоловічими різновидами насильства: ударами кулаком під ребро і підступними ударами головою (йде на таран); копняки в гомілку, відомі кожному лихою славою, він залишає на Софі, яка вдається до них знову і знову. Немов, почергово змінюючи один одного, виштовхуються поршні складної машини. — Скидалося на те, ніби ти не хотіла забруднювати руки, перекладаючи справу на ноги, — скаже їй потім Райнер і ніжно обійме її. Однак, отримавши копняка в надколінник, відлетить від неї геть із приглушеним отруйним шипінням. їй це не до вподоби. Райнер, який вважає себе одним-єдиним другом Софі (через те він і обійняв її), нишпорить в одязі жертви в пошуках портмоне, знаходить його не відразу (але все ж дістає його). Тоді завдає чоловікові, який вже майже не обороняється, удар коліном у живіт, у відповідь на що жертва булькоче і випускає з рога цівку слизу. Крови не видно, бо надто темно. — Брутальність щодо беззахисного зайва, — каже Софі і вчіплюється у волосся жертви, яка валяється на землі, аж розлітаються пасма. — Якраз зайве — найкраще, — каже Райнер, який воліє битися ще. Ми так домовлялися. Принцип полягає саме у зайвому. — Як на мене, то краще необхідне, — каже Ганс, по-особливому полюбляючи гроші, і придивляється до портмоне. — Гроші не важливі, — плює на портмоне Райнер. — Як гадаєш, тут сотнями чи тисячами? — Наш принцип полягає не в грошах, — спалахує Софі, у батьків якої їх без ліку, а вона біситься від достатку. Ганс, з якого вусібіч летить піт, продовжує лупцювати жертву, як бездушна машина, що вбиває душу і в інших.

Брату і сестрі він здається саме таким: машиною. Весь час Анна вважала, що ця машина гарна, Софі теж скоро так буде вважати. Тут, можливо, посіяне зерно незгоди. Ган сові кулаки б'ють, як ковадла, злітаючи вгору, щоб набрати нового розмаху. Ой, — тихо стогне жертва, майже не маючи для цього сил. І: — Поліція! Але ніхто не чує. Цей погук спонукає Анну засадити ногою чоловікові в яйця, позаяк вона в принципі налаштована проти поліції, як усі анархісти. Чоловік злякано втихає, згинається навпіл і погойдується, доки остаточно не завмирає. Гроші й так вже в них. Анна відриває Ганса, який знавісніло молотить кулаками, від прокуриста і тягне його геть. Власне, вже чути кроки перехожих. Що тут можна робити в цю пізню годину? Котрогось дня з ними станеться достоту те саме. З горлянок гімназистів і робітника виривається хрипле дихання, коли вони щодуху мчать і звертають на Йоганнесґассе, минаючи Віденську консерваторію, звідки назустріч їм вириваються сплески духових і смичкових інструментів (і де Анна навчається грі на фортепіано), і з шумом проносяться повз них. Там саме час оркестрових репетицій, їх завжди проводять у пізню пору, щоб грати в оркестрі могли і ті, хто працює.

Біографія

Твори

• За дверима
• Піаністка

Критика

• Natura morta: флористичні мотиви в романі «Gier» Е. Єлінек
• Лейтмотив руки у романі про музику: автобіографічний вимір роману Е. Єлінек «Піаністка»
• Прекрасний і потворний міф: руйнування австрійського музичного міфа в романі Е. Єлінек «Піаністка»
• Розважальний роман Ельфріди Єлінек: зародження товарно-безгрошових відносин у лоні розвиненого капіталізму
• Символічний обмін і смерть виробництва: критика постіндустріального суспільства в роботах Ж. Бодріяра та прозі Е. Єлінек
• «Я сама зроблю з себе кімнатку»: проблематика просторової організації любовних стосунків у романі Е. Єлінек «Жадоба»