Роман Джойса «Улісс»: від міфу до архітектоніки твору

В. В. Глібовець

Завдання полягає у створенні світу.
У. Еко

Образи міфу повинні непомітними всюдисущими демонами стояти на варті.
Ф. Ніцше

Над текстом роману Дж. Джойс працював з 1914 р. по 1922 р. далеко від улюбленого Дубліна, у різних європейських містах — Цюріху, Трієсті, Парижі. Це були роки добровільного вигнання письменника. Джойс залишив рідну Ірландію ще у 1904 р. З березня 1918 р. по серпень 1920 р. роман друкувався в нью-йоркському журналі «Літтл ревю», а окремою книгою вийшов невеликим тиражем в 1922 р. в Парижі.

«Улісс» спочатку мав стати оповіданням для збірки «Дублінці» під назвою «Один день містера Блума у Дубліні». Але потім Джойс поєднав розповідь про Блума з розповіддю про Стівена Дедала, головного героя роману «Портрет митця замолоду». Таким чином, невеликий твір став основою велетенської книги обсягом у 700 сторінок.

Роман викликав неоднозначні оцінки критиків, різноманітні дискусії і навіть судові вердикти. Автора звинувачували у відсутності «поетичного відчуття»; роман називали «екстравагантною прозою», метод — «фотографічним» реалізмом, а сам твір вважали «страшним наклепом на людство».

У Дубліні «Улісса» читали таємно. Видавництво «Літтл ревю» чотири рази штрафували за публікацію фрагментів роману.

Найґрунтовніше оцінку твору дав T. С. Еліот у своїй статті «Улісс», лад і міф». Він збагнув новаторський характер методу Джойса і його значення для розвитку художньої літератури.

Перша зустріч з романом загрожує читачу поразкою у спробі прочитати і осмислити текст. Загадковим постає у ньому все — значення окремих слів, художніх деталей, логіка подій, асоціативне мислення героїв, літературні ремінісценції і т. д. «Загадковість» стає однією із своєрідних «художніх» особливостей твору.

У. Еко, італійський письменник і естетик, визначив твір мистецтва як «пусту фізичну ємність», яку кожний заповнює по-своєму, користуючись своїм кодом, своєю системою умовностей». Сам Джойс з іронією відзначав, що наповнив текст «Улісса» такою кількістю загадок, що вчені, коментатори, критики, літературознавці до останніх своїх днів розгадуватимуть їх. «Загадковість», таким чином, ставала частиною широкого авторського задуму. Вона поклала на читача нові функціональні обов'язки самостійного прочитання тексту, залучення його до практичної співпраці, до інтелектуальної роботи з текстом. Читач мусить пройти свій власний шлях до осмислення роману, здійснити щось на зразок «одіссеї» сторінками роману.

«Улісс» — твір багатоплановий, складний за своєю художньою організацією, якому притаманна чітка продуманість в реалізації авторського задуму.

Центром авторського задуму є заголовок роману «Улісс», який вказує на його безпосередній зв'язок з поемою Гомера «Одіссея». Художній світ твору поєднує два плани, що існують паралельно: міфологічний і реальний. «Улісс» має чітку структуру і поділяється на три частини. Перша — «Телемакіхіда» (три перші епізоди книги) — своєрідна прелюдія до розповіді про один день життя головного героя твору, містера Леопольда Блума. Вона сюжетно нагадує мандрівку Телемака, який намагається дізнатися про долю свого батька Одіссея. Друга частина — «Мандри Одіссея» — поділяється на дванадцять епізодів, що відтворюють подорож героя твору Леопольда Блума і відповідають образній схемі мандрів героя гомерівської поеми. Третя частина — «Повернення додому» — складається також з трьох епізодів і символізує завершення «одіссеї» героїв. Всього в романі 18 епізодів.

Джойс відмовився називати частини своєї книги розділами і визначив їх як «епізоди», що мали наблизити їх до структурування плину людського життя. Таким чином, твір, поєднавши в єдине ціле розірвані фрагменти звичайного існування людини, перетворюється на «книгу життя» взагалі.

У рукописному варіанті кожен епізод роману мав певний аналог в «Одіссеї» і перебирав або відповідне ім'я головного героя, або місце події поеми. Так, епізоди першої частини мали заголовки «Телемак», «Нестор», «Протей»; другої — «Каліпсо», «Лотофаги», «Аїд», «Еол», «Лестригони», «Скілла і Харібда», «Бродячі скелі», «Сирени», «Циклоп», «Навзікая», «Бики Геліоса», «Цірцея», третьої — «Евмей», «Ітака», «Пенелопа». Але згодом Джойс зняв заголовки епізодів, щоб читач не зосереджувався тільки на пошуках відповідностей між його і гомерівським творами.

Події роману мають чіткі часові і просторові рамки. Кожний епізод прив'язаний до певної години доби, і в цілому це складає хронометраж одного дня життя людини. Місце розгортання події — Дублін — перетворюється на місто-символ людського існування. Цікаво, що час останнього вісімнадцятого епізоду автором не визначений, отже, реальний потік часу у романі поступово переходить у безкінечність.

Карел Юнг, швейцарський філософ і засновник аналітичної психології, дав власну трактовку змісту роману: «Улісс» — книга, на семистах тридцяти п'яти сторінках якої ллється потік часу — семисот тридцяти п'яти днів, де зосереджується один єдиний підсвідомий кожний день Кожної Людини, абсолютно безвідносний до 16 червня 1904 р. у Дубліні — день, у якому насправді нічого не відбувається. Потік, який бере початок у пустоті і повертається у пустоту».

В усіх епізодах є свій семантичний стрижень-лейтмотив. Джойс відзначав у зв'язку з цим, що кожному епізодові відповідає якесь мистецтво (термін «мистецтво він вживав в ширшому, середньовічному значенні, що поєднує саме мистецтво з різними науками).

Мистецтво першого епізоду («Телемак») — теологія. У ньому згадується, часто в пародійній формі, обрядова атрибутика католицької меси. Мистецтво другого епізоду («Нестор») — історія, тому весь текст насичений численними історичними алюзіями. Сам епізод починається описом уроку історії у школі, який проводить Стівен Дедал. Мистецтво третього епізоду — філологія. Тому важливе місце в тексті посідають шекспірівські алюзії, з’являється тема Гамлета, яка пов'язана з однією із основних тем «Улісса» — стосунки між батьком та сином. Цитати із «Гамлета» постійно вплітаються у внутрішній монолог Стівена Дедала.

Мистецтвом одинадцятого епізоду є музика, що відповідає і самому заголовку — «Сирени». Музична тема взагалі посідає значне місце у романі. Цьому можна дати цілий ряд пояснень. Музика, як і мистецтво взагалі, — невід'ємна частина життя людини. З іншого боку, Дублін на межі століть — чи не наймузикальніше місто світу. До нього на гастролі приїжджали усі європейські знаменитості; музика — улюблена тема дублінців. У житті самого Джойса музика теж відіграла важливу роль. Він мав відмінні вокальні дані, але не став професійним співаком. Свою любов до музики письменник переніс на сторінки творів. Більше того, він зробив музичність одним із компонентів новаторського стилю. В «Сиренах» уперше стає очевидним модерністсько-експериментаторський характер прози Джойса. На початку епізоду визначено п'ятдесят вісім музичних тем — лейтмотивів, що проведені, як і прийнято в музичному творі, через весь текст. Аналогом «Сирен» стала класична фуга, тобто музичний твір, у якому дається багатократне повторення теми у всіх голосах. Текст епізоду насичений рядками з балад, арій, пісень. «Сирени» — виразно звуковий епізод «Улісса». Автор увів у нього звучання різноманітних голосів і мелодій, тому і виникає враження, що сам Дублін дзвенить, співає, розмовляє. Мистецтво кожного епізоду, з'єднавшись у симфонію книги, має символізувати духовно-інтелектуальне життя людини. Більшість епізодів роману мають аналогію з певним органом людського тіла (дана аналогія відсутня тільки в першій частині, оскільки герой перших трьох епізодів Стівен Дедал, згідно з задумом Джойса, — втілення стихії людського духу і інтелекту).

Так, четвертий епізод символічно представляє нирка. Центральний орган п'ятого — серце, яке згадується в різних значеннях. Дев'ятий епізод уособлює мозок, розум людини; десятий — кровотворну систему, і тому Дублін в уяві читача порівнюється з тілом людини, а його вулиці — з артеріями, якими тече «кров життя».

Отже, в художній реальності твору відбувається щось на зразок процесу творення цілісного людського організму.

Всі епізоди книги мають свій провідний колір — лейтмотив. Формально вони відповідають кольорам католицької меси, але фактично відбивають весь спектр кольорів людського життя. Структуру і техніку десятого епізоду («Бродячі скелі»), який складається з дев’ятнадцяти уривків, можна назвати «лабіринтом» (міфологічна паралель — критський лабіринт зодчого Дедала). Певною мірою стилістика і композиція «Бродячих скель» символізує модель усього «Улісса» (своєрідна «модель у моделі»). Кожний епізод письменник побудував за певною «технікою», що зумовлює його стильові особливості, форму розповіді за технікою. Наприклад, сьомий епізод («Еол») вибудовується на зразок газетних заміток. В одинадцятому епізоді («Сирени»), що нагадує музичний твір, дається словесне моделювання музики. У чотирнадцятому епізоді («Бики Геліоса») — стилізація різних історичних шарів англійської літературної традиції. Стиль тринадцятого епізоду («Навзікая») Джойс назвав «багатослівним», «солодкувато-манірним», що відповідає техніці, яку письменник визначив як «пухлиноутворення». Техніка дванадцятого епізоду («Циклоп») — гігантизм, якому відповідає монументальний стиль мови.

Деякі епізоди «Улісса» мають геометричний аналог. У «Лотофагах» це — коло, яке за своєю формою нагадує квітку лотоса, а також потир, чашу для причастя.

Перший, найдоступніший із шарів, що «зчитується» з текстової поверхні роману, — реальний. Реальний світ, «мікрокосм», у якому перебувають герої твору, — Дублін 16 червня 1904 року. Це один день із життя рекламного агента Леопольда Блума, єврея за національністю, батько якого Рудольф Віраг свого часу емігрував до Ірландії, змінивши угорське прізвище Віраг (квітка) на схоже англійське і німецьке Блум (квітка, цвітіння).

На перший погляд, Блум заклопотаний своїми дріб'язковими проблемами. Але цей день у житті героя має стати драматичним: він знає, що його дружина Меріон (Моллі) чекає на любовне побачення. І ця подія глибоко ранить душу Блума. Більшу частину роману він безцільно блукає містом, займається різними справами, але всі його переживання пов'язані з одною нав'язливою проблемою — подружньою зрадою. Все це створює особливу емоційну атмосферу твору.

Прототипом Блума є гомерівський Одіссей. Ітакою стає історична батьківщина героя — Сіон, Палестина, якої він фактично зрікся. Одіссей був для Джойса найулюбленішим героєм. Саме його він вважав «завершеним характером людини» світової літератури. У цьому письменник відмовив і Фаусту, і Гамлету, і навіть Ісусу. Одіссей водночас є сином Лаерта і батьком Телемака, чоловіком Пенелопи, соратником грецьких воїнів, царем Ітаки. Тобто, одна людина поєднала в собі найкращі, найвидатніші якості.

На долю Одіссея випало багато випробувань, але мудрість і відвага допомогли йому подолати їх.

Водночас романний Блум відрізняється від Одіссея. Він — звичайний, пересічний тип, і цим автор «знімає» з нього героїчність античного персонажа. На схожість з Одісеєм вказує тільки ім'я джойсівського героя (Леопольд — величний, царствений). Але Одіссей у поемі Гомера не тільки «хитромудрий», а і «багатостраждальний». По-своєму переживає і страждає Блум, і цим автор хоче показати його людську вразливість, гідність.

Дружина Леопольда Блума, Меріон Блум, тридцятирічна жінка, іспанка за походженням, звичайна співачка, яку, незважаючи на подружню невірність, він кохає. Прототип Меріон Блум — гомерівська Пенелопа. З одного боку, цей образ подається автором в пародійно-зневажливому плані: Моллі за своїми духовними якостями і чеснотами помітно відрізняється від гомерівської героїні. Вона — втілення стихії чуттєвості, плоті. Але в останньому епізоді («Пенелопа») образ Меріон Блум трансформується в гігантський символ Матері-Землі Геї. Це сама природа, основа Всіх основ.

Інший герой твору, Стівен Дедал, автобіографічний персонаж, шкільні роки якого були описані Джойсом у його першому романі «Портрет митця замолоду». Із «Портрета» ми дізнаємось, що Стівен навчався в ієзуїтському коледжі, хотів прийняти релігійний сан. Але, переживши кризу віри, вирішує покинути рідну Ірландію, поїхати до Франції, щоб там опанувати ремесло письменника. Події, описані в «Портреті», і те, що змальовано на початку «Улісса», розділяє приблизно рік. Стівен, дізнавшись про тяжкий стан своєї матері, повертається у Дублін. Смерть ближньої людини зумовлює духовну кризу героя і ускладнює стосунки з батьком Саймоном Дедалом. Саймон Дедал — колоритний дублінський тип, має непересічний співочий талант, в життєвих справах — невдаха, безвідповідальна людина, що любить більшу частину свого часу проводити у барах і шинках. Стосунки батька і сина є предметом особистих переживань Стівена. Саме тому вони і стають однією з головних тем твору. Стівен — не Телемак, що втратив батька і власну домівку. Схожі відчуття і у Блума, якого спіткала життєва трагедія: одинадцять років тому помер його син. Підсвідомо герой шукає об'єкт нереалізованих батьківських почуттів. Ним і стає Стівен Дедал. Але спроба знайте з ним близькість виявляється для Блума невдалою.

Тема возз'єднання батька і сина, яка з'являється уже в першому епізоді роману і пов'язується насамперед з образом Стівена Дедала, набуває авторської трактовки в індивідуально-особистісному, метафізичному, біблійному, міфологічному, літературному плані. Своїм духовним батьком Стівен вважає давньогрецького зодчого Дедала (саме прізвище героя пов'язує його з цим міфологічним персонажем).

Особливе місце в романі відводиться Дубліну. Кожен із героїв іде своїм «маршрутом життя» вулицями міста, здійснює свою маленьку «одіссею».

Реальний план твору тісно пов'язаний з міфологічним. Гомерівський міф задає його художні параметри: заголовок, зовнішню структуру (поділ на епізоди відповідає пісням «Одіссеї»«), сюжет. Він створює духовно-інтелектуальне тло книги. Майже всі герої мають гомерівських прототипів: Блум — Одіссей, Стівен — Телемак, Моллі — Пенелопа (також Каліпсо, яка взяла в «полон» Одіссея — Блума), Малліган — Антіной, Майлс Кроуфорд — Еол, Герті Магдауелл — Навзікая, єврей Дпуга — Гермес, Белла Коен — Цірцея і т. ін. День Блума нагадує мандри Одіссея.

Але схожість героїв роману зі своїми прототипами спостерігається не в усьому. Відповідність міфологічним реаліям не є обов'язковою. Хоча кожен із епізодів за змістом пов'язаний з певним епізодом «Одіссеї», це зв'язок більше метафоричний, а порядок епізодів не повторює послідовність їхніх аналогів. Джойс не ставив за мету відтворити зміст гомерівського твору у сучасному варіанті. Опора на міф, який німецький філософ Ф. Ніцше визначив як «зосереджений образ світу», допомагає автору створити позачасовість зображуваного у творі, показати універсальність і незмінність законів людського буття. Сюжет «Одіссеї» — це архетип людського існування. У вищезгаданій статті «Улісс», лад і міф» T. С. Еліот стверджував, що гомерівські паралелі були для Джойса не просто формальними аналогіями. Міф став способом філософського і етичного осмислення і організації світу, що втратив порядок і гармонію.

Взявши за зразок міфологічну модель світу з гомерівської «Одіссеї»«, Джойс творить свій варіант моделі світу, яка сконцентровує в собі історію буття всього людства.

У романі Джойса сучасність втратила зв'язок з міфом, людина зрікається своїх прадавніх коренів. Цю особливість епохи пояснив Ф. Ніцше у своїй праці «Народження трагедії із духу музики»: «І ось вона стоїть, ця позбавлена міфу людина, вічно голодна, серед усього минулого і копається в пошуках коренів, хоча б їй і довелось розкопувати виокремлену древність». На думку німецького філософа, втрата міфу, міфічної батьківщини може привести до знищення культурної традиції, до кризи національної свідомості і людського духу. І завдання полягає в тому, щоб відновити цей зв'язок і саме цим повернути людині духовну основу її буття.

Реальний світ роману не має цілісності. Реальність весь час деформується, розпадається на окремі фрагменти, розщеплюється. Відбувається зміщення і часових рамок у творі. Хоча послідовний перебіг часу начебто збігається з особистісно-психічним (наприклад, події І епізоду — 8 година ранку, башта Мартелло; події IV епізоду — 8 година ранку, будинок Леопольда Блума), кожен із героїв перебуває у власному часовому і просторовому вимірі. Картини дійсності зливаються з «картинами» підсвідомості героїв роману. В реальність постійно вплітаються думки, спогади, переживання, асоціації героїв, що і організує «потік свідомості» у творі. Так, у III епізоді («Нестор») змальована прогулянка Стівена Дедала берегом моря. У свідомості героя поєднуються образи зовнішнього світу (берег, ловці молюсків, собака), спогади про ранок у башті Мартелло, розмови з Малліганом і Хейнсом, проведений урок у школі, бесіда з містером Дізі, а також віддалені спогади (дитинство, Париж), плани минулого, почуття до померлої матері; спливають цитати, художні образи із прочитаних книг, виникають літературні і біблійні асоціації ремінісценції, парафрази. З живими істотами і предметами, які спостерігає герой, відбуваються безперервні метаморфози: собака, що супроводжує ловців молюсків, перевтілюється в оленя, зайця, ведмедя, пантеру і т. п. Палиця в руках Стівена стає жезлом, мечем, посохом пілігрима. Предметний світ знаходить своє подвійне зображення у творі: з погляду самої дійсності і його трансформація у свідомості героїв. «Розпадаються», трансформуються і герої «Улісса». Вони зазнають різноманітних перевтілень, весь час переходячи в іншу якість, набувають нових символічних ролей (Стівен — Телемак — Гамлет). Кожен здійснює свою життєву «одіссею» і здійснює її в цілковитій духовній ізоляції. Первинні, родинні зв'язки зруйновані. Люди не можуть подолати свою духовну відчуженість.

Кожен відчуває себе безмежно самотнім у просторі і часі. Критик Сіріл Конноллі відзначав: «Весь зміст «Улісса» — в миттєвій близькості Блума, смішного, комічного персонажа, до Стівена. У Блума помер син. У Стівена батько живий. Але справа не в цьому: важливе духовне батьківство.» Сам Стівен намагається знайти свого духовного батька, яким він вважає міфічного зодчого Дедала.

У романі присутній і інший план: це особистісний світ автора. «Улісс» не можна вважати романом автобіографічним. Та все ж твір наповнений багатьма фактами і подіями із власного життя. Так, місце дії у першому епізоді — башта Мартелло. Як і Стівен Дедал, Джойс жив у цій башті разом зі своїми друзями — Семюелем Френчем і студентом-медиком, майбутнім поетом Олівером Сент-Джоном Гогарті, який став прототипом Бика Маллігана. Прототипом Меріон Блум стала дружина Джойса — Нора Барнакль. Стосунки Стівена і Блума як героїв певною мірою відображають стосунки, які склалися у самого Джойса з батьком і братом Станіславом. І врешті, зобразивши події, описані у романі 16 червня 1904 року, письменник «увіковічнив» дату своєї першої зустрічі з Норою Барнакль — своєю майбутньою дружиною.

Привертає увагу і особливість авторського мислення. Джойс зізнавався, що може робити зі словом все, що забажає. Але таке ставлення не стало для письменника суттю формального мовного експерименту. Мова Джойса — це відображення способу мислення, який властивий людській свідомості взагалі. Звідси нагромадження низки асоціацій, плинність думок і почуттів героїв, що знаходять своє вираження у відповідних граматичних формах, різноманітних синтаксичних конструкціях твору. Мовний потік стає відображенням потоку людської свідомості. Джойс пише так, як думає, мислить людина.

«Улісс» вміщує у собі багатий культурологічний зміст. На сторінках твору постійно з'являються, набувають символічного значення різноманітні художні образи, біблійні і міфологічні персонажі, згадуються імена багатьох письменників, композиторів, історичних діячів, докладно змальовуються католицькі обряди і т. п. Насиченість тексту численними літературними цитатами, ремінісценціями, історичними алюзіями, біблійними парафразами, поетичними рядками утворює своєрідний культурний всесвіт людської цивілізації.

Отже, «Улісс» є унікальною картиною культурного життя людства, його духовною «одіссеєю». Це феномен світової літератури. «Джойс — це явище культури, унікальне, як кажуть зараз, виняткове, неповторне. «Улісса» неможливо повторити в історії культури. Джойс не може мати своєї школи, Але він колосально впливає на літературу і культуру усього світу», — влучно зазначив Д. С. Ліхачов.

Л-ра: Всесвітня література та культура. – 2006. – № 12. – С. 2-5.

Біографія

Твори

Критика