(1882–1941)
Молодий Джеймс Джойс у період з 1904 по 1914–1918 pp. випробовує себе майже у всіх існуючих жанрах літератури – в есе, віршах, драмі, оповіданнях, романі – і ще в одному, що не існував до нього («епіфанїї»). Вже це можна трактувати як невпинний пошук нових способів висловлення, тобто процес постійної автомодернізації.
Біографи і критики Джойса ніколи не проходять повз притаманний йому в юнацтві культ Ібсена і того, що в Ібсені він цінує відданість сучасній дійсності. Але не так часто цитується інший джойсівський комплімент у листі до славетного драматурга: глибоку повагу викликає «ваша абсолютна байдужість до прийнятих суспільством канонів мистецтва».
Таке ставлення до «прийнятих канонів» у митця, який тільки-но починає творити, знаменне. Воно свідчить про органічну модерністську інтенцію, про орієнтацію не на правила, навіть визначені улюбленим письменником-новатором, не на канонічні теми, матеріал чи поетику, а на висловлення особистого досвіду особисто знайденими засобами, на посування від «книжкового», «змальованого» життя до живого, теперішнього. І ця настанова на модернізацію літератури й індивідуальної художньої мови відбилася вже у «Дублінцях», з перших оповідань, написаних 1904 року, та й ще раніше, у невиданих «Епіфаніях».
Твори
Критика
- «Дублінці» Дж. Джойса у критиці 60–90-х рр.
- Євангеліє модернізму
- Інтертекстуальність роману Дж. Джойса «Улісс» як перекладознавча проблема
- Історія перекладів творів Джеймса Джойса
- Місце Джойса в художній системі модернізму 1900–1930 pp.
- Розп’яття серця, сповненого любов’ю (Психологічне есе Джеймса Джойса «Джакомо»)
- Роман Джойса «Улісс»: від міфу до архітектоніки твору
- Читач написів (до 120-річчя від дня народження Джеймса Джойса)
