Євангеліє модернізму

Л. В. Ковбасенко

Мистецтво XX ст., література зокрема, розвивається під незаперечним впливом модернізму. А уособленням мистецького пошуку та мистецького експерименту в літературі цієї доби є постать видатного ірландського письменника, лауреата Нобелівської премії Джеймса Джойса.

Існує думка, що митці (зокрема письменники) вдаються до модернізму через неспроможність досягти успіху в «класичних» напрямах: мовляв, що ти нового скажеш як реаліст після Бальзака, Толстого чи Достоєвського, а епатувати читача легше. Джойс вщент розбив цю «схему»: класиком він став уже замолоду, коли був реалістом. Йому було куди йти, та він свідомо обрав шлях модернізму і ... вдруге став класиком!

Що знаємо про цю непересічну особистість?

Джеймс Августин Алоїзіус Джойс народився 2 лютого 1882 р. у столиці Ірландії - Дубліні у родині, котра, як у краплі води, відбила проблеми ірландського суспільства наприкінці XIX ст. Батько письменника Джон Джойс був патріотом Ірландії й болісно реагував на її підневольний стан у Великий Британії. Саме від батька майбутній письменник успадкував погляд на ірландську історію як на низку зрад і непотрібних жертв. (Це сприйняття ірландської національної історії тісно перегукується з поглядами українця Володимира Винниченка на історію свого народу. Пригадайте його фразу: «Історію України неможливо читати без брому»). Дядько Чарлз брав активну участь у визвольних змаганнях ірландців, часто перебував на нелегальному становищі та ховався в будинку Джойсів. Мати Джойса була майже фанатичною католичкою і намагалася прищепити дух релігійного служіння своєму синові: саме за її наполяганням той вступив до єзуїтського коледжу. Слід зауважити, що єзуїти завжди приділяли пильну увагу вихованню та освіті, бо, створюючи найкращі школи (зокрема і на території некатолицьких держав), вони розповсюджували свої ідеї, виступаючи надійним оплотом католицизму. Надзвичайно талановитий і обдарований юнак одразу привернув пильну увагу наставників: вражали його філологічні здібності, неабиякими були знання філософії, історії, історії релігії. Джеймсові пророкували релігійну кар’єру, та він не лише не приймає постригу, а й епатує ірландський католицький загал демонстративною відмовою вінчатися зі своєю нареченою Норою Барнакль (згодом ми зустрічатимемо це ім’я на сторінках його творів).

Де витоки такого антирелігійного бунту? У скептицизмові батька? Чи в розчаруванні в церковних догмах? Чи в забороні ірландською католицькою церквою творів Ібсена, якого Джойс надзвичайно цінував?

Здібності молодого Джойса привернули увагу не тільки вчителів-єзуїтів. На нього покладали надію діячі так званого Ірландського Національного Відродження. Письменники, майстри пензля, поети, що об’єдналися під його прапором, ставили собі за мету відродити ірландську мову, яку витіснила з ужитку англійська, ірландську культуру, не спаплюжену цивілізацією та англізацією. Вони шанували ірландське село, фольклор – одне слово, були романтиками. Митці-ірландці початку XX ст. мали два шляхи для реалізації свого творчого потенціалу: або в межах національного відродження, як, скажімо, Йетс (але хто за межами Ірландії знає це ім’я?!), або влитися в культурне русло нації-домініону, як Оскар Уайльд чи Бернард Шоу.

Джойс обрав третій шлях. Він вважав, що справжнього торжества національний дух (ми не вважаємо Джойса письменником-космополітом, як, скажімо, Кафку) може досягти не в розвиткові якихось суто національних рис, а в освоєнні європейської культурної традиції та створенні на цій основі нового мистецтва. За висловом самого Джойса, він хотів «викувати в кузні своєї душі нереалізовану свідомість свого народу». З такими прагненнями 1904 р. письменник їде з Ірландії і опиняється в материковій Європі, визначивши свій від’їзд як вигнання.

Ніби в калейдоскопі, змінюються міста: Трієст, Париж, Цюріх, Париж, Трієст... Випадкова робота то клерком у банку, то викладачем англійської мови, то газетярем. Кажуть, Джойс працював секретарем самого Родена...

Книжки, задуми, скандали, нові твори... Видавці відповідають, що не можуть друкувати не зрозумілі їм книги, а критики заявляють, що не в змозі оцінювати тексти, які геть не схожі на все те, що вважалося літературою раніше...

Це тепер Джойс вважається класиком, коли Еліот визначив «потік свідомості» єдиним сучасним модерновим методом, а тоді... Недаремно кажуть, що прижиттєвої слави не буває...

Життя видатного ірландця обірвалося далеко від рідного Дубліна, у невеличкій лікарні Цюріха, 13 січня 1941 р.

У літературі Джойс дебютував як поет. 1907 р. побачила світ його книжка віршів «Камерна музика», що була до певної міри даниною музичним захопленням письменника. Ось зразок поезії Джойса:

Над морем. Фонтана
Вітер виє, вищить вороже,
Хитає причалу кінець,
А сиве море облизує кожен
Сріблястий слизький камінець.
Тебе вгорнув я, бо вітер плаче,
А холод морський пече.
І доторком чую тендітне, тремтяче
Хлоп’яче плече.
Спустилися грізні тіні,
Нас облягли звідусіль.
А в серці у мене, в самій глибіні,-
Любові біль.
Переклав Ю. Лісняк

Ці вірші засвідчували самобутність поета, який, можливо, пише під впливом символістів.

Та не поезія забезпечила Джойсові визнання. Успіх принесла йому невеличка збірка оповідань «Дублінці», які він називав «епіфаніями» (духовні прозріння). Збірка, хоча в основному, крім останнього оповідання «Мертві», і була завершена 1905 p., побачила світ тільки 1914 р. Джойс спробував 1912 р. надрукувати оповідання і для цього навіть повернувся до Ірландії. Але загальний пафос цих творів настільки не збігався з пануючим духом національного романтизму, що навіть дублінські друкарі були шоковані твором (господар друкарні не просто відмовився друкувати збірку і розсипав набір, а навіть спалив (!) гранки).

Обурений, Джойс покидає Ірландію – тепер назавжди. Не раз друзі кликали його повернутися. Він відмовлявся, хоча за кордоном найкращим подарунком для нього був ... квиточок із дублінського трамвая.

Коли за рішенням ЮНЕСКО 1982 р. весь світ відзначав 100 років від дня народження Джойса, в ювілейному списку Комітету письменника схарактеризували як «майстра тонких психологічних новел збірки оповідань «Дублінці». Цікаво: чи дожив до того часу обережний видавець і чи прочитав всесвітньовизнану високу оцінку твору, який палив? Чи усвідомили колишні діячі Ірландського Літературного Відродження, що саме Джойсів шлях забезпечив літературі їхньої країни всесвітнє визнання?

Але письменник не припиняв творчого пошуку ні на мить. Якісь твори не вдавалися, як, скажімо, «Стівен- герой», інші мали певний успіх («Портрет художника замолоду»). Але справжню славу, справжнє визнання приніс Джойсові його роман «Улісс», який дехто називав «євангелієм модернізму». Саме в цьому романі знайшли найповніше відображення творчі шукання письменника.

Форма твору та його зміст були такими незвичайними, що в окремих країнах, як, наприклад, Америці й Англії, його заборонили як порнографічний.

Що ж принципово нового було запропоновано Джойсом?

Насамперед своєрідна організація тексту - «потік свідомості».

Сам шлях не новий. Ним йшли символісти, імпресіоністи, експресіоністи - розширення до рамок методу певного художнього прийому: символу, деталі чи метафори.

Що ж таке «потік свідомості»?

«Потік свідомості» («stream of consciousness») – література XX ст. переважно модерністського спрямування, яка безпосередньо відтворює душевне життя, переживання, асоціації. Сам термін належить американському філософові Вільяму Джемсові (1842-1910), який застосував його в психології. За Джемсом, свідомість – це потік, річка, в якій думки, відчуття, несподівані асоціації постійно перебивають одне одного і дивно, «нелогічно» переплітаються («Основи психології», 1890).

«Потік свідомості» - це вищий, крайній ступінь внутрішнього монологу, в якому об’єктивні зв’язки з реальністю часто неможливо встановити.

В «Уліссі» не просто «потік свідомості», а декілька таких «потоків», кордони між якими надзвичайно умовні.

Джойс – ще й мовний експериментатор. Він не просто грає словами, він експериментує, поєднуючи в одному творі лексику, здавалося б, непоєднувану: вуличний арготизм і вишукану метафору, стиль високий і низький.

Неперевершеної майстерності досягає Джойс у побудові свого твору, звертаючись до монтажу. Звичайно, цей прийом у традиційній літературі й раніше використовували, але підсвідомо, інтуїтивно. Джойс доводить техніку літературного монтажу до віртуозності. Геніальний кінорежисер Сергій Ейзенштейн вважав роман Джойса яскравим прикладом його теорії монтажу, а «Улісса» - найцікавішою для кінематографа літературною подією, планував екранізувати його.

Джойс створює інтелектуальний роман, звернений не стільки до розуму та почуття читача, як до його інтелекту. Він не розшифровує, а, навпаки, зашифровує свій текст. Щоб зрозуміти Джойса, мало його прочитати, треба знати всі чи хоча б основні мистецькі набутки людства. Тому так часто письменник вдається до прихованого чи прямого цитування інших творів, знання яких конче необхідне для розуміння Джойсового тексту.

Твори Джойса автобіографічні. Але автобіографізм досягається за рахунок не стільки фактографічних запозичень, скільки духовного пошуку, життя духу, свідомості чи, скоріше, підсвідомості.

Мабуть, все це зробило б твори Джойса нудними і схоластичними, як трактати середньовічних монахів. Але письменник має зброю, яка не дає читачеві, що любить погратися в інтелектуалізм, занадто серйозно сприймати написане ним. Ця зброя - іронія, якою пройнятий «Улісс».

Після роману «Улісс» Джойс замислив створити щось неперевершене, якийсь синтетичний твір, в якому поєдналися б література та музика. Цей грандіозний проект Джойс назвав «Поминками за Фіннеганом». Це був мистецький ризик на межі невдачі. Сам Джойс іронічно називав твір «мої поминки» і мріяв написати та надрукувати щось просте і витончене, як «Джакомо Джойс».

Цікаво, що «Джакомо Джойс» у літературному обігу з’явився лише 1968 р. і його появі передувала майже детективна історія: до відомого американського джойсознавця Річарда Еллмана зателефонував якийсь європейський колекціонер, що побажав залишитися невідомим, і запропонував придбати невідомий рукопис письменника. У цьому невеличкому творі, ніби в зародку, є все те, що згодом виявило Джойса як видатного письменника-модерніста.

Л-ра: Всесвітня література в середніх навчальних закладах. – 1999. – № 9. – С. 42-43.

Біографія

Твори

Критика