23-11-2022 Мистецтво 595

Маловідомі фільми Мартіна Скорсезе, які варто подивитися

Маловідомі фільми Мартіна Скорсезе

17 листопада виповнилося 80 років Мартіну Скорсезе — живому класику американського кінематографа, який встиг відзначитися в різних жанрах (від дитячих пригод до мюзиклів) і зняв найкращі фільми з Робертом Де Ніро («Таксист», «Скажений бик», «Казино») Леонардо Ді Капріо (Вовк з Волл-стріт, Відступники). Ось кілька чудових робіт режисера, які ви могли не бачити.

Злі вулиці / Mean Streets

Перший кримінальний фільм Мартіна Скорсезе, який змусив критиків і кінематографістів говорити про появу в Голлівуді нового голосу (до цього він зняв незалежну драму «Хто стукає у двері до мене?» та кримінальний експлотейшен «Берта на прізвисько Товарний Вагон»).

Гранично натуралістична розповідь про нью-йоркських італоамериканців, що досліджує три головні теми у творчості режисера: насильство, релігію та почуття провини за гріхи. За сюжетом колектор-католик Чарлі (Харві Кейтель) намагається спокутувати провину за зв'язки з мафією, опікуючи свого недолугого агресивного друга Джонні Боя (зовсім молодий Роберт Де Ніро), який постійно напрошується на проблеми. Всі фірмові стилістичні прийоми Скорсезе з'являються вже тут: від червоного світла та слоумоушена до динамічного саундтреку з поп-хітів.

Аліса тут більше не живе / Alice Doesnʼt Live Here Anymore

Перший фільм Скорсезе, який привернув увагу Американської кіноакадемії та каннських відбірників. Досі це єдина робота у фільмографії режисера, у центрі сюжету якої постає жінка. Це історія про 35-річну вдову, яка подорожує з маленьким сином на південному заході США у пошуках кращого життя. Після смерті чоловіка Аліса Гайатт вирішує стати співачкою, виконавши забуту через шлюб дитячу мрію. Вона продає будинок і вирушає кочувати штатами, зустрічаючи різних чоловіків: одні їй допомагають, інші вішають на вуха локшину. Коли на горизонті з'являється чарівний фермер (кантрі-співак Кріс Крістофферсон), їй знову доводиться обирати між кар'єрою та сімейним життям.

Акторка Еллен Берстін особисто обрала Скорсезе як постановника, захотівши, щоб у її фільмі були жорсткий реалізм та потужна енергія «Злих вулиць». Вийшов один із найчутливіших, найточніших і кумедніших портретів «американської жінки» у фільмах 1970-х.

Останній вальс / The Last Waltz

Якби Мартін Скорсезе не знімав ігровt кіно, то увійшов би в історію як один із головних музичних кінодокументалістів. У його фільмографії є ​​фільми про Боба Ділана ("Rolling Thunder Revue" і "Немає шляху назад"), The Rolling Stones ("Хай буде світло"), Джорджа Гаррісона ("Життя в матеріальному світі") і навіть масштабний доксеріал "Блюз". Його дебют у жанрі «Останній вальс» вважається чи не найбільшою рок-документалкою в історії.

Це фільм-концерт канадсько-американського фолк-рок-гурту The Band, який за ступенем впливу на музику критики та музиканти порівнюють із The Beatles та The Rolling Stones. Їхній виступ у листопаді 1976 року в Сан-Франциско вважався прощальним: після 16 років турне втомлені члени групи вирішили відпочити від дороги та один від одного.

Проводити колектив прийшли Боб Ділан, Ерік Клептон, Ніл Янг, Ніл Даймонд, Рінго Старр, Джоні Мітчелл, Ван Моррісон, Мадді Вотерс та дюжина інших виконавців. Разом музиканти влаштували вечір блюзу, рок-н-ролу, новоорлеанського ритм-енд-блюзу, попа, госпелу, соулу, фольку. За цим записом можна сміливо вивчати історію музики другої чверті ХХ століття. Зрозуміло, Скорсезе навіть концерт перетворив на велике кіно, зробивши в оформленні соковитий оммаж класичним мюзиклам Metro-Goldwyn-Mayer 1940-х та 1950-х.

Нью-Йорк, Нью-Йорк / New York, New York

Скорсезе продовжив освідчуватися в любові до класичного Голлівуду в першому та останньому у своїй кар'єрі мюзиклі. Після успіху «Таксиста» режисер спробував уникнути злих і похмурих вулиць, проте його амбітна барвиста мелодрама з тріском провалилася, мало не зруйнувавши йому кар'єру.

Це історія джазового саксофоніста з мерзенним характером та терплячою поп-співачки, які закохуються наприкінці 1940-х. Обидва музиканти виявляються кар'єристами, і їхні стосунки починають руйнуватися під вагою їхніх темпераментів. Головною невдачею мюзиклу прийнято вважати слабку хімію між Робертом Де Ніро і Лайзою Міннеллі, які виконали головні ролі, але постановочного розмаху фільму не позичати.

Навіть незважаючи на провал, він продовжує впливати на поп-культуру. Спочатку Френк Сінатра обезсмертив його заголовну тему, записавши кавер, а майже через півстоліття Дем'єн Шазелл перетворив аналогічний сюжет на хіт з Райаном Гослінгом і Еммою Стоун (вплив «Нью-Йорка, Нью-Йорка» на «Ла-Ла Ленд»).

Після роботи / After Hours

Кафкіанська суміш із фільму-нуару та ексцентричної чорної комедії, на яку Скорсезе швидко підписався, коли йому не вдалося запустити у виробництво «Останню спокусу Христа».

Протягом однієї шаленої ночі фахівець з комп'ютерних даних потрапляє з однієї колотнечі до іншої. Побачення йдуть не за планом, гроші на таксі губляться, панки намагаються насильно постригти, а розлючений натовп вважає його за грабіжника. Чи не найвеселіший, найпростіший та найенергійніший фільм Скорсезе приніс йому премію Канського кінофестивалю за режисуру. 

Кундун / Kundun

Після касового успіху «Мису страху» та «Казино» Скорсезе взявся за релігійний епік про буття духовного лідера буддистів Тенцзіна Гьямцхо, більш відомого як Далай-лама XIV (Кундун — це титул, яким наділений головний герой).

Дія охоплює події з 1937-го до 1959-го. Ченці знаходять дитину, в якій, як вони вірять, відродився Далай-лама. Поступово хлопчик виростає та приймає свою долю правителя. У фіналі йому доводиться бігти у вигнання до Індії після того, як Китай анексував Тибет. Скорсезе розповідає не лише про культуру, яка опинилася під загрозою зникнення, а й про людину, яка не хоче закликати до насильства та обирає пасивний опір.

Немає нічого дивного в тому, що хронікер запальних гангстерів і агресивних роботяг взявся за байопік про мирного і великодушного Далай-ламу. Колишній католик Скорсезе порушував релігійні теми практично у всіх своїх попередніх роботах і, зрозуміло, зняв скандальний життєпис Ісуса Христа. У «Кундуні» він узяв на головні ролі справжніх ченців Тибету і родичів головного героя: самого Далай-ламу зіграв його онуковий племінник, а мати правителя — його племінниця.

Картина стала єдиною спільною роботою Скорсезе з композитором Філіпом Глассом та оператором Роджером Дікінсом, постійним соратником братів Коен, Сема Мендеса та Дені Вільнева. Величні пейзажі Марокко (в Тибеті, зрозуміло, Китай знімати не дозволив), вражаючі декорації Данте Ферретті і глибоке занурення в культуру Тибету не врятували фільм від провалу в прокаті. «Кундун» — кіно споглядальне та поетичне, але навряд чи видовищне. Зрештою, який екшен можливий в історії про навмисну бездіяльність.

Більше того, як і «Спокуса», релігійна стрічка знову опинилася у центрі скандалу. Китайський уряд відмовився вести з Disney бізнес і про всяк випадок заборонив в'їзд для Скорсезе. Щоправда, за рік голова корпорації Майкл Айснер вибачився перед Китаєм за фільм, назвавши його «дурною помилкою». Навіть зараз у США фільм «Кундун» не показує жодного стрімінг-сервісу.

Історія американського кіно від Мартіна Скорсезе / A Personal Journey with Martin Scorsese Through American Movies

На замовлення Британського кіноінституту (BFI) Скорсезе зробив до сторіччя кінематографа 225-хвилинний документальний проект, виступивши в ньому як ведучий. У «особистій історії» він розповідає про різні типи режисерів: оповідачів (вони створили правила жанрового кіно), ілюзіоністів (вони рухали вперед монтаж і спецефекти), контрабандистів (вони ховали у своїх фільмах підривні ідеї) та інакоборців (вони билися з консерватизмом у мистецтві ).

Скорсезе тут виступає провідником історії старого Голлівуду, показуючи улюблені уривки (їх десятки!), ділячись власними спостереженнями, зізнаючись у запозиченнях і відкриваючи синефілам забуту класику. Складно назвати кінематографіста, який розповідав би про свою любов до мистецтва з таким же ентузіазмом.


Читати також