Що відбувається у темряві. Гуменюк Марія
Без світла світ такий незнайомий, як людина з якою більше не спілкуєшся. Щось вже чуже. Але варто його ввімкнути і ви знову близькі друзі. Видно кожну подряпину, ти прямо оком можеш доторкнутися до всього, відчути текстуру. Так затишно. Відчуття реальності оточення.
Для Катеринки,коли наступає темрява, пітьма вигинається в кутках і змією повзе ближче. Мозок оживляє кожен клаптик, дає йому особисте ім'я. Її монстри, що не тільки під ліжком.
З дитинства для неї темрява означала самотність. Пуста квартира і лиш легке світло з вікна від машин та магазинів. Доводилося імпровізувати, ввімкнути люстру можна було б, але вона не дотягувалася.
На дотик пізнавати світ це щось нове. Ти лише душа, те що всередині черепної коробки і вкрите шкірою, для гарного фасаду. Весь світ - безмежний простір, коли не знаєш його обрисів,хіба що з "минулого" життя. Та часом так і хочеться забути про минулі кордони. Створити свою реальність, іншу ніж тобі показують і про яку розповідають батьки. Там де магія, весело бігають сріблясті єдинороги.
Але пензлик уяви був явно не підвладним Каті, малюючи землею з кладовищ, густим плющем, кістками з натягнутою шкірою і червоним очима, пронизуючи до підлоги. Від такого хотілося плакати, що вона і робила, моросячи власними сльозами на власні штанці. Єдиноріг з казок став потворою чиї кісти поріжуть не тільки шкіру, а й її саму варто лиш глянути - тому вона багато не дивилася. Закриті очі не допомогають, коли ти нутром відчуваєш присутність, як топіт безшумно рухає повітря. Крок за кроком. Воно ближче і це не передбачає нічого хорошого. Єдиноріг відвезете тебе не в країну казок, а аж до самого пекла. Замість зелених гаїв безмежні моря лави, де як в супі варяться грішники.
Звук ключів о ключі та як повертається щось в дверях. Мама. Мама прийшла. Та тільки коли світло вмикається оживає і Катя.
– Мам...
***
Блекаут. Мабуть найстрашніше, що могло статися в житті Каті після початку війни, добиваючи її. Адже вона завжди засинала з включеним світлом, не гуляла вечорами чи не ходила по мало освітленим провулкам. Ніч - це час табу. Власна заборона. Час коли пітьма поглинає все прекрасне що є на землі і стучить гнилими руками в вікно, часом лише зламаними пальцями. Та вона не зважає - вікна завжди зашторені.
Блекаут. Він застає зненацька, як панічні атаки, що стаються з дівчиною. Ванна занурюється в пітьму. І вона вже знає що буде. Вони оживуть, вони вилізуть з кутків і прийдуть за нею. ЗАРАЗ. ПрИйДутЬ зА нЕю.
Мама завжди казала, що в неї багата фантазія. Лікарка ж мовляла все пройде з віком. Катя ж кожен раз відчайдушно шепотіла "геть звідси" в пітьму.
Ванна в якій вона купалася перед відключенням світла почала тхнути металом, кров'ю, відходами. Хотілося вилізти але вона послизнувся і вдарилася головою коли тільки підіймалася. Перед очима замиготіли іскри. СВІТЛО?! Катя вже бачала як обриси не то людини не то павука, що наближається. Лапи шкребуть по керамічній плитці, від звуку зводить зуби. Але думки про світло не полишають її і Катя б'ється головою о бортик ванної до іскор в очах раз за разом. Це не відлякує їх але допомогає їй дихати краще...
Руки з яких спадає плоть тягнуться з води до її обличчя і вона здушено кричить. Світло! Дайте світла! Катя продовжує битися о бортик заради миготіння.. Але руки затягнули її під воду...
***
Те що відбувається у темряві це диво, це жах і безмежний простір фантазії.
