Війна, кохання, перемога. Катерина Гладка. Плата Харону

Ти би не прийняв радості нас усіх,

Як плату старцю Харону,

А ми нарощували лютий сміх,

Щоб клеїти до шеврону

Ми в царстві смерті давно свої

І там заводимо колискові,

Така вже сила йде від землі,

Така наша дика сповідь

На голих стінах, на бліндажах,

На знов пророслих дорогах скіфів

Ми переписуємо смерть і жах

На том повсякденних міфів

Це епос жінки з малим дитям,

Яка мандрує поміж світами,

Це сага пса із чужим ім'ям,

Який мандрує між поїздами

Це вже вкорінений дідів сміх,

Що прокидає святих і грішних,

Він посміється за нас усіх

Й ніхто із нас не піде за грішми

Щоденну практику глибини,

Прийми наш батьку, ми не хитрили,

Бо так до коренів і стерні

Себе викраювали та ростили

Харон–наш друг чи вже навіть брат

Його човни тепер возять наших

Від териконів і до Карпат

Безумних, відданих і безстрашних

На темних хвилях підземних вод

Козацькі чайки, міцні хоругви,

Що нам лишається– древній код,

Зворотній відлік живої букви

Харон шукатиме по словах,

По світлих вчинках, по звуку моря,

Це ті, хто плоттю здолали страх

І хліб ділили поміж собою