Біографія Карла Еміля Францоза
Карл Еміль Францоз – австрійський письменник, літературознавець і перекладач; родом з Галичини – народився 25 жовтня 1848 року в м. Чортків Подільської губернії (біля австрійського кордону) в сім'ї лікаря Генріха Францоза.
Великий вплив на майбутнього письменника мала няня-українка, що навчила його української мови, прищепила любов до українських казок, пісень. З 1858 жив у Чернівцях. Спочатку Францоз навчався приватно, відтак відвідував монастирську школу домініканців у Чорткові, згодом (після ранньої і несподіваної смерті батька) німецьку гімназію в Чернівцях («поріг раю на ймення Німеччина»), яку він у 1867 блискуче закінчив. Від своєї мрії вивчати класичну філологію Францоз мусив відмовитись (як єврей він не отримав стипендію), тому студіював право в університетах Відня й Ґраца, приєднавшись там до німецьких студентських корпорацій (буршеншафтів).
Через активні німецько-національні виступи проти нього було розпочато судовий процес зі звинуваченням у державній зраді (згодом це звинувачення пом’якшили, засудивши його до 5 ґульденів штрафу). Однак після цього державна служба була для Францоза закритою, і він звернувся до журналістики й письменницької праці. Як спеціальний кореспондент віденської газети «Neue Freie Presse» і будапештського часопису «Ungarischer Lloyd» він відвідав у 1872-1877 Англію, Францію, Італію, Швейцарію, Німеччину, Угорщину, Румунію, Росію, Туреччину, Малу Азію та Єгипет, а після повернення оселився у Відні. Тут він редагував у 1884-1886 «Neue Illustrierte Zeitung», а потім штуттґартський журнал «Deutsche Dichtung». У 1887 перебирається до Берліна, де продовжує свою жваву видавничу та журналістську діяльність.
З 1877 був юридичним консультантом єврейської громади Відня, з 1886 – у Берліні.
Карл Еміль Францоз помер 28 січня 1904 року у Берліні. Похований на цвинтарі Вайсензее.
Пам'ять про видатного сина австрійського народу живе не тільки на батьківщині, а й далеко за її межами.
Творчість
Поряд з Леопольдом Компертом Францоз вважається одним із родоначальників т. зв. «ґеттоновели», перший зразок якої під назвою «David der Bocher» («Молодий Давид») з’явився у виданому ним у 1870 в Чернівцях альманасі «Buchenblätter» (невдовзі її було опубліковано в часописі «Westermanns Monatshefte»).
Світогляд Францоза був сформований німецьким Просвітництвом та ідеологією йозефінізму. Вже його перший об’ємний твір «Aus Halb-Asien: Culturbilder aus Galizien, der Bukowina, Südrussland und Rumänien» («З напів Азії. Культурні образки з Галичини, Буковини, Південної Росії та Румунії», 1876, у двох томах) акцентував дистанцію між «цивілізованим» Заходом («німецький дух, цей найдобріший і наймогутніший чарівник під сонцем») і «варварським» Сходом Європи.
Так само і в його збірці новел «Євреї з Барнова» (1877) «німецькому духові» відводиться роль благословенного месії на Сході, який покликаний поширювати у галицькій темряві культуру й освіту («Шиллер у Барнові»).
Водночас Францоз показував у своїх оповіданнях і нарисах насамперед національні та соціальні проблеми уярмлених народів Російської імперії, Дунайської монархії та Балкан, захищав з ліберальних позицій їхню людську гідність («Від Дону до Дунаю», 1878, у двох томах, «З великої рівнини», 1888, у двох томах).
У романі «Ein Kampf ums Recht» («Боротьба за право», 1882) він зобразив соціальний протест українських селян проти пригноблення польськими поміщиками: сільський староста Тарас Бараболя (прообразом цього імені послужив гоголівський Тарас Бульба) заради права і справедливості оголошує війну цісареві й гине в нерівній боротьбі.
Написаний у фарватері німецької просвітительської традиції роман «Der Pojaz« («Паяц», 1893) показує на прикладі молодого талановитого єврейського хлопця Сендера Ґлаттайза, прозваного паяцем, який намагається вирватися з тісноти ґетто, трагічний шлях нездійсненного покликання: незадовго до звершення своєї мрії стати актором він помирає внаслідок випробувань, яких зазнав у юності.
Разом із цим твором, який Францоз через дедалі відчутніші антисемітські прояви відмовився публікувати в Німеччині, зазнає фіаско і його так довго плекана віра в німецько-єврейський культурний симбіоз.
Великі заслуги має Францоз також як упорядник першого критичного видання творів Ґеорґа Бюхнера (1879).
До 1918 у Чернівцях існувала вулиця Францоза (нині вулиця Івана Богуна). В українському перекладі вийшов роман Францоза «Ein Kampf ums Recht» («За правду!»), кілька оповідань.
Твори
Критика
