Війна, кохання, перемога. Семерніна Марія

Війна, кохання, перемога.
Три слова, ніби все життя.
Вони забрали тихі ночі,
Зламали наше майбуття.

Війна - страшне і вбивче слово,
Забрала тисячі життів.
Війна змінила людям долю,
Змінила й дітям, й старим.

Любов - неначе промінь світла,
Що нас веде у цій війні.
Любов буває дуже різна:
До батьківщини, до сім'ї.

Когось, любов веде до дому.
Когось, вона веде вперед.
Це все любов і тих солдатів,
В яких прострелений жилет...

І янголи не носять крила,
Вони вдягають камуфляж,
І їх веде сім'ї молитва
На мертвий, вбивчий пейзаж.

Перемога... Йдуть мурахи,
Коли я чую ці слова.
Її ціну вже не злічити,
Її ціна — людські життя.

Та ми продовжимо боротись,
Щоб синьо—жовтий майорив,
І ми продовжимо за тих,
Хто за свободу нашу зліг.

Війна. Кохання. Перемога.
Наш план, девіз і настанова.

*   *   *

Нове життя, або теж саме?
Куди насправді потяг ніс?
В новий і зовсім інший грудень,
Чи в лютий – місяць гірких сліз.

Одне й теж у небі сонце,
І десь траву ховає сніг.
Усе так само, й незнайомці
Здаються рідні, мов батьки.

Старе життя нас поглинає,
Воно рятує від війни.
Такі ж будинки і дороги,
Гуляють діти, їх батьки.

І ти живеш... Живеш, як завжди,
Живеш, як жив ти до війни.
Тебе тривоги не лякають,
Вони тепер і не страшні.

Але чи справді все так гарно?
Невже нічого не вбива?
Комусь то смішно, комусь правда -
Дрібниці біллю бьють сповна.

Ти не побачиш більше друзів,
Що за кордоном вже живуть,
І продавців, що пару років
Тобі продукти продають.

Хоч і гуляти можеш з тими,
Хто повернувся, як і ти,
Але, посеред парку знов
Лунають спогади війни.

Вони кричать тобі - "скоріш,
Шукай найближче укриття".
Сирена виє, ти смієшся,
Але це не старе життя.

Ти йдеш по вулиці спокійно
І все таке, як і завжди,
А потім бачиш биті вікна,
Що теж є наслідком війни.

Згорів під'їзд, побиті стіни,
Десь обвалився цілий дах...
Такого не було раніше,
Це справжній, той, лютневий жах.

І ти сидиш без світла знов.
Це ще один прояв війни.
Ти правда звик, і це нормально,
Та не в старому вже житті.

Куди ж насправді ніс нас потяг?
В старе життя й в мільйон дрібниць...
Все вже не буде як раніше,
Але й нове дає відсіч.

*   *   *

Солдат загинув на світанку,
Під шуми і ракет, і танків.
В крові нашивка "ЗСУ"
Але він досі у бою.

Солдат загинув та не вмер,
Лежить на дні свого окопу.
Піднявши руку до небес, 
Рахує літаки ворожі.

Солдат загинув, та не вмер,
Сидить в ворожому полоні.
Та краще бути мертвим вже,
Чим помирати у неволі.

Солдат загинув, та не вмер,
Побачивши кляті ракети,
Які летять у бік тих сел,
В яких, ще є кому померти.

Солдат загинув, та не вмер,
Коли не зміг урятувати,
Того з ким клявся до кінця
І сели, і міста звільняти.

Солдат загинув на світанку,
Під шуми і ракет, і танків,
В крові нашивка "ЗСУ"
"Пробачте, мамо, я в бою..."