Війна, кохання, перемога. Ілаш Сергій
Листівка на фронт
Ти знаєш наших спогадів
Вистачило би на вічність,
хоч і часу нам доля мало віддала.
Тоді я горя і не знала,
Але до нас присунула чума.
І я не знаю, чесно, що сказати,
Бо просто так не передати весь мій біль,
Я хочу голосно кричати,
Так, як на рану, сиплять сіль.
Я все життя жила одним тобою.
З тобою я би на війну пішла.
Та ти сказав, щоб я чекала вдома.
І я чекала й плакала щодня.
Я бачила, як ти метушився.
Не знав, де дітися коли почув:
"війна".
Ти з перших днів був моїм героєм.
А зараз...я залишилась сама...
Ти знаєш я квартиру вже не зачиняю.
І на столі завжди лежать
твої улюблені млинці.
Кожну хвилину я тебе чекаю.
В надії,
що ти десь просто загубив ключі.
І не знаю скільки треба сліз іще пролити.
За тих, хто нашу землю боронить.
Не знаю скільки в Бога ще просити...
Щоб зупинити цю жахливу мить...
* * *
Тітонько, а де ж мої батьки?
Я ж тільки що тримала мами руку.
І батько йшов і на руках тримав малого брата…
Тітонько, а де ж будинок наш?
І що за прірва в нашому подвір’ї?
Та раптом все змінило кольори.
Мов сума сіра стало все довкілля.
Тітонько, а де ж собака мій Сніжок?
Ми з мамою його так охрестили.
Та під завалами блищить той ланцюжок,
Що на прогулянку його водили.
Немає, доню, більше в тебе мами
І тата з братиком малим нема.
Війна проклята їх усіх забрала
З народом тим, хто хоче нам «добра»
Читайте також:
